Організований Центром «Нова Європа» круглий стіл на тему «Відносини із сусідами з ЄС: у пошуках політики сусідства для України» призвів до досить несподіваних висновків.
З одного боку, у звіті під назвою «Нова європейська політика сусідства України. Що показав «стрес-тест» освітнім законом?» ґрунтовно було проаналізовано, чому так гостро деякі сусіди країни-члени ЄС відреагували на статтю 7 освітнього закону. Зокрема, аналітик Центру «Нова Європа» Дарія Гайдай пояснила це тим, що Україна мало присутня в інформаційному просторі. Окрім того, вона наголосила, «ми не повинні давати пояснення постфактум після прийняття рішень, більше того, не має виникати враження, що їх було ухвалено без обговорення громадськості і головне, щоб не було відчуття несподіванки та непослідовності у сусідів».
На її думку, «мовний» конфлікт України з сусідами виявив провал у парламентській співпраці, адже за зовнішню політику відповідають не лише МЗС і АП.
Заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар відзначив, що «освітній закон викликав публічний розголос, водночас ми намагаємось комунікувати і не входити в риторику». За його словами, «національний інтерес держави полягає у зміцнені української державної мови, яка має стати засобом комунікації для громадян та їх розвитку. Але це не робитиметься коштом національних мов наголосив заступник міністра». «І тому, — продовжив він, — діалог з іноземними державами буде продовжено». Разом з тим заступник міністра звернув увагу на те, що Росія, використовуючи різні ресурси намагається посварити Україну із сусідами.
Посол ФРН в Україні Ернст Райхель вважає, що причина «мовного» конфлікту із сусідами не стільки в комунікаціях України із зовнішнім світом, а в тому, що було помилкою вносити в останню хвилину зміни у освітній закон і зараз Україна розплачується за це.
Водночас посол зазначив, що не вважає адекватною чи обдуманою реакцією Угорщини на цей закон. Він також зізнався, що на місці угорців не відчував би себе комфортно.
«Але всі діти мають знати українську мову, щоб спілкуватись, але це не означає, що математику чи фізику обов’язково вивчати українською мовою», — зауважив Райхель. На його думку, навряд чи оцінка Венеціанської комісії покладе край мовній суперечці. «Кожна сторона зазвичай обирає те, що їй подобається у всеохоплюючій доповіді цього органу», — пояснив посол. Тому, вважає він, можливо, Україні доведеться змінити статтю 7 закону про освіту.
Тим часом позаштатний науковий співробітник Програми з питань Росії та Євразії, Carnegie Endowment for International Peace Балаш Ярабік, у своєму виступі звернув увагу на те, як вирішували подібний конфлікт Угорщина і Словаччина, в якій живе велика угорська меншина.
Це стало можливо, пояснив він, після консолідації влади Робертом Фіцо у Словаччині і Віктором Орбаном в Угорщині, які якраз і зміцнили свої позиції на націоналістичному ґрунті. Хоч як це дивно, наголосив Ярабік, ці політики дійшли згоди щодо деескалації конфлікту. І результатом стало створення робочих груп, які обговорювали і пропонували рішення щодо залагодження конфлікту.
А в Україні, зазначив експерт, якраз існує брак політичної консолідації, а в Угорщині наближаються вибори.
Директор проекту Engage Роланд Ковач звернув увагу на те, в Угорщині всі консолідувались у позиції щодо засудження «мовного» закону, а саме так пишуть навіть ліберальні видання, хоча насправді йдеться про освітній закон, зокрема статтю 7.
Він пояснює це тим, що угорське мислення означає збереження своєї мови як визначення угорськості. На його думку, «Україна має демонструвати свою європейськість, діючи по-європейськи, і вчитись використовувати європейські інструменти зокрема звід законів Європейського Союзу». «І в даній ситуації найважливішим інструментом є Хартія мов регіональних меншин, яку також підписала Угорщина, а вона, — продовжує Ковач, — отримала нещодавно від ЄС рекомендацію розвивати освіту на мовах меншин». «Тож Угорщина, Словаччина, Румунія і Україна можуть розвиватися разом і мати спільну платформу», — вважає директор проекту Engage .
