Аналіз Альони Гетьманчук, директорки Центру “Нова Європа” для “Європейської Правди”.

Американський політикум цілковито занурився у підготовку до проміжних виборів, що відбудуться 8 листопада 2022 року.

Авторка цих рядків провела останній тиждень у Вашингтоні у складі делегації українських громадських лідерів, і серед багатьох політиків чи експертів, з якими ми спілкувалися, не було жодного, який би радив Україні не перейматися через ці вибори. Навпаки, підстави для хвилювань є, і серйозні. Однак є і добра новина: її створив успішний контрнаступ ЗСУ. І якщо перемоги на полі бою триватимуть, то перейматися, на думку американських співрозмовників, потрібно буде менше.

Контрнаступ посилює позиції тих політиків, що виступають за надання Україні всього, що потрібно для перемоги. Також він скоригує риторику тих, хто виступає проти масштабної воєнної підтримки, та зробить їхні голоси менш гучними – передусім в Республіканській партії.

Зважаючи на вагу проміжних виборів (де переобиратимуть третину Сенату та повний склад Палати представників США), це має неабияке значення.

У тому числі – для майбутньої перемоги України.

Одна війна на дві партії

Від 24 лютого і демократи, і республіканці пройшли свій шлях усвідомлення реалій війни.

У перший місяць бойових дій у багатьох українців могло скластися враження, що справжні союзники – це республіканці, оскільки саме вони чинили найбільше публічного тиску на Білий дім з вимогою про підтримку України.

Реальність – складніша.

Чимало демократів підтримували цю позицію, однак не могли кидати публічний виклик “власному” президенту. Показова партійна єдність зрештою допомогла Україні, бо мовчало також ліве крило партії, серед якого популярне бачення, що “мир важливіший за перемогу”, а більше зброї означає більше втрачених людських життів. Вони, щоби не руйнувати партійну єдність, одностайно голосували за всі ключові пакети допомоги Україні, які включали постачання зброї.

Є сподівання, що Демократична партія демонструватиме єдність з цих питань і надалі.

А от у серед республіканців такої єдності не було: кожен новий пакет допомоги породжував усе більше нових опонентів, що голосували проти.

Та наразі дві партії об’єднує неприхована цікавість до того, як далі розвиватимуться події.

Нашу делегацію, яка тиждень працювала у Вашингтоні з адвокаційною метою, питали, зокрема, про те, як реагуватиме Путін на успішне звільнення українських земель та великих міст, про те, що реально зробити до зими, тощо.

Ці питання свідчать, що у Сполучених Штатах все більше починають вірити у здатність України не просто вистояти, але й перемогти, навіть якщо саме поняття “перемога” не є чітким.

Ставлення до Росії та перемоги

Але попри те, що серед політиків ще не сформований консенсус щодо потреби США у перемозі Україні, підтримка більшості, схоже, вже є. А отже, у цій більшості починає домінувати ідея, що Україні треба надати все необхідне для перемоги (а не просто для стримування РФ).

Але проблема в тому, що рішення у США приймає “меншість”, яка мислить в дещо інших категоріях.

Підхід США, якщо стисло, є таким: надаємо, дивимось на реакцію Путіна і тоді вирішуємо, що робити далі. Все це для того, щоби “не втягувати” США у Третю світову війну.

А ще у Штатах практично відсутнє бачення щодо майбутнього Росії.

Натомість дуже живучим виявився підхід, за яким Росія може бути корисною для США у вирішенні певних глобальних питань, а для діалогу з нею треба завжди тримати привідкритими як не двері, то вікно. Саме через цей підхід Вашингтон відхиляє окремі запити Києва (наприклад, відмовляється визнати Росію державою-спонсором тероризму).

Також у Штатах не вважають, що Росія загрожує “життєво важливими інтересам США”. Звідси постійний наголос, що війна точиться в Європі, загрожує передусім Європі, і саме Європа має нею опікуватись в першу чергу. І проблема в тому, що так думають не лише окремі республіканці-трампісти, але й чимало тих, хто безпосередньо впливає на вироблення та прийняття рішень у Вашингтоні.

Крім того, спостерігається бажання не палити всі мости в контексті можливих переговорів між Києвом та Москвою, хоча в американській столиці підкреслено наголошують: Україна сама має вирішити, коли і на яких умовах розпочати ці переговори. Але, враховуючи нашу залежність від західної зброї, дуже важливо також, щоб в американській столиці розуміли й інше: непостачання в Україну необхідної зброї у тій кількості, швидкості та якості, якої потребують ЗСУ, сприйматиметься в українському суспільстві як спроба схилити Україну до переговорного процесу.

Від нас у американській столиці це почули доволі відверто.

Хоча насправді є й інші причини затримок у постачанні.

У Вашингтоні визнають неспроможність американських виробництв встигнути за інтенсивністю використання зброї. Умовно кажучи, якщо Україна за день активних бойових дій витрачає те, що американські заводи звикли виготовляти за місяць, то питання дійсно є.

