Ми у медіа
П’ять найнебезпечніших пасток Кремля для України в Мінських домовленостях
10 вересня 2020, 17:41
автор: Сергій Солодкий

 

Коментар Сергія Солодкого для видання “Сегодня“.

 

Москва наполягає на прямому діалозі Києва з бойовиками, щоб представити власну агресію на Донбасі як громадянський конфлікт

Москва підвищує ставки в переговорах з Києвом. Як і прогнозували експерти сайту “Сьогодні”, Кремль використовував режим перемир’я, який вперше за шість років війни дотримувався більше місяця, для тиску на Україну. Бойовики обстріляли позиції ООС. Вперше з 27 липня українські військовослужбовці зазнали втрат.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запросив телефонну розмову зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим. Але переговори так і не сталися. Також Кулеба заявив, що зрив перемир’я буде топ-темою зустрічі політрадників лідерів “Нормандське четвірки”, яка, за словами Володимира Зеленського, запланована на п’ятницю, 11 вересня.

Москва ставить Київ на чергову “розтяжку”. З одного боку, Кремль грає на бажанні Зеленського зробити все, щоб на Донбас, нарешті, прийшов мир. З іншого, не дає “Слузі народу” напередодні чергових місцевих виборів використовувати режим тиші як перемогу і прорив. Українські переговорники потрапили в чергову пастку Росії, вибратися з якої буде вкрай складно. Сайт “Сьогодні” проаналізував ТОП-5 пасток Мінських домовленостей, які Москва розставляє для Києва.

 

Прямий діалог з бойовиками

Ще до підписання “Мінська-1” – Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року – Москва намагалася представити себе аж ніяк не агресором, який розв’язав війну проти України, а посередником і медіатором між Києвом і ОРДЛО. Але якщо “Мінськ-1” з російської сторони підписував тодішній посол РФ в Україні Михайло Зурабов, то Декларацію лідерів “нормандського формату” про підтримку Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року – президент РФ Володимир Путін. Саме підпис Путіна під офіційним документом і відрізняє війну на Донбасі від конфліктів у Придністров’ї (Молдова), Абхазії і Південної Осетії (Грузії), які вже не перший десяток років намагається “врегулювати” Росія.

Прямого діалогу Києва з бойовиками на Донбасі Москва домагається для того, щоб представити власну агресію як громадянську війну в Україні і говорити із Заходом про зняття санкцій. Ще в кінці квітня, коли нібито через пандемію коронавірусу зірвався саміт лідерів “Нормандської четвірки” в Берліні, однією з умов такої зустрічі глава російського МЗС Сергій Лавровчітко позначив прямий діалог Києва з Донецьком і Луганськом.

Після провалу створення Консультативної ради навесні цього року, за словами політичного аналітика Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марії Золкіної, Росія трохи змінила тактику, але мета та ж сама – змусити Київ піти на прямий діалог з “представниками” окупаційних адміністрацій ОРДЛО.

“Росію цілком влаштує, якщо це буде закріплюватися навіть на рівні робочих документів, рамкових угод або протоколів ТКГ. В принципі, це вже почалося. Нагадаю, що в рамковій угоді з розведення сил і засобів в 2019 році (за нього повинно відбуватися розведення і зараз) ніде немає Росії. На останніх засіданнях ТКГ було погоджено розмінування. Знову ж таки, повинні бути документи, подібні до рамкової угоди про розведення. І знову питання: другою стороною там знову будуть незаконні збройні формування? Паралельно з цим РФ намагається перевести на рівень політрадників всі ключові рішення. Навіщо? Щоб робочими питаннями щодо їх реалізації займалася виключно ТКГ без підтримки лідерів. Тому що в ТКГ, хоч і в незрозумілому статусі, але є “представники” окупаційних адміністрацій”, – сказала сайту “Сьогодні” Марія Золкіна.

Придністров’я, за її словами, наочний приклад того, що це пастка. Згода Молдови на прямий діалог зі самопроголошеною владою в Тирасполі – найбільша помилка.

