Центр «Нова Європа» продовжує інформувати про публічну дискусію «Як бути з непідконтрольними територіями: Україна, Молдова, Грузія?», яка була проведена 24 квітня спільно з партнерами  з центру Carnegie Europe. Наразі до вашої уваги пропонуються ключові тези спікерів заходу.

Томас де Ваал, провідний аналітик фонду Carnegie Europe

Усі конфлікти з непідконтрольними територіями різні, але мають декілька однакових вимірів:

• «Геополітичний елемент: ми бачили значну роль Росії у випадках Абхазії, Придністров’я та України. На Кіпрі Туреччина та Греція були основними геополітичними гравцями. А також є місцевий елемент, внутрішній».

Вирішення конфліктів має відбуватися як на геополітичному рівні, так і на місцевому:

• «Якщо ви не будете працювати на всіх цих рівнях, то не досягнете мирного врегулювання конфлікту».

У непідконтрольних територіях існує «подвійна небезпека». З одного боку відбувається значна мілітаризація суспільства, що ускладнює вирішення конфліктів:

• «Молоді люди йдуть до армії, виховуються у патріотичній атмосфері, що вони повинні захищати свою землю (непідконтрольні території – ЦНЄ) від ворогів. Це як маленька Спарта у стародавній Греції, де армія була вкрай важлива».

Із іншого боку, іноземна присутність на непідконтрольних територіях:

• «Грузія, Молдова, Республіка Кіпр, Україна втратили частину своїх територій. Існує небезпека іноземної присутності на цих територіях».

У непідконтрольних територіях відбувається потужна пропагандистська робота щодо легітимізації та створення власних символів «незалежності».

• «У Абхазії святкують день незалежності як день перемоги у війні з Грузією. […] На Донбасі також існує подібна культура перемоги».

У непідконтрольних територіях існує більш-менш нормальне повсякденне життя, а також відбувається симуляція державності:

• «Вони будують власні де-факто інституції для управління «країною»: парламент, шкільна система та інше».

Поки існують економічні та людські зв’язки, доти існує шанс на повернення непідконтрольних територій до складу держав, які їх втратили.

У кожному випадку присутня різна інтенсивність економічних зав’язків між непідконтрольними територіями та державами, що їх втратили:

• «Абхазія та Грузія перервали свої економічні зв’язки у 1990-х роках, та зараз ці зв’язки знаходяться на вкрай низькому рівні. На Кіпрі турецькі сепаратисти спираються на економічні зв’язки з Туреччиною, але і між двома частинами Кіпру існує певна економічна активність. Найбільш позитивним прикладом гарних економічних зав’язків є Придністров’я та Молдова […]. Придністров’я, Молдова та ЄС мають тісні економічні зв’язки: після того, як Молдова приєдналася до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, товари з Придністров’я потрапили до Євросоюзу[…]. Я вважаю сильні економічні зв’язки між Молдовою та Придністров’ям важливим аспектом, оскільки це може допомогти прогресу в інших питаннях».

У конфліктах з непідконтрольними територіями на пострадянському просторі геополітичний рівень їхнього вирішення є заблокованим Росією, але слід зосередитись на місцевому рівні:

• «Геополітичний рівень часто є заблокованим, Москва є дуже важливим фактором. Проте це не заважає зосередитись на місцевому рівні, оскільки тут можна досягти прогресу».

Паата Закареїшвілі, Міністр Грузії з питань примирення та громадянського рівноправ’я (2012 – 2016)

Спільний знаменник усіх конфліктів із непідконтрольними територіями на пострадянському просторі – Росія.

Перший етап імперських амбіцій Росії – підтримка сепаратистських рухів у Абхазії та Північної Осетії на початку 1990-х років:

• «Грузія не змогла оминути перший етап імперських амбіцій Росії, і у 1990-х роках ми потрапили під ці розвалини імперії. У 1990-му році у Південній Осетії, у 1991-му році в Абхазії розпочались конфлікти першого етапу».

Новий етап агресії РФ розпочався у 2007 році після так званої Мюнхенської промови Владіміра Путіна:

• «Тоді у 2008 році ми (Грузія – ЦНЄ) попалися вже у Південній Осетії. І українські події – це інший етап імперських амбіцій Росії».

Росія використовує різну політику по відношенню до Абхазії та Південної Осетії.

• «В Абхазії вона займається анексією, збирається присвоїти, як Крим. Проте Абхазія виступає проти цього, і тому у Росії не виходить. А у Південній Осетії РФ поводиться, як із Донбасом: не анексує, але й не відпускає далеко. Це гнучка політика Росії – у різних ситуаціях по-різному себе поводить».

