До Вашої уваги пропонуємо промову міністра закордонних справ Дмитра Кулеби на цьогорічному заході «Дипломатія 2022: пріоритети Стратегії зовнішньополітичної діяльності», організованому Центром “Нова Європа” спільно з Міністерством закордонних справ України.
“Доброго дня!
Дякую усім, хто сьогодні до нас приєднався.
Спробую не надто довго і не надто формально представити вам напрацювання цього року, оскільки ми наближаємося до кінця року і Дня працівників дипломатичної служби.
Це чудова нагода підбити підсумки не лише політично, але й доказово, на основі даних, які отримав Центр “Нова Європа”, і зазирнути у наступний рік.
Цьогоріч було багато роботи, але і багато досягнень. Головним я вважаю те, що ми затвердили вперше за 30 років незалежності цілісну Стратегію зовнішньополітичної діяльності України. Чому це важливо? Тому що Стратегія структурує мислення та уявлення про світ. А головне те, що вона структурує наші дії, спрямовані на захист і просування національних інтересів України. У Стратегії ми заклали багаторічну державну політику, спрямовану на досягнення миру, безпеки та добробуту для українців, утвердження України як активного учасника міжнародної політики. Наголошую, це не декларація про наміри, а реальний інструмент.
Одна справа – затвердити Стратегію, це дійсно непросто. Якби це було просто, то було би зроблене ще до нас. Але нині перед нами постає ще важливіше завдання: власне, навчитися жити за Стратегією, тому що в нашій державі, ви добре знаєте, багато різних стратегій ухвалювалося в різних сферах, але жити за правилами, жити за стратегією вдавалося, м’яко кажучи, дуже рідко. Тому ми зараз ставимо перед собою амбітне завдання – власне, створити цю культуру функціонування дипломатичної служби відповідно до заданої стратегічної рамки. Це саме те завдання, яке ставить перед нами Президент Володимир Зеленський, який хоче, щоб українська дипломатія працювала системно, чітко і проактивно, з прицілом на результат.
Сьогодні я представлю ключові пріоритети Стратегії, які ми втілювали в цьому році та продовжимо втілювати в наступному. Стратегія залишає у минулому багатовекторність, позаблоковість, невизначеність, партнерозалежність, меншовартість, яка, на жаль, пронизала нашу політичну культуру ще до того, як Україна стала незалежною, та інші вади державного росту, якими ми хворіли у перші десятиріччя після відновлення незалежності. На жаль, центр вісі координат нашої зовнішньої політики надто довго перебував – з тих чи інших причин – за межами України. Колись він був у Москві, пізніше дехто бачив його у Брюсселі, хтось орієнтувався на Вашингтон, на Берлін, на Париж, хтось – на Варшаву. Це залежить від політичних уподобань. Всі ці партнери дуже важливі, крім РФ, звісно. І ми, безумовно, розвиватимемо з ними не лише формальне партнерство, а й дійсно справжню дружбу. Але Стратегія зовнішньополітичної діяльності України переносить центр ваги до Києва для того, щоб ми могли стояти твердо на ногах і дивитися на світ власними очима.
Ми знаємо, куди йде Україна, маємо довіру народу до цього шляху і маємо стратегічний документ, який вказує, як правильно використовувати ресурси і куди спрямовувати свої зусилля.
Ми дійсно визначали у Стратегії не 26, а 6 пріоритетних напрямів зовнішньої політики. Це було важко. Гадаю, будь-хто, хто працював над подібними документами, знає, що найважче – це саме звузити фокус. Тому ми визначили шість наступних пріоритетів:
- Забезпечення незалежності, державного суверенітету України і відновлення її територіальної цілісності
- Протидія російській агресії та притягнення Росії до юридичної відповідальності за злочини проти України
- Продовження курсу на набуття повноправного членства в ЄС та НАТО
- Просування українського експорту і залучення іноземних інвестицій
- Захист прав та інтересів громадян України за кордоном
- Утвердження позитивного іміджу України у світі
Відповідно до цих шести пріоритетів ми структуруємо свою роботу.
