Інтерв’ю Альони Гетьманчук для think twice UA
У жовтні 2017 р. Ви практично зі всією командою залишили Інститут світової політики, але одразу утворився Центр «Нова Європа». Розкажіть чим спричинена поява нового аналітичного центру?
Не вдаючись у деталі, можу лише зазначити, що це було дуже важке і вимушене рішення, яке схвалили одностайно усі ключові представники команди. Ми дуже щасливі, що це рішення підтримали наші давні партнери – це і міжнародна спільнота та донори, і дипломатичний корпус, і багато наших колег із неурядового сектору та медіа. Поважні члени Наглядової Ради з Інституту світової політики також перейшли до Стратегічної Групи радників Центру «Нова Європа». На темпах і якості нашої роботи зміни, якщо і позначилися, то лише в позитивному сенсі: можливостей для ефективної діяльності стало більше, ніж перешкод.
Щодо діяльності Центру – серед напрямів, які веде «Нова Європа», не лише європейська інтеграція України?
Так, Ви абсолютно праві. Ми маємо три стратегічні пріоритети. По-перше, це посилення ефективності зовнішньої та безпекової політики України через розробку відповідних рекомендацій для державних інституцій України. У такий спосіб ми маємо змогу впливати на зміну політик у нашій сфері.
По-друге, комунікація європейського вибору в регіонах України. Нам дуже важливо пояснювати українцям в різних регіонах, особливо напередодні президентських та парламентських виборів, що альтернативи європейській інтеграції України хоча й існують, але вони гірші.
По-третє, це комунікація України за кордоном, зокрема і в країнах ЄС. Ми розуміємо, що багато закордонних партнерів по-новому наразі відкривають для себе Україну. Ми зацікавлені в тому, щоб це відкриття не проходило в наративі failed state, який нав’язується Кремлем та його прибічниками в різних країнах. Наш меседж полягає у тому, що Україна прямує, можливо, не в зовсім правильному темпі, але однозначно в правильному напрямку.
Чи є у Вас особливий підхід до комунікаційної кампанії? Які Ваші рецепти зрозумілого представлення результатів аналітичних досліджень на складні теми?
Перший рецепт успіху комунікаційної кампанії – не боятися повторюватись. Навіть якщо складається враження, що всі вже знають про ваше дослідження чи чули про ваші рекомендації, не бійтесь повторити їх знову. Ви будете здивовані, як багато людей ще про них не обізнані.
Другий рецепт – сформулюйте три ключові висновки, які ви можете з легкістю помістити на будь-який банер або інфографічний матеріал. Так буде легше просувати їх для різних аудиторій і через різні ресурси. Хороше дослідження, як хороший стейк – хоч би як правильно приготовлений він був, його потрібно розрізати на дрібні шматки.
По-третє, не обмежуйте свою адвокаційну кампанію в часі. Дуже часто в Україні адвокаційна кампанія закінчується через тиждень після презентації дослідження.
Серед радників вашого центру є Євген Марчук, Карл Більдт, Геральд Кнаус, Джеймс Шерр, Роман Шпек та інші. Як ви співпрацюєте з ними та яким є їхній внесок у вашу роботу?
Формат, в якому ми працюємо з радниками, складається з кількох компонентів. Перший – це залучення їх до перегляду (peer review) наших стратегічних документів і надання з їхнього боку відповідних рекомендацій щодо посилення ефективності нашої роботи. Другий формат – участь у заходах Центру, підтримка наших ініціатив. Третій – сприяння у просуванні Центру серед тих чи інших важливих для нас стейкхолдерів в Україні та за кордоном.
Ви дуже тісно співпрацюєте з МЗС України. Розкажіть, будь ласка, докладніше про формат співпраці, в чому він полягає?
