Ми у медіа
Луценко проти Америки: чому “атака” на посла США зашкодить самій Україні
22 березня 2019, 12:21
автор: Альона Гетьманчук

 

Три роки тому, після українсько-американської епопеї зі звільненням Шокіна і відразу після призначення Юрія Луценка генпрокурором, один високопосадовець уряду США розповів авторові цих рядків у неформальній обстановці, які надії вони пов’язують із новим керівником ГПУ.

Від цього ж американського співрозмовника довелося чути, як у Вашингтоні спершу були не в захваті від ідеї призначити на цю посаду політика, та ще й близького до президента, але Порошенко у розмові з віце-президентом Байденом зумів навести такі аргументи, що зрештою останній визнав кандидатуру Луценка цілком прийнятною.

Давав підстави для позитивних відгуків і сам Юрій Віталійович: на початку він приємно дивував американських партнерів розповідями про своє бачення масштабного реформування Генпрокуратури.

Це тривало недовго. З часом горизонти цього реформування – з точки зору американської сторони – все звужувались і звужувались, а зрештою у США взагалі розчарувалися в реформаторських талантах нового генпрокурора. Поза тим, певна частка відповідальності за його призначення лежить на тих американських посадовцях, які після звільнення Шокіна дали Луценку зелене світло, та й загалом здійснювали дуже персоналізовану політику щодо України.

Але тепер – після інтерв’ю генпрокурора The Hill зі звинуваченнями на адресу посла Сполучених Штатів – навряд чи хтось з американських партнерів зважиться згадати про надії, які вони пов’язували з роботою Луценка на цій посаді (хоча частина з тих, хто свого часу підтримав його кандидатуру, досі працюють в уряді США).

Від цієї середи у Вашингтоні багато що сприймається інакше.

 

Але навіщо?!

 

Це – перше і головне питання, яке постало після резонансних звинувачень Луценка на адресу посла Йованович. З якою метою?

Київ хотів домогтися того, щоб через подібні звинувачення Вашингтон відкликав посла? Але ж це дещо наївно і беззмістовно.

Наївно, бо візит заступника держсекретаря США Хейла і його заява на підтримку Йованович після її критичної промови 5 березня чітко продемонстрував: Держдепартамент буде на боці свого посла, щоб там не було. І ця позиція тим паче не зміниться, оскільки українським напрямком там наразі опікується Джордж Кент, донедавна заступник глави місії в Україні (тобто заступник Йованович), який детально орієнтується в українській ситуації. Інший топ-дипломат Філіп Рікер, який тільки почав виконання обов’язків заступника держсекретаря з питань Європи та Євразії (йому доручили цей фронт роботи після відставки Весса Мітчелла), теж потребуватиме порад Кента та Йованович, щоб розібратись у ситуації в Україні.

А беззмістовною ця атака є зважаючи на те, що посол США вже пробула левову частку свого терміну в Україні і влітку за планом все одно мала би закінчити свою місію.

От тільки інші варіанти – ще абсурдніші.

Можливо, генпрокурор Луценко хотів відстояти честь українського керівництва у питанні боротьби з корупцією і відповісти через американське медіа на нещодавню жорстку промову Йованович? Адже це було сприйнято багатьма в Україні не просто як ляпас кандидату Порошенку за три тижні до виборів, але і як явне порушення Штатами (на відміну від ЄС) своєрідного неформального пакту: Захід відкрито не критикує Порошенка під час виборчої кампанії.

Але ж така “відповідь” точно не потрібна кандидату в президенти Порошенку, який всіляко демонструє у своїй виборчій кампанії, що він розбудував відмінні персональні контакти із західними партнерами і завдяки цьому заручився міжнародною підтримкою України. Публічне протистояння з послом США підриває подібні меседжі і б’є по президенту безпосередньо!

Чи, можливо, у Луценка були свої, не пов’язані з президентом причини зробити подібні заяви? Може, він прагнув вирішити якісь особисті питання?

Але сенсу в цьому немає: якими б не були мотиви, подібні звинувачення здатні лише ускладнити ситуацію для генпрокурора і аж ніяк не сприяти вирішенню жодних проблемних питань.

Та хоча про справжні мотиви керівника ГПУ лишається тільки здогадуватися, є кілька речей, про які можна говорити з абсолютною певністю.

Коли генпрокурор коментує на міжнародних майданчиках зовнішню політику, це виглядає як мінімум дивно.

А коли він звинувачує у чомусь американського посла – це як мінімум недалекоглядно. Особливо на тлі того, скільки зусиль було докладено Києвом для наведення мостів з адміністрацією Трампа і збереження Штатів у ролі важливого політичного союзника Києва.

 

Тактика, обрана окремими представниками української влади, є контрпродуктивною, шкідливою для нашої держави.

 

І так само контрпродуктивною для України є стратегія, яка ділить Америку на “хорошу” (тобто Конгрес чи Білий дім) і “не дуже” (тобто американське посольство чи Державний департамент).

Адже, будемо відвертими, в чинному уряді США – крім обмеженого кола осіб у Державному департаменті – Україна наразі мало кому справді цікава і потрібна.

Обравши нинішню тактику “війни з Держдепом”, Київ б’є саме по тих, хто зберігає нас у американському порядку денному та найбільше налаштований допомагати нашій державі.

 

 

 

Статтю опубліковано на сайті видання “Європейська правда“.

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!