На шляху інтеграції України до НАТО стоїть виразна потреба в чітких віхах, якими можна було б відмірювати наближення України до членства в Альянсі. Відмова держав-учасниць вести розмову в такій парадигмі створює ситуацію зачарованого кола, коли євроатлантична інтеграція є метою настільки стратегічною та неосяжною, що її досягнення стає, радше, млявим процесом, ніж роботою на конкретний результат.

Що ближче вибори, то відчутніше міксування зовнішньої і внутрішньої політики. Російський чинник став одним з визначальних у передвиборчому дискурсі. В електоральній системі координат Росія стала відправною точкою, маркером, відносно якого ділилися табори, творилися ключові ідеологеми.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були багаті та різноманітні й мали гарні результати. Насамперед, впродовж моніторингового періоду відбувся саміт Україна-ЄС. Його підсумком стала чітка спільна заява, в якій визначено європейські прагнення України та фактично визнано Росію агресором в Україні.

У звітному періоді українсько-американські відносини відзначалися низкою змішаних сигналів, переважно зі США. З одного боку, зустріч президентів Трампа та Порошенка в Брюсселі, яка таки відбулася, та візит радника з нацбезпеки Болтона до Києва на святкування Дня незалежності України. З іншого – зустріч Трампа та Путіна у Гельсінкі, де американський президент жодного разу публічно не згадав про Україну та підтримку нашої територіальної цілісності (як і у виступі з трибуни Генасамблеї ООН).