Італія – традиційно один з “найлегших” партнерів для Росії серед держав-членів Європейського Союзу. Партнерство і взаєморозуміння між Росією та Італією сягає початку двадцятого століття, коли Італія і ще царська Росія підписали Ракконджіанську угоду, яка мала на меті попередження однополярного домінування у Європі. Під час Другої світової війни Сталін та Муссоліні домовилися про визнання взаємних сфер впливу: для Італії – Середземномор’я, для СРСР – Центрально-Східна Європа. У поствоєнний період італійська Компартія, найбільша у Європі, мала з СРСР щільні зв’язки та сприяла розвитку в Італії антиамериканізму.

“Розуміння Росії”, разом із міцними економічними зв’язками – Росія входить до топ-15 торговельних партнерів Італії – збереглося в Італії і до сьогодні. Італія також готова долучати Росію і до спільних безпекових ініціатив, оскільки не сприймає її як загрозу – саме з подачі Італії у 2002 році у Римі була створена Рада Росія-НАТО. Італійські політики практично з усіх партій щиро вважають, що санкції проти Росії, запроваджені ЄС, є несправедливим та неефективним інструментом проти дружньої країни. В урядовій угоді чинного уряду записано, вперше в історії країни-члена ЄС з часу запровадження санкцій, що санкції з Росії потрібно зняти.

Росія застосовує в Італії безліч інструментів впливу: це і економіка (після спаду у 2014-2016 роках, у 2017 році торгівля між Росією та Італією знову зросла на 30%), і енергетика, і медіа-простір, і культурні зв’язки, які вдало маскують пропаганду. Одним з найважливіших способів впливу, який нещодавно “вистрілив”, є стратегічні зв’язки з італійськими політиками – Росія почала “обробляти” Лігу ще у далекому 2013 році, коли партія була цілком маргінальною. Найголовніше – до Росії в Італії ставляться приязно та некритично, тоді як Україна для багатьох італійців, у тому числі у владних структурах – дійсна “terra incognita”, “невідкрита” країна.

Україна в Італії має надзвичайно велике поле для діяльності та, якщо говорити короткими формулами, має пропонувати, а не просити. Італія – країна, яка розуміє передусім мову бізнесу, і саме тут Україна має сконцентрувати найбільше зусиль. Нарощування обсягів торгівлі (у тому числі тих категорій товарів, які перебувають під контрсанкціями в Росії) і ефективна комунікація бізнес-успіхів є запорукою того, що Україна опинятиметься у фокусі італійської політики. Україна має давати Італії можливості мати власні (італійські) історії успіху.

Мілан має стати центром діяльності України в Італії не менше, ніж Рим. Тоді як Рим є столицею італійських інституцій, Мілан є серцем італійської економіки, а саме економіка є рушієм італійської політики. Невипадково Ліга Півночі починала свою діяльність саме як партія, яка представляє інтереси (в першу чергу економічні) північних регіонів, а людина, яка контролює Рух “5 зірок”, Давіде Казаледжіо, також є міланським бізнесменом. Асоціація “Ломбардія-Росія”, заснована росіянами спільно з Лігою, яка є рупором російської пропаганди, також, відповідно, має у фокусі передусім Північ Італії.

При цьому потрібно робити промоцію України без демонізації Росії. Дискурс про те, що Україна – захисник європейських кордонів, а Росія – ворог, не працює в Італії, а, навпаки, зменшує довіру співрозмовника та підтверджує його/її переконання в упередженості української точки зору. Тоді як з Росією в Італії склалися давні партнерські стосунки, Україна в очах італійських співрозмовників часто має мізерний авторитет і вагу. Тому Україна має в першу чергу робити акцент на ознайомленні співрозмовників із собою і своїми перевагами.

Ці заходи можуть здатися занадто стратегічними і далекосяжними, однак саме вони в кінцевому рахунку принесуть результат: італійський уряд у найближчі декілька років має практично нульові шанси стати проукраїнським, тож працювати на створення друзів України є єдиним можливим для України шляхом. Чи варто вести діалог із Лігою та Рухом “5 зірок”? Так, однозначно. Було б дуже добре, якби міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні прийняв запрошення президента Порошенка, висловлене в інтерв’ю газеті “Ла Реппубліка” відвідати Україну, та з’їздив на Донбас, щоб побачити російські дії в Україні на власні очі. Сподіваюся, таке запрошення також було передане через дипломатичні канали.

Оригінал матеріалу опублікований на сайті видання “Сьогодні”