Аналітика
Не лише занепокоєння: чим Україна здатна допомогти протестам у Білорусі
15 вересня 2020, 17:48
автор: Ганна Мєдвєдєва

 

Стаття Ганни Мєдвєдєвої для “Європейської правди”.

 

Якою стала реакція України на кризу в сусідній Білорусі?

Однозначну відповідь на це питання дати непросто, адже реакція України на білоруську передвиборчу кампанію та її наслідки змінювалась, еволюціонуючи від ігнорування порушень прав опозиціонерів до гострої критики на адресу Александра Лукашенка, та вибудовувалася під впливом різних обставин.

Якими були ключові та переломні моменти у комунікації між Україною та Білоруссю?

Як цю динаміку сприймають білоруси? Якими є їхні очікування щодо дій української влади?

 

Асиметричні дії Лукашенка

Нещодавня динаміка відносин між країнами дозволяє зробити щонайменше три спостереження.

По-перше, Україна максимально відтягувала момент, щоб висловити свою позицію щодо подій у Білорусі.

Коли у середині липня ЄС висловив стурбованість через недопуск опозиційних кандидатів до передвиборчої кампанії, Україна утрималась від будь-яких заяв. Серед причин можна назвати небажання загострювати відносини з Александром Лукашенком, який гарантував українській владі, що територія Білорусі не буде використана для атак інших держав на Україну.

Затримання бійців ПВК “Вагнер” 29 липня додало до мовчання України нової логіки — бажання отримати від Білорусі тих, хто міг бути винним у скоєнні злочинів на Донбасі.

На тлі зростання протестних настроїв у білоруському суспільстві Україна продовжувала проводити політику as usual — 1 серпня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба запросив свого білоруського колегу Володимира Макея на зустріч “Люблінського трикутника”, принагідно обговоривши й питання економічного співробітництва між країнами.

По-друге, переломним моментом у позиції України щодо подій в Білорусі стала передача “вагнерівців” Росії.

У відповідь на необґрунтовано жорсткі дії, до яких білоруські правоохоронні органи вдались 9 серпня для розгону мітингувальників, Володимир Зеленський доволі стримано закликав сторони протистояння відмовитись від насильства та розпочати діалог із пошуку виходу з кризи.

Тон заяв з української сторони посуворішав лише після 14 серпня, коли Білорусь вирішила видати “вагнерівців” не Україні, а Росії.

Наступного ж дня Україна засудила цей крок білоруської влади та приєдналась до заяви ЄС щодо невідповідності білоруських виборів міжнародним стандартам. 17 серпня Кулеба оголосив про відкликання посла України з Мінська.

Також Україна тимчасово зупинила офіційні контакти з Білоруссю, включно із підготовкою до Форуму регіонів, який мав відбутися у Гродно у жовтні.

По-третє, поведінка білоруської сторони тривалий час була асиметричною до дій української влади.

Попри тривале мовчання з боку офіційного Києва та тон заяв, який спочатку був стриманим, Лукашенко протягом всієї передвиборчої кампанії та під час післявиборчої кризи дозволяв та продовжує собі дозволяти випади на адресу українців, включно зі звинуваченням у втручанні у виборчий процес та у підбурюванні протестів.

Та будь-якому терпінню є межа, тож реакція української держави на звинувачення з білоруського боку стає дедалі жорсткішою, включно із застереженням, що Україна буде вживати серйозніших заходів у відповідь на недружні дії білоруської влади.

 

Без особливих сподівань

За останнє десятиріччя Лукашенко посилався на Україну переважно як на поганий приклад для наслідування, мовляв, протести на кшталт українських можуть призвести лише до безладу, нестабільності та війни з Росією.

Інтенсивність цих висловлювань останніми тижнями лише посилилась, а кількість контенту, присвяченого конфлікту на Донбасі, на державних телеканалах стрімко збільшилась.

Тому не дивно, що чимало білорусів воліли б, щоб Україна утрималась від будь-яких форм “втручання” в білоруські події.

До цієї аудиторії входять, зокрема, й представники владної вертикалі, причетні до фальсифікацій виборів, та силові структури, які вдавалися до насилля щодо учасників протестів. Вони асоціюють Україну з сильним громадянським суспільством, яке обмежує дії влади, і тому будь-які заяви та дії української влади на підтримку білоруського протесту сприймають агресивно.

З іншого боку, учасники протестного руху не покладають на Україну надмірних очікувань, усвідомлюючи, що її можливості обмежені, а більш активна участь спрацює лише на користь білоруської пропаганди про “український слід” у білоруських подіях.

Одночасно, в Україні не могли не помітити мовчання ключових білоруських опозиціонерів щодо російської агресії у Криму та на Донбасі та їхнє небажання обирати будь-яку сторону. Відтак побоювання щодо проросійської орієнтації потенційного нового лідера Білорусі може також мати певний вплив на реагування Україною на білоруські події.

Розмови з білоруськими активістами також дозволяють побачити, що громадянське суспільство Білорусі загалом вдячне українцям за акції солідарності на кшталт тих, які відбулися біля посольства Білорусі у Києві та у Верховній Раді, та сподіваються, що Україна й надалі надаватиме подібну підтримку.

Понад те, білоруське експертне середовище бачить основним завданням України проактивну комунікацію білоруського кейса на міжнародних майданчиках, зокрема в ООН, ОБСЄ та ПАРЄ. Експерти, серед яких було проведено опитування Центру “Нова Європа”, вважають, що протест може тривати ще довго, і Україна могла б фокусувати увагу міжнародних партнерів на білоруському треці, згадуючи заразом і питання Донбасу і Криму.

Разом із тим, потенційні спроби України взяти на себе роль медіатора переговорів між Лукашенком та опозицією мали б незначну ефективність, насамперед через низький політичний авторитет української держави для білоруської влади та через стійку асоціацію України з проєвропейським напрямком для учасників протесту, які уникають будь-якої геополітизації руху.

Зрештою, окрім символічної та інформаційної підтримки, деякі білоруські активісти від України очікують і матеріальної допомоги.

Україна може допомогти наданням політичного притулку білорусам, звільненим та репресованим за свою громадянську позицію; а також білоруських студентів – місцями для навчання в українських університетах. А для тих  білорусів, які вже давно мешкають в Україні, включно з тими, хто захищав її територіальну цілісність – спрощенням процедури отримання громадянства.

Про важливість надання статусу біженців репресованим білорусам згадується і в тексті парламентської постанови “Про акт свободи Білорусі” (на розгляді), але пропозиції щодо фінансової підтримки постраждалим від дій білоруської влади у цьому документі відсутні.

Автор: Ганна Мєдвєдєва,

Центр “Нова Європа”

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!