Однією з, безперечно, сильних сторін президента Порошенка була зовнішня політика. За винятком, хіба, погіршення відносин з нашими сусідами – Угорщиною і особливо Польщею.

Порошенко став в історії незалежної України чи не першим президентом зовнішньої кризи. І потрібно віддати йому належне за те, настільки натхненно він інвестував свої зусилля у її подолання втаких питаннях як утримання й посилення санкцій чи розблокування неформального вето на надання Україні летальної зброї.

Натомість спроможність президента Зеленського бути ефективним міжнародним переговірником стало одним з ключових питань, що породжувало багато скепсису під час кампанії (“уявіть його на переговорах з Путіним”). Однак, Зеленський-президент – це вже доконаний факт і тут варто подивитись, які можливості відкриваються з його президенством. Ось нашвидкоруч лише деякі з них:

По- перше, це оновлення принаймні на деякий період часу інтересу до України. Занадто вже цікавий й інтригуючий сюжет Україна надала світу: комедійний актор, який грав президента у серіалі стає президентом у реалі. При грамотній кампанії з”являться шанс на корекцію міжнародного позиціонування України: замість країни-жертви, яка постійно лише просить про допомогу та підтримку, виникає країна креативна, неймовірно спрагла до змін.

По-друге, можливість налагодити стосунки з тими країнами, з якими не склалось у попереднього президента. Передусім з нашим традиційно найближчим західним партнером Польщею (про це напишу окремо). Варшава точно мала б бути серед перших столиць, які варто відвідати новому президенту. З огляду, поміж-іншим, й на проживання у цій країні понад мільйона українців, частину яких кандидат Зеленський обіцяв повернути до України.

По-третє, можливість використати неприховану цікавість до настільки очевидного переможця українських виборів та ще й з таким нетиповим бекграундом для налагодження персональних контактів з “сильними світу цього”. Переможці приваблюють в принципі. А таких персон як президент США Дональд Трамп політики з популярністю селебріті приваблюють особливо. Не в останню чергу блискуча перемога на президентських виборах у Франції Емануеля Макрона прикувала до нього увагу і зробила його на певний час фаворитом американського президента. Відсутність шлейфу втручання в американські вибори у 2016 році на боці демократів і можливість завдяки обранню Зеленського розблокувати діалог з Путіним (через звільнення моряків) робить персону нового президента України ще більш привабливою для нинішнього господаря Білого Дому. Головне, вміти цим скористатись.

По-четверте, завжди була переконана, що популярний на Півдні та Сході України президент може зробити більше для просування європейської та євроатлантичної інтеграції та її сприйняття у цих регіонах, аніж хтось, кого тут не вважають своїм. Якщо Зеленський виконає свою обіцянку і буде на піку своєї популярності дійсно, як він казав в інтерв’ю РБК Україна, постійно пояснювати людям на Сході України, що НАТО – “не зверюга”, то референдум у майбутньому може і не знадобитись.

Окрема супер можливість – зрушити з мертвої точки врегулювання конфлікту навколо Донбасу. Поки, принаймні, в Берліні є прихильна до України канцлер Меркель, а в США зацікавлений у дипломатичних перемогах для переобрання Дональд Трамп. Однак ця можливість супроводжується такою кількістю супутніх ризиків, що вимагає окремого обговорення. Поки що новому президенту важливо визначити ті “червоні лінії”, пересікання яких заплановане ним об”єднання України спроможне швидко перетворити у її фрагментацію.

Звичайно, щоб наявну міжнародну цікавість до персони нового президента трансформувати у розбудову відносин з багатьма партнерами, важливо з перших днів президенства серйозно приділити увагу менеджменту очікувань – не обіцяти того, що президент України апріорі неспроможний буде виконати. Також президенту Зеленському буде потрібна професійна зовнішньополітична команда, в якій бажано, щоб на посту міністра закордонних справ опинився кар’єрний дипломат, з бекграундом роботи і в центральному апараті і на посаді посла, а також якого знають, позитивно сприйматимуть і поважатимуть не тільки в ключових столицях, але й в такому достатньо специфічному і консервативному відомстві як МЗС. Міністр, який володітиме певною інституційною пам’яттю принаймні на ключових напрямках і спроможний пропонувати цікаві ходи та рішення президенту. Такі люди в українській системі МЗС є.

Альона Гетьманчук, директорка Центру “Нова Європа” для “Української правди”