Follow-up матеріал старшого аналітика Центру “Нова Європа” Леоніда Літри про презентацію публікації Інституту безпекових досліджень ЄС (Франція) “Треті сили на Сході Європи”.
Треті сили на Сході Європи. Які інтереси мають Китай, Ізраїль, Туреччина, Іран та арабські країни у державах Східного партнерства, особливо в Україні? Завдяки Інституту безпекових досліджень ЄС (Франція), чиї представники відвідали вчора Київ для презентації свого дослідження, Центр «Нова Європа» мав змогу організувати дискусію щодо впливу третіх сил, додавши українську точку зору до дебатів.
Ключовий висновок: протягом останнього десятиліття відбувається цілком природне зростання ролі «третіх сил», особливо Китаю. Наразі існує багато передумов, які сприяють просуванню інтересів третіх сил у регіоні. Перш за все, зростання економічної сили, що виходить за межі кордонів і таким чином проектує свої інтереси на мапі Східної Європи. А також вакуум, який створюється тим, що традиційні суб’єкти (до прикладу, ЄС, США та Росія) залишають простір для більшої участі третіх держав.
Проте ключовими питаннями є:
- Чого ці країни хотіли б досягти і чи є користь для України та інших країн Східного партнерства від співпраці з третіми державами?
Коротка відповідь полягає в тому, що вона є корисною і шкідливою одночасно. Тепер давайте більш детально розберемося з цією темою.
- Чому треті сили зацікавлені в регіоні?
Економічна експансія третіх держав на схід Європи частково є наслідком російського економічного спаду, який створив простір для нових суб’єктів.
Досить часто, треті сили і особливо Китай, мають меркантильні інтереси. Серед основних – їхній експорт, у тому числі технологій. Водночас, треті сили також бажають отримати доступ до технологій, яких вони не мають – у сфері військових або космічних досліджень. Досить часто ці країни також шукають можливості для вивчення природних ресурсів у країнах Східного партнерства, включаючи агропродовольчий сектор.
Більше того, іноді треті держави використовують країни Східного партнерства, щоб позбутися певних обмежень і санкцій. Так було з Туреччиною, яка використовувала Білорусь для продовження торгівлі з Росією, коли двосторонні економічні відносини були у кризовому стані.
- Якими є інтереси країн Східного партнерства щодо третіх держав?
Україна та країни Східного партнерства також зацікавлені у доступі до нових ринків, оскільки вони хочуть замінити російський ринок, який часто недоступний через економічні ембарго з політичним підтекстом, як це було з Грузією, Молдовою та Україною. Дуже важливо те, що треті сили (такі як Туреччина та Китай) не змушують країни Східного партнерства долучитися до їхніх інтеграційних економічних проектів.
Агропродовольчий сектор заслуговує окремої уваги, оскільки це найпотужніший інструмент, який Україна може використати для збалансування своїх відносин (і торгівлі) з третіми державами. Україна є провідним постачальником агропродовольчих товарів до багатьох країн, включаючи Китай (зокрема, кукурудзу). Те ж саме стосується і країн Близького Сходу, які залежать від експорту широкого ранжу української сільськогосподарської продукції (наприклад, зернових).
Існують також політичні та безпекові мотиви для взаємодії з третіми державами. Інколи Україні можуть знадобитися голоси в установах ООН і навпаки. Це має особливе значення під час кризи. Так сталося під час російсько-грузинської війни 2008 року та російсько-української війни 2014 року, коли жертви російської агресії шукали дипломатичної підтримки.
Проте як такий безпековий сектор Східної Європи не тісно пов’язаний з третіми державами. Радше деякі країни Східного партнерства експериментують, намагаючись перевести економічне співробітництво з третіми державами в гарантії безпеки. Наприклад, грузини передали контроль над портом Поті китайській компанії, сподіваючись, що в разі нападу з боку Росії Кремль не наважиться знищити китайську власність.
Треті сили і країни Східного партнерства: перспектива ЄС
З точки зору ЄС, чим більше країн Східного партнерства торгують із зовнішнім світом за прозорими правилами, тим краще. Водночас, треті сили становлять загрозу для нормативної сили ЄС, адже вони є більш гнучкими щодо умов співпраці в економічній сфері та часто сприяють поширенню корупції. Іншими словами: навіщо посилювати підзвітність уряду на вимогу Євросоюзу задля отримання кредиту, якщо цей самий кредит можна отримати без виконання якихось умов?
Варто також відзначити, що, підписавши Угоди про асоціацію та Угоди про поглиблену та всеохоплюючу зона вільної торгівлі з країнами Східного партнерства, ЄС підвищив їх конкурентоспроможність та привабливість для третіх держав.
Кілька міркувань щодо окремих країн:
Китай
Україна – єдина країна в регіоні, щодо якої Китай має великий інтерес, з кількох причин:
- Військова – Китай купив авіаносець з України. Він також зацікавлений у спільних проектах з виробництва, які пропонує Україна. В той же час, НАТО і ЄС стурбовані експортом військової продукції України до Китаю, і Україна повинна брати це до уваги.