Стратегія дозволяє нам втілювати системні та послідовні зусилля замість “гасіння пожеж” (які все одно будуть, але вони не повинні домінувати у нашому порядку денному) і щоденного коригування пріоритетів, які розпорошують увагу і ресурси дипломатів.
Міністерство закордонних справ провадить курс на утвердження впливової та сильної України, яка не лише просить про допомогу, але і сама допомагає, пропонує і реалізує рішення проблем інших. Ми хочемо зацементувати цю політику у нашій політичній культурі. Хто би не був при владі чи в опозиції, яким би не було прізвище міністра, політична чи економічна кон’юнктура. Стратегія унеможливлює ризики зміщення загальнодержавного курсу і дозволяє уникнути будь-якої турбулентності у зовнішній політиці в разі турбулентності всередині держави.
Ми визначили для себе три головні фокуси втілення Стратегії:
- Україна – активний учасник міжнародної політики
- Україна формує нову глобальну та регіональну інфраструктуру безпеки
- Україна відкриває нові економічні можливості
Давайте зупинимося на окремих напрямах Стратегії зовнішньополітичної діяльності крізь призму цих трьох фокусів.
Перший напрям: багатостороння дипломатія.
Україна має особливий сентимент до міжнародних організацій. 1945 року, зазнавши величезних втрат у Другій світовій війні, Україна була запрошена стати однією із держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй. Основа, ядро сучасної української дипломатії сформувалося саме у складі міжнародних організацій.
Але нині час переосмислювати нашу роботу на цьому треку і виходити на нові рівні сприйняття і завдань.
У цьому контексті показовою була цьогорічна промова Президента на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Декілька іноземних колег потім казали, що Президент Зеленський сказав з трибуни Генасамблеї те, про що інші мовчали, хоча хотіли сказати, або те, що вони прагнули не помічати. І ця певна дипломатична “зухвалість” була виправданою. Ми впевнені, що саме ініціативна політика та здатність робити або казати щось на крок вперед принесе користь не лише Україні, але й самим міжнародним організаціям. Пам’ятаю, що ще з моїх студентських часів тема реформування ООН ставала предметом тисяч дипломних робіт, дисертацій на звання кандидата чи доктора наук. Менше з тим, реформа ООН стоїть на місці. Утім, ми не повинні складати руки. Настане момент, коли пропозиції та ініціативи, спрямовані на реформування ООН, знайдуть своє втілення.
Важливим доказом нової якості нашої багатосторонньої дипломатії та масштабного виміру зовнішньої політики України стало створення цьогоріч Кримської платформи. Я ще зупинюся на ній детальніше.
Другий напрям зовнішньополітичної діяльності – це регіональна політика України та відносини з нашими ключовими міжнародними партнерами
Ми дуже задоволені тим, що в цьому році нам вдалося створити Асоційоване тріо з Грузією і Молдовою. Минулого року був створений Люблінський трикутник з Литвою і Польщею. До речі, наступного тижня відбудеться перший саміт Люблінського трикутника в Україні. Президенти Польщі та Литви відвідають нашу державу. Рік тому ми створили ще один формат – Квадригу з Туреччиною. Це формат, у якому міністри закордонних справ і міністри оборони двох країн разом визначають подальші кроки в розвитку двосторонніх відносин у політико-безпековій сфері.
Об’єднання однодумців у гнучкі регіональні альянси – “новий-старий” тренд у міжнародних відносинах. На жаль, великі міжнародні організації потерпають від антагонізму ключових гравців. Нещодавно я був на міністерському засіданні ОБСЄ, де все це проявилося більш ніж наочно, коли Росія блокує ключові рішення і вже не соромиться цього, гальмуючи розвиток Організації і її функціонування.