Цікаво, що саме технічним, а не політичним називають у США питання ненадання Україні танків та літаків, а от щодо ненадання далекобійних ракет ATACAMS – не приховують, що тут заборона політична. Хоча й стосовно танків та літаків твердження про “технічні” причини затримок викликає підстави для сумнівів.

В чому точно можна погодитись з американськими урядовцями – то це в тому, що в Україні перебільшують роль ленд-лізу. У США щиро дивуються, чому Україна намагається якнайшвидше задіяти саме цей інструмент, який сам по собі є складнішим та коштовнішим, аніж нинішні три програми, за якими надається допомога безоплатно, без складної схеми оформлення позики. До того ж ленд-ліз не дає доступу до того озброєння, котре неможливо отримати за іншими програмами – адже рішення про постачання все одно ухвалюється на політичному рівні.

Що змінять вибори для України?

Як зміниться підтримка України у Штатах залежно від наступних виборів? Коротко про це вже йшлося на сторінках “Європейської правди” у статті “США на порозі виборів“.

Та зараз, за підсумками візиту до столиці США, варто зупинитися на цьому детальніше.

Проміжні вибори у США називають “проміжним прокляттям” для президентської партії, яка зазвичай втрачає більшість принаймні в одній з палат Конгресу. Схоже, що війна в Україні не має змінити це правило, адже американські виборці формуватимуть вибір під впливом не міжнародних подій, а внутрішніх факторів (як-от дискусії про право на аборт, рівень інфляції тощо).

Утім, окремі політики, зокрема з трампістського крила Республіканської партії, намагаються схрестити економічні негаразди з питаннями зовнішньої політики – наприклад, переконуючи виборця, що кошти, які виділяють на допомогу Україні, мали б піти на потреби пересічних американців, а також доводячи, що зростання цін – це наслідок війни в Україні (саме війни в Україні, а не конкретно Путіна, який її розпочав).

Саме трампістські республіканці є найбільшою загрозою для майбутньої підтримки України.

Тому найбільші потенційні проблеми після виборів можуть виникнути у Палаті представників США, адже опитування прогнозують, що Республіканська партія отримає там більшість.

Передбачається, що трампісти при цьому можуть взяти третину голосів партії – від 60 до 80 місць. І хоча керівництво партії та майбутнє керівництво фракції формують ті, кого відносять до “рейганівського крила”, є питання, чи зможуть вони дати раду такій кількості трампістів.

Тим більше, що їхня діяльність може бути досить гучною та деструктивною під впливом Дональда Трампа, який зараз напряму залучений у кампанію до проміжних виборів та, дуже схоже, впливатиме на формування політики в Конгресі через тих депутатів, яким його підтримка допомогла обратися.

Цілком ймовірно, що саме після проміжних виборів Трамп оголосить про свій намір балотуватися на майбутніх президентських виборах і цілком може виграти праймеріз. Принаймні, зараз він є найпопулярнішим кандидатом від республіканців.

А позиція Трампа щодо причин повномасштабного вторгнення відома з його нещодавнього інтерв’ю: 45-й президент США вважає, що Україна могла б запобігти повномасштабному вторгненню, якби віддала Крим Росії та відмовилась від вступу до НАТО.

Нові аргументи проти допомоги Україні

Про намагання частини політиків “прив’язати” Україну до економічних проблем “простого американця” давно відомо. Та, на жаль, ними атаки на допомогу Україні не вичерпуються.

Проблемою є, зокрема, те, що республіканці-трампісти схильні сприймати можливу перемогу України у війні як перемогу Байдена. А це створює стимул робити все можливе, аби Байден такої перемоги не отримав.

Ще один виклик: серйозне оновлення Палати представників.

Республіканці-трампісти часто ставлять на нові обличчя. Тому однією з особливостей нинішніх виборів є те, що на них не тільки вдосталь кандидатів з вираженими трампістськими позиціями і з прямою підтримкою Трампа, але й багато непідготовлених, непрофесійних кандидатів від Республіканської партії, де розраховують, що народ голосуватиме за зміну еліт.

Як наслідок, чимало з тих, хто буде обраний до Конгресу вперше, не матиме жодних знань про Україну.

Тому природно, що потрібен буде час, аби “наздогнати” тих колег у Конгресі, які вже мають певні знання та досвід. І тут дуже важливо буде, до кого вони звертатимуться за експертизою щодо України – чи до поміркованих колег, які розуміють важливість підтримки Києва, чи до тих, хто сповідує чітко ізоляціоністські погляди.

Найбільших викликів, у тому числі від цієї категорії конгресменів, варто чекати, коли почнуться серйозні дискусії щодо внеску в реконструкцію України. Тоді буде йтися про виділення дійсно дуже великих коштів. У Вашингтоні доводилося навіть чути думку, що США вагаються щодо потреби швидкої перемоги України саме через те, що це пришвидшить перехід до відбудови країни, щодо якої буде вкрай складно зібрати консенсус.

Серед трампістів вже зараз панує переконання, що питаннями відбудови має опікуватись передусім Європа, а не США.