«Росія не всесильна, її сила у нашій слабкості».

Анексія Криму та війна на Донбасі довели, що конфлікт з Абхазією та Південною Осетією є політикою Росії, а не вадами Грузії.

В Абхазії та Південній Осетії вже не поважають Росію, скоро так само станеться й у Криму та на окупованому Донбасі:

• «Потрібен час, щоб ейфорія зникла. І через цей час, я впевнений, Україна буде більш демократичною […] і готовою цих людей повернути. Принаймні, привернути їхні інтереси. У людей повинен бути вибір – де ми зараз знаходимось і де могли би бути».

Інтереси тих, хто стоїть при владі у Абхазії та Південній Осетії, не завжди збігаються з інтересами Росії, і Грузія має цим скористатися:

• «При зміні влади в Абхазії з’являються нові можливості. Я впевнений, що й у Донбасі та Криму можна знайти таких людей. Там, де більше населення, є більше можливостей знаходити публічні контакти. Наприклад, викладачі, директори шкіл і головлікарі лікарень».

Чим більш демократичною буде Україна, тим більше у неї з’явиться засобів для повернення непідконтрольних територій.

Олександр Моцик, представник України в робочій підгрупі з політичних питань Тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Сході України

Із самого початку розпаду СРСР стало зрозуміло, що Росія не ставиться до інших незалежних пострадянських держав, як до партнерів, а бачить їх у сфері свого впливу:

• «На першому етапі, можливо, питання стояло не так гостро, тому що був більш-менш демократичний Єльцин, хоча це не завадило Росії розпочати свої інспірування сепаратизму на Кавказі та у Придністров’ї. Але це був такий період ліберального ставлення принаймні до України. В цей час ми встигли підписати багато документів, які ставили наші відносини на рівноправну основу. […] Але навіть тоді всі дії Росії були спрямовані на те, щоб реінтегрувати незалежні держави на пострадянському простору у якусь таку структуру, яка б і не була повністю Радянським Союзом, але була б чітко визначеною сферою впливу Москви. Сюди відносяться і спроби створення перших інтеграційних структур – СНД».

Росія активізувала свої імперські посягання з моменту приходу до влади Владіміра Путіна:

• «Ситуація змінилася, коли до влади прийшов Путін. Одна з перших його заяв була, що найбільшою трагедією XX століття став розпад Радянського Союзу. І світ побачив, що Росія дуже серйозно взялася за відновлення в якійсь формі неоімперії».

Кремль створив проблеми багатьом пострадянськім державам, які не йшли у фарватері його політики:

• «Всі ті країни, які не йшли у фарватері Росії, зразу ж отримали великі проблеми. Відновилася гаряча фаза війни у Грузії. Потім прийшла черга України, а прийшла вона тому, що Україна не погодилася з тиском Москви і заявила чітко через Майдан, що вона належить до Європи».

Спільним у проблемах України, Молдови та Грузії з непідконтрольними територіями є те, що ці території є окупованими Росією:

• «Спільне те, що Росія окупувала. І правильно говорити не непідконтрольні території, а окуповані, адже якщо на території однієї суверенної незалежної країни є війська іншої держави без згоди цієї держави, то це ніщо інше, як окупація з точки зору міжнародного права».

Миротворча місія на Донбасі може бути ефективною за умови взяття під контроль кордону ОРДЛО з Росією:

• «Наразі тривають розмови про миротворчу операцію. Вона можлива, якщо буде ефективною, а ефективною вона буде, якщо буде розміщена на всій території окупованого Донбасу і закриє кордон, оскільки через кордон на регулярній основі заходять війська, заходять найманці, завозиться зброя».

На окупованому Донбасі знаходиться від 3 до 4 тисяч російських військовослужбовців:

• «Потрібне відведення регулярних російських військ, а їх зараз на території України від 3 до 5 тисяч. Про це недавно, зокрема, заявив колишній командувач американськими військами в Європі Бен Ходжес, виступаючи перед Конгресом».

Росія воює не лише проти України, а й проти всього Заходу загалом:

• «Це війна не тільки проти українців, а й проти демократичних цінностей, проти Заходу. Останні хімічні атаки в Сирії та Великобританії показали, що це війна проти всієї цивілізації. […] Україна сьогодні є на передовому фронті захисту демократичних цінностей».

Фото із заходу можна подивитись тут

Проект здійснено за фінансової підтримки Robert Bosch Stiftung