Формат співпраці з МЗС має два виміри. Перший – це підготовка досліджень та рекомендацій з питань зовнішньої та безпекової політики в рамках Ініціативи розвитку аналітичних центрів, яку здійснює в Україні уряд Швеції. Завдяки цій ініціативі у нас є можливість на запит МЗС готувати ті чи інші дослідження. Другий – участь представників МЗС у наших заходах, постійний неформальний обмін думками з представниками міністерства. Окрім того, маємо змогу постійного діалогу щодо зовнішньополітичних питань з Адміністрацією Президента, Офісом віце-прем’єра з євроінтеграції, Верховною Радою, особливо Комітетом з закордонних справ, РНБО, Генеральним штабом Міністерства оборони України.
У 2017 р. ви провели масштабне опитування і проаналізували думку молоді щодо багатьох ключових питань. Розкажіть ґрунтовніше про це опитування і що Вас особисто дуже здивувало.
Опитування було здійснене Центром «Нова Європа» спільно з Фондом Фрідріха Еберта та соціологічною компанією «GfK Ukraine». Унікальність нашого спільного опитування про молодь порівняно з іншими полягала у тому, що воно спиралося на методологію Shell Youth Study, опитування молоді, яке проводиться у Німеччині з 1953 року. З ініціативи Фонду Фрідріха Еберта таке опитування було здійснене також на Балканах, у Східній Європі та Центральній Азії, а в Україні цим випала честь займатися нам. За допомогою компанії GfK Ukraine, які проводили збір даних у полі, ми опитали 2000 молодих людей віком від 14 до 29 років по всій Україні на цілу низку тем – від дозвілля до зовнішньої політики, а також провели чотири регіональні фокус-групи, проаналізували та контекстуалізували ці дані.
Мене особисто здивувало чимало знахідок, як зі знаком «плюс», так і «мінус». До негативу можна віднести сконцентрованість молоді на цінностях «виживання» – фізичної безпеки та фінансового добробуту – на противагу цінностям «самовираження», навколо цих двох речей обертаються і їхні страхи та занепокоєння, і їхні очікування щодо уряду тощо. На тлі Євромайдану та волонтерського руху дещо здивувала й політична незрілість та а(нти)патія молоді до політики – лише 10% стежать за політикою, три чверті молодих людей не довіряють політикам, а займатись політикою не хоче ніхто. Щодо більш позитивних моментів – молодь усе ж таки з оптимізмом бачить своє майбутнє та планує його в Україні – тільки 5% молодих людей хотіли б емігрувати назавжди.
До процесу реформування України залучені різні міжнародні партнери і в різних форматах. Один із важливих форматів – це G7. Як Ви оцінюєте роботу G7 в Україні?
G7 в Україні має унікальний формат – Група підтримки G7 на рівні послів, яка була створена за німецького головування в G7. Її мета – підтримувати процес реформ в Україні. Наразі можемо констатувати, що всі важливі реформи в Україні так чи інакше були здійснені із залученням Групи підтримки G7. Для того, щоб ця група була ще ефективнішою, важливо утримувати інтерес та мотивацію країн «сімки» бути залученими до процесу реформ в Україні. Якщо у них посилюватиметься зневіра щодо можливостей України реформуватись, то втратиться й сенс існування цієї групи. Визначальною є й щільна координація позицій Групи підтримки з глобальним G7.
Тепер Ви працюєте над візією Нової Європи з позиції України. Чи можна вже сьогодні сказати, яким є бачення України щодо свого місця і ролі в Європі?
Ми поки оголосили старт цих дебатів, які складаються з багатьох етапів. Центр «Нова Європа» готовий стати своєрідним хабом, платформою для розробки різних бачень щодо майбутнього України в Європі, яке було б як в інтересах України, так і інтересах ЄС. Головна ціль – виробити візію, яка б ураховувала думку багатьох громадян України. Тому, відповідаючи на Ваше запитання, можу висловити поки що лише власну думку. Вона полягає в тому, що євроінтеграція має бути відчутною. У центрі євроінтеграції повинен бути не відсоток адаптованих і схвалених директив, а те, як ці директиви позначилися на житті громадян.
