Аналітика
TRUMAN Index: Відносини Україна-Росія
7 вересня 2018, 10:53
автор: Сергій Солодкий

Березень-червень 2018

Позитивнi бали: +3

Негативнi бали: -68

Загалом: -65

TRUMAN Index: -3,1

 

РЕЗЮМЕ ВІДНОСИН

Звітний період був насичений взаємними закидами та погіршенням безпекової ситуації на Донбасі. Пролунали серйозні звинувачення про причетність російських спецслужб до підготовки масштабних терактів в Україні. Щоправда, одна спецоперація у відповідь на нібито спецоперацію Росії обернулася радше фіаско, ніж перемогою в плані міжнародної підтримки. Йдеться про інсценування вбивства російського журналіста, який живе в Україні. Можливо, тому міжнародні актори не так гостро реагували на заяви українських можновладців про підготовку Росією масштабних провокацій восени цього року. Хоча в неформальному спілкуванні західні дипломати часто цікавляться, як Росія поводитиметься у передвиборчий період в Україні. Ніхто не сумнівається, що Москва втручатиметься, виникає лише питання, як саме і який це матиме ефект. І в Україні, і в західних столицях були сподівання, що Владімір Путін виявить певні жести доброї волі під час світового чемпіонату з футболу. Проте в звітний період дива не сталося. Україна й далі сподівалася тиснути на Росію за допомогою двох важелів: перший – міжнародні санкції, другий – міжнародні судові інституції. Але ці інструменти працюють не завжди, принаймні про це свідчили деякі новини звітного періоду. Приміром, відкриття мосту через Керченську протоку, згода Німеччини на будівництво «Північного потоку-2».

TRUMAN Index відносин України та Росії опустився до позначки «-3,1», що більш ніж удвічі гірше за попередній. Це пов’язано з тим, що минулий звітний період було переповнено багатообіцяючими подіями, як то звільнення заручників чи початок переговорів про миротворців ООН. Вони безпідставно вселили надію в можливість припинення війни між країнами. Нинішній звітний період довів марність сподівань, що з’явилися півроку тому: процес обміну заручниками знову заблоковано; про миротворчу місію говорять, проте Росія не виявляла жодних ознак готовності до компромісів.

 

ХРОНIКА ВIДНОСИН

СТАРІ ОЧІКУВАННЯ НОВИХ ПРОВОКАЦІЙ

В останній звітний період в Україні почастішали заяви про підготовку Росією масштабних провокацій, в тім числі воєнних. Про це найчастіше заявляли в Раді національної безпеки та Міністерстві закордонних справ. Здебільшого їх пов’язували з тим, що Україна увійшла в активну фазу передвиборчих кампаній – президентської та парламентської. У Києві впевнені: Москва намагатиметься на них впливати, зокрема, й через важелі впливу на динаміку конфлікту. Торік Україна так само гостро висловлювала стурбованість підготовкою військових навчань Росією і Білоруссю. До цих заяв приєдналися ключові держави НАТО, закликаючи Москву утримуватися від ескалації напруження у відносинах. Цього разу заяв щодо можливого масштабного втручання Росії з боку найвпливовіших західних урядів майже не було.

Українські спецслужби інформують про активність російських спецслужб і в організації провокацій щодо національних меншин в Україні: за останній рік зафіксовано 41 випадок екстремізму. Частину спецоперацій здійснюють на замовлення так званого Комітету порятунку України, до якого входять політики-втікачі, котрі нині живуть на території Росії (серед них колишній прем’єр Микола Азаров). Таким чином у Москві нібито намагаються дискредитувати Україну в світі, посварити її з сусідами.

Міжнародні актори до подібних заяв української влади ставляться дедалі обережніше. Недовіру могла спровокувати загальна втома від української теми, а цю втому могла посилити скандальна спецоперація з інсценуванням вбивства російського журналіста Аркадія Бабченка. Хоча в СБУ переконували, що таким чином намагалися запобігти серії терактів, котрі на території України готували російські спецслужби, в західних столицях пояснення офіційного Києва вважають недостатніми. З одного боку, там усвідомлюють: Росія здатна на агресивні атаки, з іншого – не розуміють, чому Україна пішла на безпрецедентне введення в оману, не надавши зрештою переконливих доказів. У неформальних розмовах із західними дипломатами інколи відчувається скепсис, щойно вони чують про слід російських спецслужб.