“Початок такого прямого діалогу відразу ж виводить РФ на рівень модератора і посередника і автоматично зменшує можливості для досягнення домовленості щодо врегулювання. Щойно починається цей безпосередній прямий діалог, конфлікт заморожується і відбувається поступова легалізація та легітимізація цієї самопроголошеної “влади”. Далі розмовляти з центром прийняття рішень – з РФ – ми не зможемо. Але при цьому демонтажу цих окупаційних адміністрацій теж не відбувається. В цьому і є пастка: Росія нам нав’язує цей прямий діалог начебто для того, щоб відбулася реінтеграція Донбасу. Але щойно він починається, ми отримуємо легалізацію і визнання цих влад, а ситуація насправді заморожується”, – підсумувала Марія Золкіна.

 

Особливий статус в Конституції

Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО на основі децентралізації йшлося ще в Протоколі “Мінська-1”. А ось в пункті 11 Комплексу заходів “Мінська-2” вже прямим текстом записано конституційна реформа “з урахуванням особливостей ОРДЛО, узгоджених з представниками цих районів” (узгодження, на думку Росії, має проходити на основі прямого діалогу Києва з Донецьком і Луганськом – Авт .). По суті, це широка автономія ОРДЛО з подальшою федералізацією України.

В кінці серпня 2015 року п’ятий президент Петро Порошенко вже намагався проштовхнути через Верховну Раду зміни до Конституції в частині децентралізації, в яких був “зашитий” особливий статус Донбасу. У першому читанні їх вдалося ухвалити. Але все це закінчилося зіткненнями під Радою, від вибуху гранати тоді загинули четверо нацгвардійців.

Ідея Росії будь-що просунути особливий статус для Донбасу, на думку першого заступника директора Центру “Нова Європа” Сергія Солодкого, – ключова пастка.

“На прикладі навколопридністровського перемовного процесу, в принципі, ми можемо спроєктувати ситуацію і щодо України. “План Козака” (теперішнього заступника голови АП РФ Дмитра Козака – Авт.) Для Республіки Молдова фактично передбачав автономізацію придністровського регіону і зведення до мінімуму компетенцій Кишинева. Такий намір існує і щодо України. На шляху до реалізації цієї мети можуть видозмінюватися підходи, з’являтися “напівкреативні” ідеї, проте головної мети це не змінить. Для Росії, звичайно ж, важливо, щоб Україна і контрольовані нею представники Донбасу вели переговори безпосередньо”, – сказав сайту “Сьогодні” Сергій Солодкий.

 

“Формула Штайнмаєра”

Багато хто помилково вважає, що термін “формула Штайнмаєра” в перемовинах України і Росії з’явився лише рік тому. Але насправді його вигадали на зустрічі лідерів “Нормандської четвірки” в 2015 році в Парижі. Після декількох років трансформацій, зараз “формула Штайнмаєра” – це механізмнабуття чинності закону про особливий статус Донбасу після проведення в ОРДЛО місцевих виборів.

За словами першого заступника директора Центру “Нова Європа” Сергія Солодкого, пастка особливого статусу також і в тому, що, швидше за все, Росія не зупиниться на особливих правах теперішніх окупованих територій. Не забувайте про початковий план Росії – “Новоросія”. Сергій Солодкий підкреслює, що “Формула Штайнмаєра” і діалог з бойовиками – це проміжні ланки на шляху до ключової пастки.

“Одна з них створена самою Україною – демонстрація поспіху вирішити конфлікт якомога швидше, що контрастує з підходом Москви: “Ми нікуди не поспішаємо, а тому, якщо хочете швидкого результату – йдіть на поступки”. У перемовинах поспіх іншого боку досить часто використовують, як свого роду слабкість. Звичайно, прагнення відновити мир якомога швидше – це незаперечна і правильна мета, однак виникають сумніви в доцільності оголошення чітких дедлайнів (наприклад, до кінця року)”, – вважає Сергій Солодкий.

 

Спочатку вибори – потім кордон

Мабуть, щонайбільш спірний момент Мінських домовленостей – це відновлення Україною контролю над кордоном. У пункті 9 Комплексу заходів записано, що процес повинен стартувати в перший день після проведення місцевих виборів в ОРДЛО і завершитися після внесення особливого статусу Донбасу до Конституції України.