Буквально вчора РФ заблокувала включення до порядку денного Ради Безпеки ООН питання клімату як загрози світовій безпеці. Подібний антагонізм призводить до того, що великі організації суттєво втрачають у своїй дієвості. Це не означає, що вони стають нерелевантними, але держави шукають альтернативні форми колективних дій у більш вузьких форматах. Ми відчули цей тренд і почали активно діяти.
Крім того, ви можете помітити, що і Люблінський трикутник, і Асоційоване тріо – це формати, які підсилюють наш євроінтеграційний та євроатлантичний курс. Чому ми це робимо? Не лише тому, що ми хочемо ще більш тісних відносин з нашими найближчими партнерами, а і тому, що ми розуміємо одну просту істину, і про це треба прямо говорити – ніхто не захищатиме Україну краще за нас самих. Для цього ми діємо дуже активно, прагматично, та максимально зміцнюємо відносини з тими державами, які готові надавати нам максимальне сприяння і яким ми також завжди будемо раді допомогти.
Якщо взяти Люблінський трикутник, то коли Литва зіштовхнулася з першою хвилею спроб Білорусі використати мігрантів як зброю на кордоні, саме Україна була однією з перших держав, яка допомогла дружній Литві. Я ніколи не міг уявити, що гуманітарна допомога може надаватися у вигляді колючого дроту, але таке життя і ми допомогли нашим партнерам. Коли почалася друга хвиля, і ми побачили картинки з кордону Білорусі та Польщі, то виявилося, що саме Люблінський трикутник є оптимальним механізмом і для координації дій, і для визначення спільних зусиль. Почали активно працювати разом міністри внутрішніх справ Люблінського трикутника задля ефективної координації дій.
Такі формати як Люблінський трикутник починаються як політичні ініціативи, а розвиваються не лише як політичні, але і дуже практичні інструменти зміцнення безпеки та сприяння спільному розвитку.
У Стратегії ми визначили, що пріоритетне значення у розбудові стратегічного партнерства з Туреччиною і далі матиме підтримання політичного діалогу на рівні глав держав, а також, як я вже зазначив, розвиток Квадриги.
На початку року Президент Туреччини Ердоган відвідає Україну для проведення Стратегічної ради високого рівня. Це стане наступним кроком для розвитку наших відносин. Я думаю, не треба навіть зупинятися зараз детальніше на поясненні, чому українсько-турецькі відносин є критично важливими і для безпеки Чорноморського регіону, і для зміцнення обороноздатності України, і для боротьби за український Крим.
Наші стратегічні партнерства з Азербайджаном, Грузією, Литвою, встановлення такого партнерства з Румунією, чого ми прагнемо, є вагомим чинником стабільності в Центральній та Східній Європі, у регіоні Азовського, Чорного, Балтійського і Середземного морів.
Ми посилюємо взаємодію з Вишеградською групою. Невдовзі в Чехії буде сформований новий уряд і я проведу розмову з новим міністром закордонних справ. Я загалом вважаю Центральну Європу ключовим регіоном для розвитку відносин України, просування наших інтересів, тому що це той регіон, до якого ми належимо.
Вчора я придбав дуже цікаву книгу, яка присвячена кулінарії Гетьманщини. Вона далеко не лише про їжу, але і про те, де була Україна до того, як Росія поглинула і розвернула нас. А були ми в Центральній Європі. Це дуже чітко видно з тієї культури, яка існувала серед української політичної еліти, і з тієї їжі, яку вони їли. Вони пили угорські вина, їли середземноморську рибу, отримували сири з країн Західної Європи. Історично, за всіма політичними і навіть кулінарними зв’язками ми є частиною Центральної Європи і маємо туди повернутися.
