Ми у медіа
Конституційний транизт Путіна
3 липня 2020, 11:02
автор: Сергій Солодкий

 

Коментар Сергія Солодкого для “Сьогодні“.

 

Якщо в когось ще були ілюзії, що Росія може змінити свою зовнішню політику з часом (власне, після відходу Путіна), то зараз цих наївних сподівань уже не повинно бути. Досить часто доводилося чути від західних колег: “Чи готова Україна до Росії після Путіна – після 2024 року?”. Тому зараз більш адекватне запитання: “Чи готовий світ до Росії Путіна ще на один-два президентських строки?”. Було і так очевидно, що на жодні зміни зі сторони Москви розраховувати не доводиться – без відповідної політики реагування і заходів наших союзників.

Політика Путіна з повернення України у російську сферу впливу не лише триватиме, але і посилюватиметься. Це проявлятиметься у постійних інформаційних, політичних провокаціях – до того моменту, поки Росія не досягне свого. Її підходи і надалі полягатимуть у максимальній дестабілізації ситуації в Україні, у зростанні підтримки проросійських політичних проєктів.

З одного боку, Росія демонструє схильність до підходу “wait-and-see” (чекати і спостерігати), допоки Україна не почне рухатися за сценарієм 2014 року (щось на зразок оновленої версії плану “Новоросія”). Звідси і недавня ремарка Путіна про те, що керівництво України рано чи пізно прибуде з візитом до Росії: “Це неминуче… Звісно, це станеться, питання – коли. Але ми ЗАЧЕКАЄМО”. Очевидно, це не означає, що Росія спостерігає за процесами бездіяльно і нічого не робить для досягнення своїх очікувань. Саме тому Москва не припиняє обстрілів на лінії фронту на Сході України, саме тому посилює свої військові позиції в Криму, подаючи чіткі сигнали про можливий етап нового наступу на Україну.

У цьому сенсі дуже дисонує і виглядає програшно демонстрація поспіху української влади щодо врегулювання конфлікту з виставлянням свого роду дедлайнів (про досягнення домовленостей до кінця року). У Росії при цьому дають чітко зрозуміти: ну, якщо маємо, то йдіть на поступки…

У своїх відносинах із Заходом Путін однозначно розігруватиме стару карту: мовляв, уже всім очевидно, що Росія не відступиться від своїх підходів, а тому саме Захід і має проявити прихильність до компромісів. Чи почують Путіна західні лідери? Частина політичних діячів, особливо та, яка уяви не має, що з себе представляє російський режим, може і проявити недалекоглядність. Проте в цілому я б не говорив про особливі зміни у відносинах між Росією і ЄС (провідними його країнами-членами), Росією і США. Між Росією і Заходом завжди існуватиме бар’єр – намагання вести діалог із Москвою все одно наражатимуться на чергові провокації зі сторони Кремля, глибока недовіра вже базується на численних підступних діях Росії на міжнародній арені.

Проблемою є те, що Захід часом подає неоднозначні сигнали Росії, які фактично надихають її на подальші агресивні дії. Чи це стосується вагань окремих західних країн щодо продовження санкцій, чи намагань відновити G8, чи коли йдеться про конфліктні ситуації між трансатлантичними союзниками, які виникають дедалі частіше. Єдність США і Європи, посилення тиску, незворотність суворого покарання – єдиний шлях досягнути змін, якщо не нинішнього, то бодай майбутнього керівництва Росії, скільки б цієї зміни не довелося чекати.

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!