Щоправда, в тих же неформальних розмовах представники дипкорпусу як країн ЄС, так і США й далі цікавляться «російським чинником» у передвиборчий період, зокрема, й шляхом залучення воєнної складової. Було розуміння: Росія не вдаватиметься до таких дій щонайменше до середини липня, тобто до завершення Чемпіонату світу з футболу.

Очевидно, у передвиборчий період проросійське крило в Україні ставатиме дедалі активнішим. Так, Віктор Медведчук, що має давні дружні стосунки з Владіміром Путіним, не виключив наміру брати участь у парламентських виборах. Після 2004 року він надавав перевагу непублічній політиці, залишався, так би мовити, в тіні. Його прагнення повернутися у відкриту політику свідчить про важливість майбутніх виборів для Кремля: очевидно, наближений до Путіна український політик йде на цей крок не без консультацій із ним. Втім, участь Медведчука у виборах означає й те, що Путін втратив довіру до всіх політиків, що представляють так зване проросійське крило: йдеться, насамперед, про політичні партії «Опозиційний блок» і «За життя» (на їхню адресу прихильно висловлюється Віктор Медведчук). Про серйозність наміру Медведчука активно долучитися до передвиборчої кампанії може свідчити інформація щодо купівлі ним двох новинних каналів в Україні (щоправда, ані він сам, ані канали на момент підготовки матеріалу цієї інформації не підтвердили).

Тим часом у Києві висловлювали побоювання, що загроза цього разу походить не лише зі сходу, а й з півдня – насамперед з Азовського моря. За даними України, Росія перекинула туди додаткові сили і має можливості висадити війська на українське узбережжя. В Києві переймаються, що після зведення мосту над Керченською протокою Росія отримала змогу не лише блокувати українські судна, а й перекидати війська в Крим з можливим наступом на материкову Україну. Водночас в оточенні Президента зауважують: Крим і так перетворено на мілітаризовану фортецю. В РНБОУ повідомляли, що розташовані на півострові ракетні комплекси можуть завдавати удару по повітряних цілях глибоко в тилу – в центральній частині України. В Адміністрації Президента вирішили звернути особливу увагу європейських лідерів на безпеку в Чорному та Азовському морях під час саміту Україна – ЄС 9 липня. В Києві розраховували щонайменше на жорстку вербальну реакцію, а також на рішучіші заходи, аж до запровадження санкцій. Сподівання на санкції, звісно, були безпідставними, проте у спільній підсумковій заяві Україна та ЄС засудили мілітаризацію Азовського та Чорного морів.

В Україні стурбовані й певними змінами на східному напрямку. Так, військові ділилися інформацією про те, що на окупованій частині Донбасу Росія готує спеціальні підрозділи, щоб запобігти відступу бойовиків з першої лінії оборони. Нібито через це представники російської армії доукомплектовували тилові підрозділи.

Спостерігачі ОБСЄ офіційно відзначали істотне погіршення безпекової ситуації на Донбасі. Наприкінці травня йшлося навіть про те, що це найгірший період з початку року: відбулася максимальна за останні шість місяців кількість обстрілів не лише військових позицій, а й населених пунктів. У Раді нацбезпеки повідомляли також про активну концентрацію військ РФ поблизу українсько-російського кордону.

Усі зусилля встановити перемир’я виявилися марними: вогонь відновлювали фактично наступного дня після оголошення режиму тиші. Зусилля українських переговірників у рамках Тристоронньої контактної групи було зосереджено на двох основних темах: припинення вогню та звільнення заручників на окупованих територіях. Українська сторона вкотре повернулася до питання присутності спостерігачів СММ ОБСЄ на лінії державного кордону між Україною та Росією, проте російська сторона категорично відмовилася його обговорювати. В Києві наголошують: таким чином намагаються запобігти постачанню зброї з Росії. У Москві ж відмову аргументують тим, що не мають жодного стосунку до конфлікту.

