13 грудня відбудеться чергове засідання Європейської Ради, під час якого лідери держав-членів ЄС розглядатимуть продовження секторальних санкцій проти Росії.
Італія традиційно була одним з найактивніших критиків санкційного режиму серед держав-членів ЄС, а особливо — за уряду жовто-зелених, тобто коаліції “Ліги” і “Руху 5 зірок”. Через це деякі українські посадовці переконані, що Італія — це проблема №1 для збереження європейської єдності.
Нагадаємо: Італія стала першою країною Європейського Союзу, яка зробила скасування санкцій проти Росії пунктом коаліційної угоди. Її віце-прем’єр — голова партії “Ліга” Маттео Сальвіні не пропускає можливості наголосити на шкоді й безрезультатності санкцій, як і на необхідності їх скасувати. Він устиг уже двічі з’їздити до Москви з візитом відтоді, як обійняв урядову посаду, тобто з кінця травня 2018 року. У червні, під час чергового продовження санкцій, Рим не блокував цього рішення — мовляв, тоді уряд було щойно сформовано і час для рішучих дій іще не настав. А от у грудні, обіцяли італійці, саме буде слушна нагода повернутися до цього питання.
Сигнали, які надходять з Рима та інших європейських столиць, дозволяють обережно прогнозувати, що в грудні 2018 року санкції проти Росії таки продовжать.
То чому італійці поки що не поспішають виконувати свої обіцянки Москві і чи справді це хороша новина для України?
Сальвіні та інші італійські посадовці неодноразово заявляли про мільярдні втрати, яких нібито зазнає Італія через санкції. Утім, італійський віце-прем’єр не говорить про те, що частка забороненого Росією імпорту — це менше ніж 1% італійського експорту сільгосппродукції, якщо порівнювати з цифрами 2013 року. Крім того, експорт сільгосппродукції з Італії до інших країн постійно зростав з 2013 року і 2017-го сягнув рекордної позначки 41 млрд євро. При цьому частка Росії в ньому 2013 року становила всього 2%, а частка продукції під ембарго до всього експорту в Росію становить усього 1,7%! Та й загалом Росія тільки в другій десятці цільових країн для італійського експорту: на неї 2017 року припадало лише 1,8% усього експорту з Італії. Це означає, що навіть якби Росія скасувала контрсанкції, це істотно не поліпшило б італійської економіки, особливо зважаючи на її орієнтацію на промисловість: Італія є другою країною ЄС за промисловою потужністю.
Варто наголосити також, що, зі зростанням світових цін на нафту і стабілізацією економічної ситуації в Росії, 2016 року експорт до Росії відразу зріс, зокрема з Італії. 2017-го весь експорт з Італії до Росії зріс на 18,9%, а експорт агропродукції — на 25,2%, попри безперервне ембарго. В інших галузях співпраця між Росією та Італією також інтенсивна: 2018 року під час візиту прем’єр-міністра Джузеппе Конте італійський і російський бізнеси уклали ще тринадцять контрактів загальною вартістю близько 1,5 млрд євро, зокрема з підсанкційною компанією “Роснефть”.
Сальвіні має добре орієнтуватися в цих цифрах. Саме тому зняття санкцій з Росії ніколи не ставало пунктом порядку денного переговорів Італії та Брюсселя щодо італійського бюджету. Навпаки, раніше, виборюючи у Брюсселя поступки, Італія “жертвувала” питанням санкцій. Як, приміром, було під час засідання Європейської Ради в грудні 2015 року. Є вірогідність, що в грудні 2018-го ситуація повториться. Утім, гучні декларації італійських лідерів про те, як сильно італійська економіка “потерпає” від санкцій, дозволяє Італії підвищувати свої ставки.
Скидається на те, що Італія продовжує політику doppio binario(подвійного треку) — гучних загравань із Росією і мовчазної підтримки європейської єдності, при цьому блокуючи посилення санкцій (як, наприклад, ініціативу ЄС щодо запровадження санкцій проти країн, що здійснюють кібератаки, коли Італія виявилася єдиною країною, яка виступила проти). Як віце-прем’єр і міністр внутрішніх справ, Сальвіні може дозволити собі зміцнювати свій авторитет скандальними заявами. Від представників “Ліги” та “Руху 5 зірок” і лунають заяви про те, що війна на сході нашої країни є наслідком українського націоналізму, а найкращим урегулюванням конфлікту став би федеративний устрій України.