У цьому контексті важливо, що цього року Україну вперше запросили взяти участь у міністерській зустрічі Центральноєвропейської п’ятірки. Ми також вперше брали участь у переговорах держав східного флангу НАТО, Польщі, Румунії та Туреччини. Ми також зацікавлені в залученні до формату Бухарестської дев’ятки, яка є цілісним східним флангом НАТО.
Минулоріч ми почали головувати в Дунайській комісії. Це теж частина нашої центральноєвропейської політики. А вже цього року Україна стала першою країною, яка, не будучи членом Євросоюзу, почала головувати в Стратегії ЄС для Дунайського регіону і координувати стратегічні політики щодо 14 країн-членів ЄС, учасників цієї Стратегії.
Третій напрям зовнішньополітичної діяльності – це протидія російській агресії.
Напевне, найбільше українські громадяни очікують просування саме на цьому треку. Він, водночас, є і найважчим. Тут не треба нічого додатково пояснювати.
За останні тижні ви бачили нашу роботу на цьому напрямі і наші політичні та практичні зусилля. Ми приєднали Україну до Європейського фонду миру. Це на практиці означає 31 мільйон євро для українського сектору оборони. А у ширшому політичному контексті -додаткове залучення України до механізмів Європейського Союзу. Стратегія полягає в тому, що поки двері формально залишається зачиненими, ми маємо відкрити якомога більше вікон, а потім навіть усі вікна. Це стосується не лише ЄС, але й НАТО. Це теж частина протидії російській агресії, тому що ми розуміємо: чим сильнішою буде Україна, чим більше вона буде інтегрованою з ЄС і НАТО, тим меншими будуть шанси Росії на дестабілізацію, на руйнування України.
Особливу увагу у контексті протидії російській агресії ми приділяємо політиці деокупації Криму. Тут, без перебільшення, можемо говорити про історичний успіх Кримської платформи. Дуже багато міжнародних зустрічей нині починаються з того, що колеги міністри вітають нас із запуском цього формату. Це було дуже непросто, скажу відверто, але ми це зробили. З привітання з успіхом Кримської платформи почалася і перша зустріч президентів України та Сполучених Штатів на початку осені цього року.
Установчий саміт Кримської платформи був найбільшим в історії України міжнародним заходом, участь в якому взяли 46 високих іноземних делегацій. Тепер ми розвиваємо Кримську платформу, забезпечуємо її укорінення в системі міжнародних відносин. В ОБСЄ, де я нещодавно перебував, ми провели сайд-івент, присвячений Кримській платформі. Вчора велика політична конференція з приводу Кримської платформи відбулася в Берліні. Резолюція Генеральної асамблеї ООН з кримської проблематики також містить згадку про Кримську платформу. Тобто ми зараз активно вмонтовуємо Кримську платформу в систему міжнародних відносин. Як переказують деякі мої колеги з інших країн, коли вони спілкуються з росіянами, то, дослівно цитую, “Кримська платформа турбує їх не менше, ніж постачання зброї Україні”. Тому що Росія розуміє, що Кримська платформа – це інструмент, який формалізував існування світової коаліції, яка ніколи не погодиться з незаконною окупацією Криму і не дозволить Росії створити картинку, що світ погодився з її перебуванням на українському півострові.
Я переконаний, що ця гібридна війна Росії проти України закінчиться не просто перемогою нашої держави, але і перемогою демократичного світу, який захищає принципи і норми міжнародного права. Саме тому Кримська платформа важлива – тому що вона збирає докупи цей демократичний світ довкола кримського питання.
Четвертий напрям зовнішньополітичної діяльності – європейська та євроатлантична інтеграція України.
Я думаю, тут достатньо сказано в усіх форматах. Я наголошу на своєму баченні того, чим є європейська та євроатлантична інтеграція для України.
Я вважаю, що членство в ЄС і НАТО – не беззастережна самоціль, а насамперед інструмент зміцнення безпеки України, підвищення добробуту українців, додаткового захисту прав, свобод, соціальних гарантій наших громадян. Це інструмент, який допомагає вже сьогодні робити Україну сильнішою, кращою, а українських громадян заможнішими.