В Україні сподівалися на можливе встановлення перемир’я бодай на два літні місяці – липень і серпень. Українські дипломати відзначали: нині з росіянами значно складніше вести переговори. Їхню непоступливість підкріплено неоднозначною поведінкою західних партнерів – заявами Дональда Трампа про бажане повернення Росії до G7, послабленням Євросоюзу кризовими явищами (зокрема Брекзитом, посиленням радикальних проросійських політиків тощо).

 

ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИСНАЖЕННЯ ЗАМІСТЬ ЖЕСТУ ДОБРОЇ ВОЛІ

Ескалація конфлікту на сході України відбувалася на тлі помітних дипломатичних зусиль. Так, у травні Петро Порошенко зустрічався з лідерами Франції та Німеччини саме під час погіршення ситуації на фронті. Згодом Макрон та Меркель порушували українське питання на переговорах із Путіним. Вони сподівалися, що Кремль виявить певний «жест доброї волі» з огляду на футбольний чемпіонат.

Зустріч із лідерами Франції та Німеччини в Києві подавали як своєрідну дипломатичну перемогу – «нормандський формат без Путіна». Проте сама зустріч тривала недовго. Склалося враження, що вона мала радше протокольний характер, позаяк відбувалася на полях церемонії нагородження французького президента премією Карла Великого. У Москві розуміли: жодних загроз зустріч трійки не становить, сторони все одно муситимуть домовлятися з Путіним. Не сталося змін у принциповому питанні – щодо миротворчої місії ООН на сході України. Путін і далі наполягає на трьох головних умовах: по-перше, йдеться не про повноцінну миротворчу місію, а про охоронців спостерігачів ОБСЄ; по-друге, українська влада має домовитися про мандат із ватажками бойовиків; по-третє, доступу до лінії держкордону миротворці не отримають.

В Україні також сподівалися, що жестом доброї волі Путіна стане звільнення українських громадян, яких утримують у російських в’язницях. Цій темі було присвячено одразу дві телефонні розмови Петра Порошенка і Владіміра Путіна в червні (востаннє телефонну дипломатію між двома президентами було задіяно в лютому). Переговори ініціювала українська сторона, й на цьому особливо наголошували в Кремлі.

Після масштабного звільнення українців із полону на неконтрольованих територіях Донбасу в грудні 2017-го в Києві припустили, що цьогоріч вдасться звільнити й українських громадян, що перебувають у російських в’язницях. Проте в перші півроку цього не сталося. Фактично було зірвано й другий обмін заручниками (очікуваний ще на початку року).

Оголошення голодування Олегом Сенцовим 14 травня з вимогою звільнити засуджених у Росії 64 земляків змусило діяти активніше як українську владу, так і міжнародних партнерів. Так, вперше за чотири роки темі політичних в’язнів було приділено увагу під час міністерських переговорів у рамках нормандського формату 11 червня. За кілька днів потому до Росії вирушила український омбудсвумен Людмила Денисова для виконання домовленостей президентів України та Росії. Вона мала зустрітися з українськими в’язнями, насамперед, з Олегом Сенцовим, Миколою Карпюком, Романом Сущенком. У всіх зустрічах Денисовій відмовили. У Росії наголосили: для цього немає правових підстав, мовляв, спершу потрібно було узгодити графік візитів. В Україні таке пояснення вважають затягуванням часу. У Києві припускали, що Кремль таким чином мститься за спроби України зіпсувати зоряний час Владіміра Путіна під час футбольного чемпіонату. Особливо російського лідера могли розлютити апеляції України до міжнародної спільноти й відповідні гострі заяви Державного департаменту США та Євросоюзу. Ймовірно, роздратувало й те, що українські урядовці висловлювали надмірну впевненість: Путін може піти на звільнення в’язнів заради піару під час чемпіонату. Зрештою Росія вдалася до психологічного виснаження – з одного боку, не відмовляючи остаточно, з іншого – не даючи згоди.