Щодо чого серед політиків є одностайність – то це те, що у процесі реконструкції України не має брати участь Китай.

Китай є однією з, напевно, двох великих тем (друга – це Росія), щодо яких у США існує дійсно двопартійний консенсус. Тому думки України про те, що Китай може долучитися до процесу відбудови, сприймаються в американській столиці болісно, а заяви з цього приводу, що лунають з Києва, серйозно підважують аргументи наших прихильників. Мовляв, навіщо інвестувати в перемогу України, щоб потім туди зайшов Китай?

Крім того, зважаючи на обсяги наданої та проданої зброї, у США починають хвилюватися за власну безпеку. В тому числі у разі, якщо до агресивних дій Москви долучиться також Пекін.

Та щоби завершити на позитивній ноті, варто зауважити гарну новину: хоча інтерес до війни в американському суспільстві знизився, але запит на підтримку України залишається досить високим. Близько 72% американців підтримують постачання більшої кількості зброї Україні, 73% хотіли би бачити Україну в НАТО.

Навіть серед республіканців є більшість у всіх ключових для України питаннях.

Висновки та рекомендації

Незалежно від результатів виборів, найкращий спосіб втримати підтримку США – це створити стійке враження, що Україна перемагає у війні.

Американці мають бути переконані, що підтримують не просто Україну, а переможців.

Наразі такої однозначної впевненості немає, а минулого місяця опитування навіть свідчили, що у перемогу РФ вірить більше людей, ніж у перемогу України. Але це відчуття формують новини з поля бою, тому цілком можливо, що зараз, після успішного контрнаступу ЗСУ, результати були б іншими.

Поза тим, Україні потрібно створити у Конгресі свою групу підтримки.

Важливо ідентифікувати та працювати з тими конгресменами та сенаторами в обох партіях, які готові публічно вимагати робити більше для перемоги України. Цих (та інших) конгресменів треба заохочувати до поїздок в Україну, адже ніщо не впливає на їхнє розуміння війни краще, аніж особисті поїздки.

Необхідно також розуміти, що Палата представників США, яка з наступного року, напевно, матиме республіканську більшість, може стати більшим викликом для України, аніж Сенат, тому важливо налагоджувати відносини і працювати з майбутнім лідером більшості Кевіном Маккарті. Невдовзі він відчуватиме постійний тиск від однопартійців-трампістів та особисто від Трампа, тож його треба озброїти аргументами на нашу користь.

Окремою проблемою є особисто Трамп, який залишається найпопулярнішим республіканським кандидатом на президентські вибори-2024. За опитуваннями, 41% однопартійців вважають Трампа важливішим за партію (!). Це реальність, на яку потрібно зважати і працювати також і з “трампістами”, частина з яких готова нас підтримувати.

Окремий трек – це робота з християнами-євангелістами, серед яких багато виборців Трампа. До них потрібно донести наслідки російської повномасштабної війни саме з точки зору українських євангелістів.

Та успіх адвокації у США залежить також від Європи.

Один з ключових аргументів проти допомоги Україні – це твердження, що Європа робить дуже мало. Важливо комунікувати, що країни ЄС теж роблять свій внесок, часто не афішуючи постачання військової допомоги. Крім того, на ЄС лежить тягар допомоги 4 мільйонам українських біженців. Водночас варто працювати з ЄС та країнами-членами для збільшення фінансової допомоги та озброєнь.

Отримуючи більше від Європи, ми отримуватимемо більше від США.

Водночас Україна має бути готова все частіше чути про вичерпання запасів американської зброї та про загрози власній обороноздатності через активне надання озброєнь Україні та іншим партнерам.

Через це ми маємо чітко пріоритизувати, яка зброя нам потрібна саме із США, а яка – з інших країн світу, а США могли би політично допомогти з її отриманням. Наприклад, німецькі танки “Леопард-2”, як вважають, є пріоритетнішими за американські “Абрамси” і з точки зору ціни, і підтримки та обслуговування. Але нам потрібна допомога США, щоби зняти блок Берліна на їхнє постачання. Якщо Штати нададуть хоча б один свій танк, це зніме аргументи з Берліна про нібито існування домовленості щодо непостачання західних танків Україні у принципі.

І, нарешті, про відбудову.

Конгрес важливо переконувати, що Україна змінюється. Важливо руйнувати образ “однієї з найкорумпованіших країн світу”, який формувався десятиріччями.

Та, можливо, ще гострішу реакцію викликає можливість залучення Китаю до процесу відбудови. Всі заяви з цього приводу у Вашингтоні ретельно відстежують, і вони серйозно підважують позиції тих, хто виступає за надання Україні всієї потрібної допомоги.

Для Штатів важливо, з якою Україною доведеться мати справу після війни: більш схильною до авторитаризму і з посиленим впливом Китаю чи демократичною, більш інтегрованою в Європу політично та економічно.

Другий варіант, звісно ж, більше відповідає і інтересам України, і інтересам демократичного світу.