Ми продовжуємо дотримуватися принципу “більше за більше” і усіляко розвиваємо його у відносинах з Європейським Союзом. Буквально завтра Президент України братиме участь у саміті Східного партнерства. Дуже гарна нагода провести багато двосторонніх зустрічей. Але, наголошу, що політика України щодо “Східного партнерства” залишається незмінною: ми в жодному разі не сприймаємо формат партнерства як альтернативу для курсу на європейську інтеграцію України. Східне партнерство може сприяти і посилювати європейську інтеграцію, але не може її замінити.
Я переконаний, що курс України на членство в ЄС і НАТО, який обрав і підтримує український народ, не зміниться під жодним зовнішнім тиском. Лише народ України буде визначати майбутнє нашої країни. Зараз, в контексті “нових-старих” вимог Росії щодо припинення розширення НАТО на Схід (ми розуміємо, що вони, насамперед, говорять про Україну), на всіх моїх зустрічах і розмовах, зокрема вчора на зустрічі із помічницею держсекретаря США Карен Донфрід та у розмові з німецькою колегою Анналеною Бербок, я наголошував на тому, що ці вимоги Путіна мають бути категорично і беззастережно відкинуті, тому що ніхто, крім українського народу і самих цих об’єднань, ЄС і НАТО, не може вирішувати долю наших відносин.
Так склалося історично (не ми такі – життя таке), що останні роки були дуже сконцентровані саме на векторі європейської та євроатлантичної інтеграції, і багато всього було досягнуто. Але, будемо відверті, серйозно бракувало уваги двом іншим важливим векторам – Азії та Африці. У 2022 році ми приділимо особливу увагу зміцненню наших позицій в цих регіонах.
Українська дипломатія йтиме скрізь, де бачитиме український інтерес, і де український бізнес його бачитиме. Ми будемо допомагати українському бізнесу, підтримувати його, зміцнювати його позиції не лише в світі, але і тут, в Україні. Ми розуміємо, що чим більше експорту, тим більше надходжень грошей в Україну, більше робочих місць, зрештою, вищі соціальні стандарти.
Вчора на засіданні Колегії МЗС України ми затвердили Азійську стратегію, яка була приведена у відповідність до Стратегії зовнішньополітичної діяльності, і Африканську стратегію. Не підгадували під цей форум, просто так склалося. Тепер ми маємо два нових інструменти, які розшивають Стратегію зовнішньополітичної діяльності, конкретизують її на окремих напрямах.
Центральна Азія, Південний Кавказ, регіон Затоки, Південно-Східна Азія, Індо-Тихоокеанський регіон, АСЕАН, Субсахарська та Північна Африка є ключовими географічними пріоритетами, які ми будемо розвивати наступного року у межах опанування ширших горизонтів української дипломатії.
Насамкінець, окремо зупинюся на окремих стратегічних партнерствах України.
Мені дуже подобається динаміка наших відносин з Великою Британією, яка швидко набирає позиції в рейтингу безпекових партнерів України. Мій нещодавній візит до Лондона був у цьому плані дуже показовим.
Партнером України номер один в галузі безпеки є США. Це доконаний факт.
Безпрецедентна кількість контактів на найвищому і високому рівні в цьому році, особистий діалог Президента Зеленського з Президентом Байденом, угоди, механізми, що запускаються – коліщата двох державних машин, американської і української, крутяться з підвищеною швидкістю для того, щоб давати конкретні результати.
Центральним елементом цієї механіки є Комісія стратегічного партнерства Україна-США, яку ми оновили після кількох років перерви і затвердили на ній нову Хартію стратегічного партнерства.