Дипломатичний скандал, як побоювалися в Києві, також міг стати серйозним подразником для переговорів між Росією та Україною щодо звільнення українських в’язнів. Путін таким чином отримував додатковий аргумент для зведення рахунків з Україною. В березні у відносинах Росії та Заходу спалахнув дипломатичний скандал: у відповідь на хімічну атаку у Великій Британії (спробу вбити колишнього працівника російської військової розвідки та його доньку) було вислано 153 російських дипломати з 28 країн. До британської ініціативи з покарання Москви долучилася й Україна – з дипломатичного представництва Росії в Києві вислали 13 осіб.

В Україні одразу розгорнулася полеміка щодо того, чому влада так довго зволікала з вигнанням звинувачених у шпигунстві росіян. У дипломатичних колах зауважували, що це вигнання мало радше символічний характер: Україна таким чином солідаризувалася з Великою Британією. Є думка, що Росії немає сенсу відправляти шпигунів під дипломатичним прикриттям – це було б надто очевидним. Доцільніше розширювати шпигунську мережу в органах української влади. Приміром, торік у грудні СБУ викрила російського шпигуна, що виконував обов’язки перекладача прем’єр-міністра України.

 

МІСТ, ЯКИЙ ВЕДЕ ДО СУДУ

В Україні тривалий час вдавалися до самозаспокоєння: мосту через Керченську протоку Росії збудувати не вдасться. Наводили найрізноманітніші причини: Москві забракне грошей (особливо під тиском санкцій); проект надто складний для виконання; Росія не наважиться, бо це спричинить гостру міжнародну реакцію. Всі припущення виявилися безпідставними: міст для Росії відіграє не просто символічну, а й стратегічну роль для утримання Криму. Тож на його спорудження кинули всі можливі ресурси. Зрештою, навіть з’ясувалося, що до його будівництва були причетні компанії з країн, які запровадили санкції проти Росії.

В Україні визнавали: поле для реагування на такі дії досить обмежене. Міжнародний тиск, на який розраховував Київ, не спрацьовував. Мало того, західні уряди часто крізь пальці дивилися на співпрацю своїх компаній з Росією, доки не спалахував грандіозний публічний скандал (йдеться, зокрема, про компанію Siemens, що постачала турбіни для будівництва електростанцій у Криму).

Залишається варіант звернення до міжнародних судових інстанцій. Проте й тут виникає чимало питань: Росія може просто не визнавати юрисдикції суду і часом ігнорувати будь-які судові постанови. Так, приміром, сталося з тимчасовими запобіжними заходами Міжнародного суду ООН від 19 квітня минулого року: в ухваленому рішенні Росію було закликано відновити діяльність Меджлісу та припинити утиски національних меншин.

Настав новий етап у багаторічній гаазькій епопеї між Україною і Росією. Офіційний Київ передав до Міжнародного суду ООН Меморандум у справі щодо застосування Міжнародної конвенції про заборону фінансування тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Йдеться фактично про передачу доказів відповідальності Росії. Найбільше уваги приділено частині, що стосувалася порушення Міжнародної конвенції про заборону фінансування тероризму. Торік саме щодо цього документа гаазькі судді відмовилися від тимчасових запобіжних заходів. Українські дипломати і правники мали довести умисність дій іншої сторони. У Меморандумі наголошується, що Росія постачала зброю та координувала низку терактів незаконних збройних формувань на території України: зокрема, йдеться про збиття літака МН-17, обстріл мирних мешканців Маріуполя, Краматорська, Авдіївки, Волновахи, терористичні акти в Харкові, Одесі та Києві. Українські дипломати звертають увагу на численність зібраних доказів – 29 томів і понад 17500 сторінок свідчень. Такий обсяг пов’язаний із потребою підкріпити написане в позові, позаяк в Україні побоюються, що Росія знову перекручуватиме кожну тезу на свою користь. У суді подані документи вивчатимуть близько півтора року.

