Коментар Сергія Солодкого для “ТСН“.
Москва обрала стратегію вичікування результатів виборів у Німеччині та Франції, саме тому 2020 року не відбувся саміт лідерів Нормандського формату.
Новий 2021 рік, на який всі так чекали, може принести не тільки перемогу над пандемією COVID-19, а й навіть зміну цілої епохи. По-перше, йдеться про 16-річне правління канцлерки Німеччини та негласної лідерки ЄС Ангели Меркель. По-друге, у передвиборчі президентські перегони занурюється Франція. Навесні 2022 року стане зрозумілою політична доля Еммануеля Макрона. Проте вже зараз соціологічні опитування показують, що чинний очільник Франції та його проросійська опонентка Марін Ле Пен йдуть майже нога в ногу.
Нічого хорошого Україні це не обіцяє. Якщо Макрону не вдасться зберегти за собою президентське крісло, у Нормандському форматі відбудеться заміна лідерів Франції та Німеччини. І, як зазначив в інтерв’ю ТСН.ua український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, «у Нормандському форматі залишиться лише одна людина, яка стояла біля його витоків і підписувала Мінські домовленості, – президент Путін».
ТСН.ua розбирався, хто замінить Ангелу Меркель на посту канцлера Німеччини, оцінив шанси Еммануеля Макрона на переобрання, та проаналізував що все це принесе Україні.
Хто замість Меркель
Для Німеччини 2021 рік – це, як пише німецька преса, рік супервиборів. Навесні відбудуться вибори в декількох землях, а 26 вересня – до Бундестагу. Ще 2018 року Ангела Меркель, яка очолює німецький уряд вже 16 рік поспіль, заявила, що не висуватиме свою кандидатуру на пост канцлера. Тоді ж головою керівної партії ХДС («Християнсько-демократичного союзу») і міністеркою оборони Німеччини обрали колишню прем’єрку землі Саар Аннеґрет Крамп-Карренбауер. Саме її називали наступницею Меркель.
Проте не судилося. Її заяви нерідко ставали об’єктом критики. Остаточно ж довіру до неї підірвали вибори в Тюринґії, де ХДС посіла лише третє місце. Але навіть не це остаточно поховало шанси Крамп-Карренбауер стати наступницею Меркель. Представники партії Меркель об’єднали голоси з ультраправою та проросійською «Альтернативою для Німеччини» під час голосування за прем’єра Тюринґії, фактично проігнорувавши директиви з центру.
Нового очільника ХДС оберуть на онлайн-з’їзді партії вже 16 січня. Явного фаворита наразі немає. В списку кандидатів самі чоловіки: колишній очільник фракції ХДС у Бундестазі Фрідріх Мерц, прем’єр федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Армін Лашет і голова комітету Бундестагу з питань зовнішньої політики Норберт Реттген.
На відміну від Аннеґрет Крамп-Карренбауер, яка вважає, що з Росією треба говорити з позиції сили, Фрідріх Мерц нещодавно виступив за створення розширеного економічного простору з такими країнами, як Туреччина, що «могло б стати перспективою і для Росії». Правда, після отруєння Олексія Навального Мерц закликав зупинити будівництво «Північного потоку-2».
Норберт Реттген із цієї трійці є найбільш жорстким до Росії. Його у команді Меркель називають «яструбом». Реттген не раз заявляв, що «Путін досі не заплатив належну ціну», а «дружні відозви до Путіна абсолютно безглузді». Але найбільше шансів посісти крісло очільника ХДС, принаймні наразі, має саме Армін Лашет. На нього, як пише німецька преса, робить ставку і сама Ангела Меркель. Про нього опоненти в Німеччині кажуть «Putinversteher» – «той, хто ставиться до Путіна з розумінням».
Проте, навіть після обрання нового очільника ХДС боротьба за пост канцлера не закінчиться. Темною конячкою німецькі ЗМІ називають очільника баварської партії ХСС («Християнсько-соціальний союз» – коаліційного партнера ХДС) Маркуса Зедера, хоча традиційно в Німеччині саме керівник ХДС стає канцлером. Та й лідери Баварії ще жодного разу не ставали на чолі уряду. Але соціологічні опитування дають Зедеру дуже непогані шанси. Сам Маркус Зедер має досить непогані відносини з російськими елітами. У січні минулого року він їздив до Москви і особисто говорив з Путіним за зачиненими дверима. Проте результативною цю зустріч навряд чи можна назвати. Та й на подекуди жорсткі заяви Зедера на адресу Кремля це не вплинуло.
Макрон чи проросійська Ле Пен
Обрання Еммануеля Макрона президентом 2017 року стало справжнім сюрпризом не тільки для самої Франції, а й для цілого ЄС. Він був темною конячкою тодішніх президентських перегонів. Можна навіть сказати, що Макрон переміг за збігом обставин, адже лідером всіх опитувань був колишній прем’єр і представник «республіканців» Франсуа Фійон. Але скандал із фіктивним працевлаштуванням дружини похитнув його рейтинги.
