Завжди дивувалася метаморфозам українських водіїв, які переїжджали кордон України з будь-якою країною Євросоюзу, тією ж Польщею. З відвертих порушників, які щойно на підвищених швидкостях піднімали куряву по прикордонних селах, супроводжуючи лайливим словом перехожих, що наважувались вийти на пішохідний перехід, вони миттєво перетворювались на зразкових водіїв: швидкість чітко дотримують, фари вмикають, ремені безпеки пристібають, зважають на сигнали світлофорів.

Магічний образ Європи з її порядком, законністю і культурою примушував українців ставати хоча б трішки європейцями, як тільки вони потрапляли на території Євросоюзу. “В Європі так не прийнято”, “Це ж вам не Україна”, – пояснювали деякі з них на моє питання про магічну трансформацію. І виходили з європейського образу, як тільки знову повертались до України.

Понад те, в Україні тим часом з’явився новий, зворотний феномен: на автомобілях вже з європейськими номерами – польськими, литовськими etc. – відчути себе господарем українських доріг: порушувати так, наче востаннє за кермом. “Євробляхи”, як називають таких водіїв у народі – це, мабуть, перше слово в Україні з частинкою “євро”, яке має більше негативну конотацію, аніж позитивну. До того все, що з “євро”, мало виключно позитивний, зразковий характер – від євростандартів до євровікон.

Хто знає, можливо, водії “євроблях” насправді відображають трансформацію настроїв в Україні до європейського курсу як більш нюансованого і складного: не все, що містить чотири букви “євро”, автоматично є благом. А “євро”-маркування – це інколи просто маскування пострадянських практик. І заради справедливості треба зазначити, що дискредитацію всього, що з “євро”, почали зовсім не “євробляхи”. Її почали ті, які, позуючи на фоні прапорів Євросоюзу і повторюючи мантру про європейські реформи, далі продовжували старі схеми й практики, тим самим демонструючи: можна нічого не змінювати навіть з європейським “номером”. Українські ж водії, які потрапляють на європейські шляхи, просто рухаються за правилами, а не чіпляють лейбли і не називають це “євроводінням” чи “євроїздою”.

Насправді, спосіб водіння в Україні – це не просто визнання (точніше, невизнання) правил і права та вияв поваги до них. Це різко дисонує якраз із визнанням правил Євросоюзу, як тільки українці пересікають кордон, і водночас є свідченням нашого рівня європейськості з точки зору рівня відповідальності, ставлення до людського життя. Тих речей, які традиційно вирізняли українців від європейців. На жаль, фривольне поводження на дорогах свідчить про те, що дуже багато українців продовжують безвідповідально ставитись не лише до життя інших, але й до свого життя. Так, наче людське життя не є найбільшою цінністю. Тепер – увага! – питання: чи може людина, яка безвідповідально ставиться до власного життя, відповідально ставитись до своїх обов’язків як громадянина, до своєї держави?

P.S. Уривок з мого вступного есе до збірки есеїв українських інтелектуалів “Нова Європа”, яка буде презентована незабаром на Львівському книжковому форумі (ініційована Центром “Нова Європа” та видана Видавництвом Старого Лева (окрема подяка!).

Матеріал був опублікований на сайті “Українська Правда. Блоги” 4 вересня 2018 року