При цьому дипломати, які безпосередньо відповідають за зовнішню політику, подавали недвозначні сигнали про те, що санкції зберігатимуться до повного виконання Мінських домовленостей. Тільки звучать вони здебільшого на закритих переговорах або в приватних розмовах, дозволяючи членам коаліції підтримувати імідж друзів Росії, бунтарів проти “шкідливих” санкцій, запроваджених Брюсселем. Уважний спостерігач помітить, що італійці ведуть тонку гру: вони частіше говорять про зняття санкцій, ніж вдаються до конкретних дій.
Італійські експерти зауважують також, що Італія сама не піде на підрив санкцій. Це можливо тільки за умови наявності неформальної “антисанкційної коаліції”, серед можливих членів якої називають, зокрема, Угорщину, Австрію, Болгарію та ін. Наразі жодна із цих країн не готова об’єднатися з Італією проти санкцій. Тим часом Італія намагається проштовхнути пропозицію про підтримку малого та середнього бізнесу в Росії, щоб “підсолодити пігулку” і продемонструвати Кремлю свою відданість.
Італійські урядовці ніколи не робили таємниці з того, що регіон Східної Європи в принципі не є для них пріоритетом. Ключовим фокусом італійської зовнішньої політики є Лівія і, традиційно, Середземноморський регіон у цілому. Попри те що 2018 року Італія головувала в ОБСЄ, міністр закордонних справ нового уряду Енцо Моаверо Міланезі (чи інший італійський високопосадовець) за понад півроку на посаді не здійснив візиту до України (добре принаймні, що кроки для налагодження контактів робила українська сторона — так, у листопаді з візитом у Римі перебувала голова комітету Верховної Ради в закордонних справах Ганна Гопко).
Реакція Італії на атаку Росії в Керченській протоці також була передбачувано стриманою: міністр закордонних справ звернувся із закликом “до всіх сторін” докладати зусиль для деескалації ситуації та зменшення напруги в Азовському морі, а італійські дипломати продовжують уникати участі в публічних заходах і коментарів із приводу російської агресії в Україні та безпекової ситуації в регіоні. Є також істотні застереження щодо того, чи будуть санкції проти Росії посилені внаслідок морської атаки: європейські дипломати зазначають, що такі дискусії ведуться, однак зауважують, що “не всі країни” підтримують такі кроки.
Разом із тим і в самій Італії не всі займають однакову позицію. Так, аналітикині італійського аналітичного центру Istituto Affari Internazionali Нона Міхелідзе і Наталі Точчі (остання є директоркою центру і радницею верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики Федеріки Могеріні) опублікували у брюссельському виданні Politico статтю, в якій зазначають: нинішні підходи до Росії не здатні її стримати, а отже, потребують перегляду.
Треба також зазначити, що настирливість італійських популістів щодо зняття санкцій навіть викликала певну напругу між Римом і Вашингтоном, аж до того, що, як повідомляють італійські ЗМІ, під питанням опинився візит Сальвіні до Сполучених Штатів. Саме з цієї причини Сальвіні зустрічався з послом США в Італії Люїсом Айзенбергом невдовзі після повернення з Москви.
Вашингтон також має не тільки символічні, а й дуже практичні важелі тиску на Рим: так, у листопаді 2018 року держсекретар США оголосив список з восьми країн (з них тільки дві європейські, одна з яких Італія), які тимчасово не муситимуть дотримуватися так званих “нафтових санкцій” США проти Ірану і зможуть і надалі купувати іранську нафту.
Зважаючи на всі обставини, скидається на те, що італійський уряд не використовуватиме “карту вето” принаймні до виборів до Європейського парламенту, які відбудуться в травні 2019 року і покажуть розстановку сил у ЄС між популістами та демократами.
До речі, в Італії вибори будуть також і змаганням усередині популістського табору: між “Лігою” і “Рухом 5 зірок” нагромадилося чимало конфліктів — від бюджету до екології. Через них двоє віце-прем’єрів, Маттео Сальвіні й Луїджі ді Майо, навіть не розмовляли один з одним. Звісно, Сальвіні потрібні політичні бали. Однак проштовхування ідеї про зняття санкцій з Росії може тільки додати нових проблем із партнерами, але не розв’яже жодної з наявних. А до Москви, де італійський віце-прем’єр, за його словами, “почувається певніше”, ніж у деяких європейських столицях, він поки що і так може їздити.
Оригінал статті опублікований на сайті видання “Дзеркало тижня”
