Аналітика
”Мрія” і НАТО. Або інтеграція на крилах
17 квітня 2020, 17:03
автор: Альона Гетьманчук

Блог Альони Гетьманчук для “Української правди”.

 

“Я бачив ці літаки – вони величезні”, – з хлоп’ячим захопленням відреагував генсек НАТО Столтенберг на згадку про український літак “Мрія”, який в умовах пандемії поруч з АН-124 доставляє медичні вантажі з Китаю то в одну, то іншу локацію країн-членів Альянсу.

Не менше захоплення ці літаки викликають і в країнах своєї появи. Наприклад, вчорашню онлайн трансляцію прибуття “Мрії” до Варшави станом на сьогоднішній ранок подивились на сайті аеропорту вже 851 тисяча відвідувачів. Недооцінений і недовикористаний елемент “м’якої сили” України. Це про “Мрію”, до якої ще згодом повернемось.

А тепер про Україну і НАТО. Справа в тому, що частина авіаперевезень нашими літаками з Китаю – передусім АН-124- виконуються у рамках міжнародної програми зі стратегічних перевезень НАТО SALIS. З початком пандемії для України в контексті стратегічних повітряних перевезень просто наступив “зірковий час”. Лише у рамках програми НАТО літаками АН-124 було здійснено 6 рейсів з Китаю, які доставили медичні матеріали тричі до Чехії, до Словаччини, Польщі та Франції. На момент написання цього тексту планувались подібні рейси до Польщі та Німеччини на АН-124 та ще один до Німеччини на АН-225 “Мрія”.

Не дивно, що у звіті НАТО, як збройні сили різних країн Альянсу задіяні в боротьбу з пандемією, Україна, не будучи членом Альянсу, згадується щонайменше тричі. Переважно в контексті саме стратегічних авіаперевезень. Один раз – в контексті допомоги Італії, доцільність якої, на мій превеликий подив, багато хто в Україні поставив під сумнів, що насправді дуже прикро…

Значно більше, звичайно, було виконано українськими літаками комерційних рейсів на замовлення тих чи інших країн, однак наразі зосередимось, чому це важливо в контексті НАТО.

Комусь відомо, а комусь ні, але у НАТО є дві програми зі стратегічних авіаперевезень. Перша – це так звані Сили стратегічних авіаперевезень (SAC). У рамках цієї програми країни-члени мають у своєму розпорядженні три важких транспортних літаки C-17 Глоубмастер. Друга – це якраз Міжнародна програма забезпечень  стратегічних авіаперевезень (SALIS). Саме вона дозволяє країнам-членам орендувати літаки Антонова. На початку року був продовжений черговий контракт до кінця 2021 року.

Для України участь у програмі SALIS загалом, а у такі кризові часи, як сьогодні зокрема – це чудова можливість на дуже конкретному прикладі продемонструвати: ми можемо бути не тільки споживачем трансатлантичної безпеки, але й її важливим контрибутором. Україна здатна робити свій внесок в євроатлантичну безпеку. Хочете приклад? Будь ласка, ось він. Українські літаки, готові ефективно виконати будь-яку місію. Чи багато країн-не членів НАТО можуть похвалитись подібним внеском? Понад те, чи багато країн-членів НАТО можуть бути такими ж корисними в плані стратегічних перевезень як Україна – не член і навіть не кандидат?

Звісно, дехто скаже – ці ж рейси виконуються на комерційній основі. Тобто не йдеться про якийсь добровільний/безоплатний внесок. І чи це взагалі внесок України, а не одного конкретного концерну?

Але в чому проблема з комерційною основою? Навпаки, це можливість показати вже українському суспільству, що євроатлантична інтеграція – це не лише щось декларативно-абстрактне, але й конкретна фінансова вигода. І хто сказав, що справжніми партнерами можуть бути лише ті, хто надає допомогу виключно на безоплатній основі? Тим паче, перебуваючи у настільки скрутній фінансовій ситуації, як Україна.

Щодо промоції конкретного концерну, а не держави Україна, то тут, по-перше, варто зауважити, що йдеться про залучення не тільки літаків Антонова, але й авіації наших збройних сил. Так, два військові літаки ІЛ-76 доставили медичне обладнання з Китаю до Румунії.

По-друге, коли Фінляндія брендувала себе з допомогою конкретної компанії “Nokia”, а потім конкретних розробників Angry Birds, вони думали передусім про те, щоб країну знали, пізнавали і їй симпатизували у світі, а не про те, щоб ненароком не пропіарити когось зайвого. Явно всупереч традиційному українському “і сам не гам, і комусь не дам”.

Подейкують, одним з найбільш вражаючих відкриттів про Україну для президента США Трампа було в якийсь момент дізнатись на одних з переговорів, що Україна сама будує літаки. Він потім захопливо ділився цим відкриттям ще не раз у різних варіаціях. І це ж він ще не бачив на власні очі української “Мрії”. А скільки ще таких Трампів по світу…

Отож, очевидно, ми маємо більш активно нав’язувати свій дискурс – про Україну як послідовного та передбачуваного партнера і наш кожен конкретний внесок в трансатлантичну безпеку. Навіть, якщо наші партнери зовні будуть робити вигляд, що це не про Україну, а про чистої води комерцію. І навіть тоді, коли опоненти всередині країни будуть всіляко давати зрозуміти: їх влаштовує лише одна взаємодія зі світом – коли всі країни дружньо допомагають нам (і це сприймається в порядку речей, ніби всі нам щось винні), а ми ж бідні й нещасні, тому іншим допомагати не будемо…

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!