Ще до обрання президентом Володимир Зеленський вперше поїхав на зустріч саме до Еммануеля Макрона. Та й самого Зеленського ЗМІ називали «українським Макроном». Проте низка політичних подій в самій Франції різко підірвали довіру до Макрона й обвалили його рейтинги. Хоч зараз соцопитування і дають Макрону перше місце з-поміж інших можливих кандидатів у президенти (сам Макрон ще не заявив, що балотуватиметься у 2022 році), його партія «Вперед Республіко!» (яка була створена, як і «Слуга народу», під президентські та парламентські вибори у Франції 2017 року) програла минулорічні місцеві вибори, включаючи Париж.
Першим нищівним ударом по рейтингу Макрона та його партії стали масштабні протести «жовтих жилетів» після запровадження урядом реформ ринку праці та пенсійної системи. Другим – пандемія COVID-19 і жорсткі карантинні обмеження, які викликали хвилю обурень. Французька економіка впала найбільше з-поміж інших в ЄС, кількість безробітних зашкалює, а податки підвищуються. Третім – ісламістські теракти в Ніцці та передмісті Парижа. Запропонувавши жорстку та радикальну відповідь, адміністрації Макрона здавалося, що суспільство це схвалить.
Проте сталося навпаки. Макрон наразився не тільки на критику французьких мусульман, яких в країні 5,6 млн, а й президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. По-перше, Макрон запропонував створити у Франції «освічений іслам». На це президент Туреччини порекомендував йому «лікувати психіку». Макрон навіть шукав підтримку серед лідерів країн-членів Євросоюзу. Проте австрійський канцлер Себастьян Курц після схожого кривавого теракту у Відні заявив: «Наш ворог – це екстремісти і терористи. Люди, які сповідують будь-яку релігію, не наші вороги». По-друге, Макрон відкрив проти себе ще один внутрішній фронт критики після спроби ухвалити закон про глобальну безпеку, що передбачав штрафи за фото- і відеознімання поліцейських.
Європейські та американські ЗМІ вже рясніють статтями, що такими діями ліберальний Макрон намагається загравати з правим електоратом. Докази напередодні Нового року навела Le Monde, повідомивши, що радник Макрона обідав із представниками партії Марін Ле Пен, яка ще минулого року заявила, що балотуватиметься в президенти 2022 року. Що вони обговорювали, про що домовлялися, достеменно невідомо. Та й зарано зараховувати Еммануеля Макрона до аутсайдерів. Наразі соцопитування прогнозують йому другий тур саме з Ле Пен, якщо нічого не зміниться і на арені не з’явиться новий кандидат, який змішає карти.
До чого готуватися Україні
Так вже склалося, що першу скрипку у Нормандському форматі відіграє саме Німеччина в особі Ангели Меркель. Проте, навіть зі зміною канцлера навряд чи політика Берліна кардинально зміниться, особливо після отруєння Навального. Хоча Німеччина й не відмовляється від «Північного потоку-2». Куди пильніше Україні слід придивлятися саме до Франції, де традиційно сильні проросійські симпатії. Наприклад, нещодавно префект паризької поліції Дідьє Лальман розіслав своїм колегам і журналістам новорічні листівки з цитатою Льва Троцького (російський комуністичний діяч, організатор Червоної армії – Авт.).
За словами експертки Ради зовнішньої політики «Українська призма» Надії Коваль, Макрон показав максимальне налаштування на діалог із РФ останніми роками, зокрема 2019-го сподівався на прорив, зокрема з огляду на зміну президента в Україні, але якихось вирішальних результатів не видно.
«Наразі французькі політичні й експертні еліти залишаються дуже налаштованими на співпрацю з РФ, а їхні противники у меншості. Можна згадати вибори 2017 року, коли головні суперники Макрона висували зовнішньополітичні тези, які б в Україні назвали відверто проросійськими. До того ж є проблема певної тяглості у французькому підході до нашого регіону і в уявленнях про вигідну для Франції політику у Східній Європі», – говорить ТСН.ua Надія Коваль.
Карти про зміну канцлера в Німеччині та майбутні президентські вибори у Франції на столі. Росія добре поінформована про політичні розклади в Берліні та Парижі, підтримуючи проросійських кандидатів. До того ж, судячи з поведінки Москви, вона обрала стратегію вичікування. Можливо саме тому 2020 року не відбувся саміт лідерів Нормандського формату.
Перший заступник директора Центру «Нова Європа» Сергій Солодкий каже, що демонстрація нібито вичікування зі сторони РФ – це своєрідний шантаж, мовляв Москва піде на зустріч, якщо Київ піде на поступки.
«Росія провокуватиме страхи і занепокоєння в Україні, що прийде проросійський політик у Німеччині чи у Франції, і Києву буде непереливки, тому краще зараз ідіть на поступки. Україні це потрібно враховувати. Думаю, для Києва вже стала уроком підготовка до попереднього Нормандського саміту, коли ми бачили, наскільки поспішно українська влада йшла на певні поступки лише для того, щоб зустрітися з Путіним. Це породило певні апетити в Москві і, можливо, спровокувало необґрунтований оптимізм у російській верхівці, що, мовляв, можна очікувати на більш масштабні поступки з боку України. Ми бачимо, що цього не відбулося. Напевно і не відбудеться. Єдине, що, напевно, Україні треба ще чіткіше заявити Росії про наші червоні лінії, які цілковито підтримуються партнерами на Заході. Як би не було, Німеччина продовжить відігравати ключову роль у Нормандському форматі. Франція важлива, але в українському питанні вона приглядається до Берліна», – сказав ТСН.ua Сергій Солодкий.