У чому тут пастка? По-перше, за словами політичного аналітика Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марії Золкіної, досвід міжнародного врегулювання доводить, що між встановленням режиму тиші, взяттям території ОРДЛО під український контроль і початком виборчих процесів має пройти щонайменше 2 роки. По-друге, за українським законодавством (і кардинально відступити від цього ми не зможемо навіть в спеціальному виборчому законі для виборів в ОРДЛО), виборчим процесом на місцях займаються органи виконавчої влади, тобто, адміністрації.

“Ми не можемо довірити це адміністраціям “ДНР”/”ЛНР”. Тобто, на момент проведення виборів вони повинні бути демонтовані. РФ про це мови не веде. На цей момент ніхто з української влади не порушує питання про те, що для проведення виборів окупаційні влади повинні бути демонтовані (в кінці травня цього року про необхідність ліквідації “ДНР”/”ЛНР” заявляв глава МЗС України Дмитро Кулеба – Авт.). Якщо кордон не закритий, у РФ в будь-який момент залишається можливість шантажувати нас, і ніякого демонтажу системи “ДНР”/”ЛНР” не відбудеться. Тобто, Україна не просто буде закривати очі на відсутність виборчих стандартів і свобод. Ми будемо змушені визнати необхідність збереження принаймні на певний час цих псевдо-адміністрацій. А це вже наступна пастка, про яку ми зараз навіть не думаємо, тому що вибори нам здаються нереалістичними”, – сказала сайту “Сьогодні” Марія Золкіна.

 

Миротворці на лінії розмежування

Можливість появи на Донбасі миротворчого контингенту обговорюють давно. Під час існування переговорного треку Волкер-Сурков (спецпредставника Держдепу Курта Волкера і колишнього помічника Путіна Владислава Суркова), миротворці були їх головною фішкою. Два роки тому їм навіть вдалося вийти на попередню домовленість: Москва погодилася провести через ООН свою резолюцію по миротворцях, але тільки на лінії розмежування, що категорично не влаштувало Київ.

Зі зміною влади в Україні тема миротворців відійшла на другий план. Володимир Зеленський заявляє, що ми не повинні допустити перетворення Донбасу на друге Придністров’я, тому для початку потрібно спробувати виконати Мінські домовленості. Однак в інтерв’ю сайту “Сьогодні” заступник голови української делегації ТКГ Олександр Мережконе виключив, що саме миротворці можуть стати планом “Б”.

На думку Михайла Самуся, заступника директора з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, миротворці – це не пастка, а, можливо, один з варіантів модернізації Мінських домовленостей. Миротворці можуть отримати спочатку контроль над кордоном, а на окупованій території може бути встановлена ​​перехідна міжнародна адміністрація.

“Звичайно, Росії це не до масти – не для того вони формували всі ці пастки в Мінських домовленостях. Тому вони і наполягають на миротворців саме на лінії розмежування: є дві сторони конфлікту, Росія – посередник, а миротворці і ОБСЄ саме повинні працювати на лінії розмежування між Україною і окупованою територією, а не на кордоні між Україною і РФ, і на всій окупованій території. Путін може міркувати так: якщо для того, щоб реалізувати вигідний Росії алгоритм, треба поставити миротворців на лінії розмежування, це можливо, бо не суперечить російському алгоритму. Тобто, Росія може піти на припинення вогню, розведення сторін і розгортання миротворчих сил. Але в Мінську є наступні пункти: проведення виборів, внесення особливого статусу Донбасу до Конституції України (а, фактично, там йдеться про широку автономію в складі України) … Тобто, миротворчі сили будуть грати для Путіна дуже важливу роль”, – вважає Михайло Самусь.

Тому, якщо реалізація Мінських домовленостей піде за сценарієм, як, власне, в них і записано, навіть з миротворцями на лінії розмежування, – це “придністровизація” конфлікту.

“У такому разі Росії можна і не вбивати українських військовослужбовців. Так, як в Придністров’ї, – там же не йде війна. Але Росія поступово руйнує молдавську державність, все поступово йде до федералізації, а російські війська продовжують перебувати на території Молдови”, – підкреслює Михайло Самусь.

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!