Ми у медіа
Що цікавить закордонних партнерів в Україні, крім 3к (корупції, кризи і конфлікту)?
5 листопада 2017, 16:31
автор: Альона Гетьманчук

Приблизно кожні півроку після анексії Криму і початку агресії на Донбасі ми з колегами організовуємо ознайомчі візити до України для західних лідерів думок – переважно з ключових країн ЄС та США. В основному, це люди, які вже фахово займаються чи хотіли б займатись Україною. Майже трьоденне перебування експертів та колумністів в Україні дає зрозуміти про настрої та дискурси, які панують щодо України в західних експертних колах. Також вони дозволяють тестувати аргументи української сторони до того, як вони стануть частиною наративу Києва. За останні три роки ми сформували таку мережу західних експертів, зацікавлених в Україні, яка б могла скласти достойну конкуренцію будь-якому “Валдай-клубу”, якби на державному рівні була б зацікавленість мати такий, але набагато просунутіший за рахунок інклюзивної української реальності (не тільки пропаганда від “царя”), аналог в Україні.

Останній візит, який відбувся у жовтні, і який ми з колегами організовували в рамках вже Центру “Нова Європа”, був особливо показовим. І не тільки тому, що це був перший візит, під час якого нам взагалі не потрібен був перекладач. Всі без винятку зустрічі були англійською мовою – від РНБО та уряду, до Верховної Ради, журналістів та громадянського суспільства. І хоча фокус Заходу у комунікації з Україною вже давно почав зміщуватись з того, не якою мовою сказано, а що сказано, це все ж таки суттєво полегшувало спілкування і розуміння.

Щодо самого спілкування, то дискурс навколо України, на жаль, й надалі тримається на трьох “к”: криза, конфлікт, корупція (англійською 3″c”). З”являються лише нові елементи. Наприклад, популярна тема в рубриці “корупція” – “відкат реформ в Україні”. Тобто, не встигли ми ще толком прокомунікувати на Заході низку реформ, які були запроваджені, вже треба пояснювати, де і чому відбувається чи не відбувається відкат.

Зовсім новий елемент, який з’явився у дискусіях закордонних візитерів з українськими співрозмовниками – еміграція з України. Цікавило скільки, чому і куди найбільше виїжджає українців. Цьому була присвячена частина зустрічі нашої делегації з п’ятьма послами, акредитованими в Україні – США, Німеччини, Британії, Канади, Франції (якось підсвідомо зібрали майже G7 на рівні послів). Про це особливо багато говорили на зустрічах з іноземними інвесторами.

Як зауважив один з дипломатів, до надання України безвізового було не дуже прийнято говорити про це, щоб не лякати особливо вразливу до мігрантів європейську аудиторію, але тепер говорити про це вже можна і навіть треба. Очевидно, йдеться не лише про оцінку міграційної загрози з України. Як і для багатьох українців, для наших закордонних партнерів масштаби еміграції є й певним індикатором віри в позитивні зміни в Україні: мовляв, якщо українці самі не вірять в успішність реформ в Україні, то як ми можемо в них вірити? Хоча справедливості заради успішні реформи в Польщі не завадили мільйону поляків податись в пошуках роботи на Туманний Альбіон, а високі соціальні стандарти в Швеції не перешкоджали шведським лікарям працевлаштовуватись в Норвегії.

Помітно, що багато в чому саме еміграція українців до Польщі спровокувала інтерес до теми еміграції з України загалом. Хоча тут доводиться постійно нагадувати нашим закордонним партнерам: кількість людей, котрі за результатами соцопитувань хотіли б виїхати з України, жодним чином не відображає кількість тих українців, які насправді виїжджають. Те, що стає дійсно все більш очевидним – еміграція набуває не лише регіонального, але й загальнонаціонального характеру: все більше почало виїжджати людей із Центру, і, що цікаво, з Півдня України. Якось непомітно для багатьох, рівень присутності українці в сусідній Польщі вже вийшов на той рівень, що українці вже не тільки працюють на когось, а вже й почали створювати власні бізнеси та самі наймати людей. Ще півроку тому деякі українські урядовці та політики щиро дивувались, коли дізнавались про те, що в Польщі вже перебуває понад мільйон українців. Для них чомусь це було великим сюрпризом.

Чого не скажеш про іноземних інвесторів. Деякі серйозні підприємці вже майже відкритим текстом говорять: основна проблема для нас сьогодні в Україні – це не корупція, це нестача робочої сили. На підприємствах у Львівській області днем з вогнем не можуть знайти працівників навіть на досить непогані для України зарплати в 10-12 тисяч гривень – люди надають перевагу працевлаштуванню у сусідній Польщі чи в інших країнах ЄС. Окремі інвестори вже прийняли для себе рішення, що з огляду на брак робочої сили в регіоні надалі більше не відкриватимуть підприємств у Західній Україні. У наступних планах – Центральна Україна. А це означає нові робочі місця в Центральній Україні, і в перспективі – є надія – і в інших регіонах на Схід та України.

Отже, ми бачимо, як поступово зникає один з наших найпотужніших аргументів для Заходу загалом і західних інвесторів зокрема – кваліфікована та недорога робоча сила на кордоні з ЄС. З цієї формули залишається лише географічна близькість до Євросоюзу. Вона сама по собі може бути вагомим аргументом у переговорах з закордонними партнерами, якщо дуже обережно і дуже грамотно розіграти в діалозі з ними карту “допоможіть нам зупинити війну і зробити Україну більш заможною, матимете менше мігрантів і більше туристів з України”. Повторюсь: дуже обережно і дуже грамотно.

Але спочатку, можливо, самим українцям треба відповісти для себе на питання: українці виїжджають з України тому, що так погано живуть, чи тому, що погано себе почувають? Безвідносно від рівня життя.

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!