Запастися терпінням України доведеться й щодо іншого питання – спорудженого мосту через Керченську протоку. Київ ініціював арбітражне провадження проти Росії ще у вересні 2016-го – воно стосується завданої шкоди державі діями Росії. Йдеться, зокрема, про видобуток корисних копалин, екологічні, інфраструктурні, транспортні наслідки від будівництва мосту без дозволу України. В межах цього провадження офіційний Київ вже надав меморандум, до 19 листопада контрмеморандум має надати Росія, потім буде відповідь України і, зрештою, знову Росії (повторні заперечення до 19 вересня 2019 року).

Спорудження мосту через Керченську протоку пов’язане з двома найважливішими викликами. Перший – безпековий. В Україні побоюються, що він сприятиме подальшій мілітаризації Криму, даватиме змогу оперативно перекидати військову техніку. Це посилює згадані страхи щодо зростання воєнної загрози саме з південного боку. У СБУ повідомляють: оточення Владіміра Путіна готує провокації «з метою захисту російськомовних громадян України» восени цього року.

Другий виклик – транспортний. Через арку мосту встановлено обмеження для суден. За інформацією, наприклад, Маріупольського порту, новим вимогам до габаритів не відповідають щонайменше 144 судна – фактично чверть від загальної кількості. Завдані непрямі збитки оцінюють у мільярди гривень.

Українські дипломати обіцяють домагатися запровадження санкцій проти компаній, що брали участь у спорудженні мосту. Наразі можна сказати, що міжнародна реакція на відкриття мосту була досить слабка. І в ЄС, і в США проект піддали різкій критиці, наголошуючи, що спорудження мосту порушує суверенітет України. Про посилення санкцій ніхто з міжнародних акторів не заявляв.

В останній звітний період набув нових обрисів газовий конфлікт між Україною та Росією. У Києві не встигли відсвяткувати фактичну перемогу в Стокгольмському арбітражі щодо газових поставок за контрактом від 2009 року, як переможний вердикт призупинив інший шведський суд. Росія подала апеляцію до суду округу Свеа щодо позову Нафтогазу, відповідно Москва відмовилася сплатити 2,5 млрд доларів штрафу, які нарахував Стокгольмський арбітраж. Рішення в Стокгольмі, з одного боку, мало стати своєрідним стимулом для інших судових розглядів, що стосуються дій Росії. Проте з іншого – він нагадує, що Росія користуватиметься найменшими юридичними шпаринами для блокування судових вердиктів і їхнього подальшого невиконання. В українських владних кабінетах переконані: до жодного перегляду рішення в арбітражі звернення до апеляційного суду не призведе.

Останні чотири місяці позначилися двома вже звичними крайніми підходами до Росії. Перший підхід полягав у посиленні тиску – як політичного, так і санкційного. Другий – підхід діалогу та примирення – проявився, зокрема, в рішенні Німеччини щодо будівництва ще одного газогону в обхід України («Північний потік-2»). Це питання було винесено до пріоритетних під час двосторонніх переговорів Петра Порошенка та Ангели Меркель. Особливу увагу йому приділив на зустрічі з німецьким канцлером і Владімір Путін. Українська влада намагається будь-що заблокувати спорудження обхідного газогону, проте в Німеччині не приховують: шансів на блокування мало. Принаймні офіційний Берлін на це не пристає. Там проект вважають суто комерційним, тож держава не має підстав у нього втручатися (хоча німці й усвідомлюють політичний підтекст). У Києві сподіваються на два успішні сценарії: або спорудження заблокують наднаціональні органи ЄС, або воно припиниться завдяки можливим санкціям Сполучених Штатів.