Для українців європейська інтеграція, згідно з результатами соціологічних опитувань, передусім асоціюється саме з економічними питаннями, добробутом. Якщо в цих питаннях відбуватиметься відкат, то такий самий відкат спостерігатиметься й у підтримці процесу європейської інтеграції. Ми маємо вивчити помилки нинішніх членів ЄС – їхні громадяни, навіть ставши заможними через членство в Союзі, перетворювалися з часом на євроскептиків.
Тому сьогодні лідери країн ЄС розмірковують, як «приземлити» євроінтеграцію, так би мовити олюднити її. Власне, через це актуалізувалося питання соціальних стандартів, безпеки харчування. В Україні ці питання чомусь відводять на другі позиції, обмежуючи євроінтеграцію насамперед зоною вільної торгівлі й економічними показниками. Щодо членства України в ЄС, то воно має залишатися як стратегічна ціль, але знову ж таки ми не повинні обманювати себе щодо реалістичності досягнення перспективи членства в ближчому майбутньому.
Аналізуючи двосторонню співпрацю між Україною та Німеччиною, чи стало ситуативне партнерство пріоритетним і чи Ви бачите сфери, де можна посилити співпрацю?
Відразу після формування коаліції у Німеччині наш центр підготував мемо з рекомендаціями українському керівництву щодо того, як варто розвивати надалі відносини з Німеччиною. Зараз ми є свідками поступового поглиблення співпраці між Україною та Німеччиною. Утім, є ризик: у двосторонньому діалозі все ще переважають питання безпеки, тобто продовжується своєрідна «донбасизація» зовнішньої політики Берліна.
Хоча не можна не помічати активності й на інших напрямах – особливо увага Німеччини прикута до питань децентралізації в нашій державі. Лишаються, звісно, і прикрі моменти у кооперації: насамперед маю на увазі підтримку Берліном «Північного потоку-2». На жаль, німецькі партнери досі не почули наших аргументів про ті загрози, які становитиме російський газопровід для європейської безпеки. На що б ще звернула увагу у двосторонній співпраці сьогодні? Я би виокремила три позиції. Перша: Україні варто суттєво посилити співпрацю з Бундестагом. Після того, як депутати, які традиційно опікувалися відносинами з Україною (Марілуїзе Бек, Франц Йозеф Юнг, Карл Георґ Вельман, Ґернот Ерлер, Франц Тьоннес, Віола фон Крамон-Тойбаде), не брали участі у виборах, Україні потрібно здобувати нових друзів у німецькому парламенті та активізувати міжпарламентську співпрацю, яка і раніше була слабкою ланкою двосторонніх відносин.
Друга: Україні слід надати максимального сприяння німецькому бізнесу для здійснення інвестицій за принципом «нуль перешкод для кожного німецького інвестора». Зокрема, уряд повинен і надалі сприяти роботі Німецько-української торгово-промислової палати. Україна також має надати німецькому бізнесу можливість познайомитися з інвестиційним потенціалом Центральної та Східної України, оскільки у Західній Україні є проблема з нестачею робочої сили.
Третя: Україна повинна «децентралізувати» взаємодію з Німеччиною, більше взаємодіяти з німецькими землями, особливо східними, де рівень підтримки України є нижчий, ніж у центральному уряді, але водночас ці землі мають цінний для України досвід реформування. Варто включати столиці земель у візити українських делегацій. (Докладніше про рекомендації дивіться на сайті Центру «Нова Європа»).
Які на сьогодні головні проблеми, з якими стикаються аналітичні центри України, і які Ваші особисті рецепти успішного think tank?
У мене був досвід створення та розвитку лише аналітичних центрів, які опікуються питаннями зовнішньої політики та безпеки, тому можу говорити лише про них. Серед викликів для аналітичних центрів варто виокремити питання фінансової сталості. Вона залишається актуальною на середньо- та довгострокову перспективу, оскільки тема зовнішньої політики – не та тема, яку найбільш охоче підтримують міжнародні донори. Культура підтримки незалежної експертизи з боку уряду чи бізнесу, на жаль, поки нерозвинута.