- Один пояс, один шлях – Україна не змогла скористатися можливістю через російську транзитну блокаду. Україна хоче приєднатися до формату 16 + 1, але Китай не може прийняти її через бажання зберегти відносини з Москвою. Китай зацікавлений у Зоні вільної торгівлі з країнами, які мають угоди з ЄС. Україна є найбільшим інтересом для Китаю. Однак не зрозуміло, чи відповідає інтересам України подальша економічна експансія Китаю.
- Сільське господарство та продовольча безпека є ключовим питанням для Китаю. Він страждає від індустріалізації і, вірогідно, має проблеми, оскільки купує занадто багато від США. Китайські компанії завершили проекти в Южному, Чорноморську, Миколаєві. Інші плани включають автомобільну дорогу між Одесою та Миколаєвом. Китай також досліджує енергетичний потенціал України. Тут можна згадати про Китайську національну ядерну корпорацію CNNC і Меморандум про співпрацю з Енергоатомом, що можуть перетворитися у серйозну співпрацю. Деякі інші проекти стосуються інфраструктури, наприклад, поїзд між аеропортом у Борисполі та станцією Київського метрополітену, але вони все ще знаходяться на розгляді. Водночас Китай зацікавлений у стабільності – Революція гідності та подальший конфлікт з Росією на території України стали перешкодою для подальших інвестицій Китаю в Україну.
- Співпраця з Китаєм – це те, чого не можна уникнути, оскільки китайці приходять, не питаючи вас. Українська сторона має керувати цими відносинами і привести їх у відповідність до своїх інтересів і взаєморозуміння.
- Потенціал співпраці з Китаєм величезний, і ми повинні подумати, як Китай може допомогти Україні вирішити проблеми з іншими країнами, такими як Росія. Китай зацікавлений в інфраструктурі та агропродовольстві, і ми повинні розвивати це в системну, а не спорадичну (як зараз) співпрацю. Звичайно, ми повинні враховувати позицію США та ЄС, але в той же час знаходити шляхи співпраці з іншими акторами.
Туреччина
Туреччина є дуже важливою країною, яка часто не враховується Україною. Росія збільшує свою присутність в Туреччині через різні засоби: газопровід “Турецький потік”; атомну електростанцію і надання Анкарі системи протиповітряної оборони S400. Це означає, що Росія буде там протягом тривалого часу. З іншого боку, Туреччина залишається членом НАТО і є лояльною до своїх євроатлантичних зобов’язань. Ми повинні бути прагматичними і знайти спосіб збільшити власний вплив.
Україна має близько 2-3 мільйонів кримських татар, що допомагає Україні у двосторонній співпраці , але нам також потрібні економічні інструменти. «Дипломатія яблук» не працює, незважаючи на те, що український експорт складає близько 30% турецького ринку яблук. А Зона вільної торгівлі з Туреччиною є болючим питанням насамперед для Анкари, яка, використовуючи подібну логіку, не хоче бачити на ринку українські яблука, які коштують 5 грн. (прибл. 0,16 євро) – при цьому турецькі товари не будуть конкурентноздатними.
Близький Схід
Відносини з країнами Близького Сходу розвиваються позитивно, особливо у сфері торгівлі. Україна має позитивний торговельний баланс з Ізраїлем. Крім того, Україна стає ключовим постачальником сільськогосподарської продукції до країн Близького Сходу. Це збільшує вплив України у регіоні. Одним з яскравих прикладів взаємозв’язку між Україною та арабськими державами є думка, що арабська весна серед решти причин була, зумовлена бідним врожаєм в Україні. Тобто несприятливі природні умови у нашому регіоні стали однією з передумов нестачі продовольства на Близькому Сході того року. Таким чином, Україна має серйозний інструмент впливу в цих країнах, але Київ поки що не використовує його. Ми повинні подумати над тим, як це змінити
Військова співпраця є одним з напрямків кооперації з країнами Перської затоки.
Що стосується Ізраїлю, позитивний торговельний баланс є дуже важливим. Більше того, 500 000 людей з України переїхали до Ізраїлю, що є ще одним засобом просування м’якої сили. Щороку Україну відвідують близько 200-250 тисяч ізраїльтян.
Хоча Україна має брати до уваги позиції США та ЄС, будуючи відносини з третіми державами, вона повинна також мати власну активну позицію і виробити стратегічний погляд на співпрацю з ними. Оскільки зв’язки у світі стають дедалі тіснішими, Україна повинна усвідомлювати свої інтереси щодо третіх сил і спритно їх застосовувати для збільшення своєї ваги в регіоні та в усьому світі. При цьому дуже важливо бути впевненими у стабільності цієї співпраці.
Більше деталей про презентація дослідження “Треті сили на Сході Європи” – тут.