Американських санкцій не виключають і в самому Берліні. Деякі німецькі аналітики припускають, що такі санкції врятують уряд Ангели Меркель від політичної ганьби, позаяк сама вона не наважиться блокувати «Північний потік-2». З іншого боку, вони розуміють: такий конфлікт може серйозно вдарити по Україні. Насамперед тому, що конфлікт між Європою та США може сягнути кульмінації: трансатлантичним союзникам буде складно (якщо взагалі можливо) вести діалог і з інших питань. Скажімо, щодо підтримки України. Саме тому в німецьких політичних колах неофіційно закликають Київ «утриматися від надмірного тріумфу» через можливі санкції Сполучених Штатів щодо німецьких компаній. Українські дипломати розуміють ці застереження: мовляв, рішення американської верхівки, що виступає за відновлення участі Росії в G7, можуть стати для наших інтересів не меншим ризиком, ніж рішення Німеччини про підтримку «Північного потоку-2».

 

Подiї у вiдносинах Україна-Росiя (березень – червень 2018). Оцiнка в балах

Дата Подiя Бали
1 березня Газпром відмовився постачати газ на внутрішній ринок України. -3
9 березня СБУ заявила про причетність «кураторів з Москви» до підготовки терактів в Україні за участю Володимира Рубана, керівника Центру звільнення полонених ГО «Офіцерський корпус». -7
22 березня Служба безпеки України затримала депутата Верховної Ради Надію Савченко. Генеральна прокуратура заявила, що Росія підтримувала підготовку Савченко та її спільниками терактів проти вищого керівництва держави. -7
23 березня Після двох діб дотримання режиму тиші бойовики обстріляли з мінометів Авдіївку. -7
25 березня Українські прикордонники в Азовському морі затримали риболовецьке судно-порушник під прапором Росії. МЗС Росії вручило українському дипломату ноту протесту. -4
26 березня Україна вирішила вислати 13 російських дипломатів у відповідь на хімічну атаку в Солсбері (Британія). Москва натомість вислала стільки ж дипломатів. -6
29 березня Заява лідерів країн нормандської четвірки на підтримку «великоднього перемир’я» з 30 березня 2018 року. +1
31 березня Перемир’я зірвано. -7
5 квітня Верховна Рада закликала парламенти й уряди інших країн вжити заходів для цілковитої заборони будівництва газогону «Північний потік-2». -2
10 квітня Петро Порошенко під час зустрічі з Ангелою Меркель розкритикував російське бачення миротворчої місії ООН на Донбасі. -2
13 квітня Секретар РНБОУ Олександр Турчинов заявив, що Росія готується до масштабної війни проти України. -2
13 квітня У СБУ повідомили, що оточення Путіна готує підґрунтя для вторгнення в Україну восени. -2
22 квітня Рішенням РНБО України оновлено санкційні списки та запроваджено санкції щодо 1759 фізичних та 786 юридичних осіб з Росії. -4
24 квітня МЗС України звернулося до Міжнародного суду ООН у Гаазі через невиконання Росією наказу цього ж суду річної давнини. -3
10 травня Порошенко провів переговори з Макроном і Меркель. Зустріч назвали «нормандським форматом без

Путіна». Головні питання – санкції щодо Росії та миротворці ООН на Донбасі.

-2
15 травня Петро Порошенко звинуватив Росію в порушенні міжнародного права через відкриття Керченського мосту. -3
15 травня СБУ затримала керівника «РИА-Новости Украина» Кіріла Вишинського. В Росії «жорстко засудили» цей крок. -2
9 червня Петро Порошенко і Владімір Путін провели телефонні переговори. Головна тема – звільнення утримуваних в російських тюрмах громадян України. +1
11 червня Голови МЗС України, Росії, Франції та Німеччини зустрілися в Берліні, щоб обговорити реалізацію миротворчої місії ООН на Донбасі. +1
12 червня Україна передала докази про порушення міжнародного права Росією до Міжнародного суду ООН в Гаазі (розгляд справи розпочався рік тому). -3
21 червня Петро Порошенко під час телефонної розмови з Владіміром Путіним наголосив на неприпустимості

того факту, що омбудсвумен Людмилу Денисову не пускають у колонію до Олега Сенцова.

-2

Повну версію TRUMAN Index №7 (Березень-Червень, 2018) читайте на сайті TRUMAN Agency

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!