Іншим викликом є розвиток ситуації навколо громадянського суспільства України загалом, частиною якого є аналітичні центри. Напередодні президентських та парламентських виборів помітні спроби демонізувати громадянське суспільство, розділити його. Історія з e-декларуванням доходів антикорупційних активістів є цілковитим кроком назад, оскільки робить антикорупційні громадські організації мішенню для постійних перевірок і тиску. Аналітичні центри, які бажають, як і ми, мати вплив на зміну тих чи інших політик, вимушені шукати баланс: між співпрацею з органами влади щодо втілення тих чи інших рекомендацій та солідарністю з антикорупційними активістами. Як аналітичний центр ми неодноразово переконувалися, що у кооперації з десижнмейкерами можна зробити значно більше, аніж в конфронтації. Водночас, ми чітко у своїй комунікації з державними інституціями декларуємо, що перебуваємо по різні боки барикад у питанні e-декларацій для антикорупційних активістів і категорично не підтримуємо цього вочевидь деструктивного і дестабілізаційного кроку.
Ще одним викликом є засилля часом «фейкових» аналітичних центрів чи експертів у публічному дискурсі. Це пов’язано зі створенням ключовими політичними силами армії власних «експертів» – talking heads, які озвучують у своїх виступах, на телевізійних ефірах та в соціальних мережах меседжі, задля досягнення електоральних цілей того чи іншого політика. Зазвичай, вони є експертами із питань зовнішньої політики та безпеки, навіть якщо ніколи цими питаннями серйозно не займались і не володіють жодною іноземною мовою, крім російської, для комунікації з зовнішнім світом. Отож, експертів стає з кожним місяцем все більше, а експертизи все менше.
Щодо рецепту успішності, то він лише один – вірити у те, що ви і ваша команда робите, і бути переконаним, що в форматі аналітичного центру ви можете робити це найбільш ефективно.
Наскільки активно ви співпрацюєте з європейськими аналітичними центрами, зокрема – німецькими? Якими є точки дотику та проблемні питання у кооперації?
Ми активно працюємо з багатьма аналітичними центрами Європи та аналітиками. Один із доказів – згадане мемо, яке ми підготували для української верхівки спільно з відомими німецькими аналітиками – Вілфрідом Їльґе (DGAP), Сьюзен Стюарт (SWP), Йоргом Форбрігом (GMF) та іншими. Наші аналітики проходили і проходитимуть цьогоріч стажування в німецьких університетах, аналітичних центрах, що сприяє посиленню зв’язків між українськими та німецькими фахівцями, зміцнює навички наших аналітиків (серед них – аналітичний центр DGAP, Йєнський університет, Вільний університет Берліна). Крім того, наші співробітники стажувалися в Іспанії, Італії, Великій Британії. Ми регулярно влаштовуємо навчальні візити до України для закордонних лідерів думок – усіх їх ми включили до неформального клубу друзів України. На сьогодні йдеться про понад сто п’ятдесят знаних аналітиків, радників президентів та прем’єрів, колумністів, письменників – постійно підтримуємо з ними контакт. Усе це сприяє тому, аби про Україну знали більше, а головне – могли отримувати інформацію «українськими очима», а не «московськими», як це відбувалося в довоєнний період. Сьогодні існує запит на перевідкриття України – утім, не всі в Україні готові відповісти на нього. Головні точки дотику для співпраці, відтак, полягають у тому, що серед аналітичних центрів Європи зростає запит на навколоукраїнську тематику, а тому сьогодні простіше започаткувати професійний діалог із колегами за кордоном. Одна з перешкод – закордонні колеги інколи вказують на незбіг підходів до використання методології українськими аналітиками і, наприклад, німецькими. Доводилося чути навіть про надмірну ідеологізацію чи навіть емоційність української аналітики. Утім, із кожним роком подібних ремарок чую дедалі менше.