Наостанок хочу сказати про нашу економічну дипломатію. Культура відносин держави і бізнесу з просування українських компаній на зовнішні ринки – це окрема культура, яка потребує дуже багато уваги, дуже багато зусиль, зокрема у боротьбі зі стереотипами, які існують в суспільстві щодо того, як далеко має заходити держава у підтримці українського бізнесу за кордоном.
Я неодноразово був у ситуаціях, коли міністри закордонних справ інших країн у розмовах зі мною були дуже предметними у захисті інтересів компаній своїх країн. Я собі уявив, що от я виходжу кудись публічно і починаю розповідати, що я зараз буду захищати інтереси певної української компанії в іншій країні. Одразу всі телеграм-канали заповняться повідомленнями, мовляв, “Кулеба взяв гроші у цих компаній і активно їх лобіює”. У нас в суспільстві час змінити культуру ставлення до підтримки державою українського експортера. Ми працюємо над формуванням класу українського експортера як відповідального, надійного партнера для бізнесу. Якщо ми цього досягнемо, зрештою, вигідно буде і державі, і українським громадянам.
Мене сильно обнадіює, що вже майже 400 компаній входять до Ради експортерів та інвесторів при МЗС України. Це означає, що бізнес починає нам довіряти. Я далекий від думки, що все ідеально і всі вже знають, що може робити МЗС для українського бізнесу, але ми однозначно будемо робити ще більше. Нещодавно ми посилили команду. Я бачу Ольгу Трофімцеву, яка матиме можливість виступити перед вами на одній із панельних дискусій. Вона посол з особливих доручень, саме з просування експорту та залучення інвестицій.
Чому ми все це робимо? Коли я зустрівся з Ольгою, то сказав їй: “У мене для вас одне головне завдання: я хочу, щоб через певну кількість років кожен український експортер чітко знав, що для нього може зробити МЗС і бажано вже мав досвід отримання такої допомоги від МЗС”.
Ми хочемо, щоб ці зусилля були помітними і сформували якісно нову культуру.
Хочу відзначити співробітництво МЗС в цьому році з Держпродспоживслужбою та Міністерством економіки. Спільно ми відкрили за цей рік десятки нових іноземних ринків для українських товарів. МЗС допомогло понад 150 українським компаніям розпочати роботу за кордоном.
Незабаром для українського експортоорієнтованого бізнесу ми представимо новий цифровий інструмент роботи, який буде зручним і ефективним як для бізнесу, так і для держави.
Скажу наостанок одне: головний клієнт Міністерства закордонних справ України – це громадянин України. Так, ми захищаємо державу, але, зрештою, ми захищаємо її для того, щоб вона існувала і розвивалася як безпечний простір для життя і розвитку наших громадян.
Саме для цього ми захищаємо інтереси України, її безпеку, створюємо нові економічні можливості, відкриваємо кордони. Протягом року ми рятували людей, евакуювали їх з різних найгарячіших точок світу, забезпечували, щоб кордони інших держав не закривалися через пандемію COVID-19, допомагали людям. Але коли ми говоримо про захист держави, ми говоримо про захист конкретних людей, громадяни України, і всіх, хто живе у нашій прекрасній країні.
Я вдячний усім своїм колегам, які сприймають нові вимоги, нові підходи, які ми командно впроваджуємо в МЗС. Також хочу подякувати усім експертам, фахівцям, які працюють у сфері зовнішньої політики, не займаються конспірологією заради тисячі лайків у Facebook, а максимально корректно, відповідально і комплексно пояснюють людям, що відбувається і чому це важливо.
До експертів, звісно, також належать журналісти-міжнародники. Адже можна бути експертом і не бути журналістом-міжнародником, але неможливо бути журналістом-міжнародником і не бути при цьому експертом з питань міжнародних відносин.
Дякую всім за увагу та окремо Центру “Нова Європа” за те, що він системно займається доказовою зовнішньою політикою, щоб ми не опинилися в полоні різних забобонів. Ваша робота є дуже важливою.
Дякую”.
