Оригінал статті було опубліковано на сайті “Новое время”
Українська молодь не цікавиться політикою. Згідно з нашим дослідженням цінностей та орієнтирів молоді, підготовленим спільно Центром “Нова Європа” з Фондом Еберта та GfK, зацікавлених у віці від 14 до 29 років лише 13%. Для 4% з них тема політики становить особливий інтерес.
35% опитаних обрали опцію «нецікаво взагалі». І хоча дослідження торкалось багатьох інших питань, саме низький інтерес та залучення молоді до політики викликали найбільше занепокоєння. Про що говорять такі результати?
Якщо українська молодь апатична до політики, то як бути з тим розтиражованим фактом, що молоді люди були одними з найактивніших учасників Революції Гідності? Дехто обурився через політичну байдужість сучасної молоді, яку хвилюють лише технологічні новинки та розваги. Інші справедливо зазначили, що зниження політичної активності молоді – це світовий тренд. Зокрема, наші європейські сусіди також не можуть похвалитися високими показниками участі молоді у політичному процесі. Не зовсім так.
Торік укладачі Оксфордського словника обрали словом року «youthquake». Дослівно – «землетрус молоді». Це поняття позначає важливу культурну, політичну або соціальну зміну, за якою стоїть молодь. Своє рішення експерти обґрунтували тим, що останні кілька років спостерігається зростання політичної активності молодих людей. При цьому, молодь репрезентує силу, що стоїть на захисті демократичних цінностей, прав людини, толерантності та європейської інтеграції.
Справді, на виборах у Нідерландах, Чехії, США, Великобританії саме вік виборців (поряд з освітою та рівнем доходу) став причиною поділу на прихильників консервативних та ліберальних цінностей, а також прихильників націоналістичних гасел та тих, хто вбачав у них загрозу демократії та правам людини.
Молодь теж не має щеплення від популізму чи націоналізму
У цих країнах страх перед популізмом, ізоляціонізмом і мовою ненависті дав поштовх до справжньої мобілізації молоді. У Великобританії переважна більшість молодих людей голосувала за те, щоб залишитися у ЄС. У Польщі молодь масово виходила на акції протесту проти політики правлячої партії «Право і Справедливість». У Німеччині молодіжні організації запустили кампанію з ціллю не допустити успіху «Альтернативи для Німеччини», агітуючи інших прийти на виборчі дільниці та голосувати. У Чехії молодь була двигуном підтримки проєвропейського кандидата Іржі Драгоша, який безуспішно протистояв скандальному 73-річному Мілошу Земану.
Однак більш прискіпливий аналіз та результати виборів в інших європейських країнах засвідчили, що уявлення про молодь як активну проєвропейську та ліберальну силу є дещо поспішним. Youthquake залишається передусім привабливим гаслом. Молодь, як і інші вікові групи, не має щеплення від популізму чи націоналізму, особливо в країнах зі складною економічною та політичною ситуацією. Крім того, як показують дослідження, для більшості країн Європи залучення молоді до політики залишається серйозним викликом. Йдеться про те, щоб молодь була постійним учасником політичного процесу, а не лише відчувала необхідність вийти на акції протесту чи прийти на виборчу дільницю в умовах кризи.
Брюссельський аналітичний центр FEPS у рамках проекту «Millennial Dialogue» провів опитування в 11 країнах ЄС, щоб з’ясувати, за кого і чому голосує (або ні) молодь. Слід зауважити, що в нашому опитуванні брали участь респонденти до 29 років, у той час як дослідження FEPS охопило молодь до 34 років. Із віком інтерес до політики зростає, тому можна припустити, що показники для України були б вищі, якби участь в опитуванні брали 30-річні. Різна методологія досліджень суттєво обмежує можливість для порівняння, однак все ж допомагає зрозуміти ситуацію.
Українські показники щодо інтересу молоді до політики близькі до результатів таких наших сусідів, як Румунія чи Угорщина. 10% румунів заявили про свій високий інтерес до політики, а для 29% – вона не цікава взагалі. В Угорщині лише 6% задекларували високий інтерес, 34% – байдуже.
Та якщо порівнювати інтерес української молоді з показниками країн Західної Європи, відмінність разюча. Серед іспанців 16% дуже цікавляться політикою (проти 19% незацікавлених), серед французів – 13% (проти 23% не зацікавлених), серед британців – 17% (проти 18% незацікавлених), серед австрійців – 18% (проти 13% незацікавлених).
Поміж основних причин низького інтересу, респонденти назвали високий рівень корупції, недотримання політиками своїх обіцянок, зневіру в тому, що їхній голос має значення. Виринав також і «егоїстичний» аргумент: частина молоді дбає передусім про своє життя і не має часу (бажання) на політику. Проте більшість все ж говорила про розчарування у політиці, яка стала «брудною справою» одних і тих же людей. Такої ж думки і молоді українці.
Від інтересу до дій
Лише 56% української молоді (від 14 до 29 років), які під час проведення опитування мала право голосу, заявили про свій намір голосувати на виборах. 61% опитаних цілковито або радше погодилися з тезою, що голосування є обов’язком кожного громадянина в демократичному суспільстві.
На практиці статистика значно нижча: на президентські вибори-2014 року прийшло лише 44%.
Низькі показники не обов’язково свідчать про апатію молоді. Є також об’єктивні причини, ось як проживання не за місцем реєстрації. На відміну від багатьох європейських країн, в Україні немає можливості проголосувати заздалегідь або онлайн.
Українська молодь більш пасивна в електоральному плані, ніж їхні європейські однолітки. Так, про свою готовність брати участь у голосуванні заявили 71% болгар, 76% румунів та 66% поляків (у віці до 34 років). Лише з Угорщиною показники більш близькі.
Загалом відсоток тих, хто не бажає голосувати та не цікавиться політикою, однаковий.
Тому важливо не те, скільки молодих людей прискіпливо слідкує за політичними баталіями, а скільки з них взагалі не читає жодних новин.
Перш за все чесність
Саме цю якість назвали понад 90% опитаних у семи країнах ЄС (Австрії, Болгарії, Італії, Ірландії, Польщі, Румунії, Іспанії). Французи віддали перевагу «здатності впоратися з кризою», німці дещо більше цінують надійність.
Соціальні мережі часто розглядають як інструмент комунікації з молоддю. Та для значної частини молодих людей соцмережі є особистим простором, а тому вони не надто позитивно ставляться до появи тут політичної реклами. Ще більше роздратування у них викликає присутність у соцмережах політичних прес-служб.
Молодь vs політичний істеблішмент
Загалом, молоді люди схильні підтримувати сили, що кидають виклик традиційній політиці. «Старі» обличчя не викликають у них ентузіазму. Вони не вірять, що ті політики здатні щось змінити, а тим паче – в інтересах молоді.
Проблема у тому, що у низці країн альтернативу політичному істеблішменту уособлюють радикали та популісти.
На торішніх президентських виборах у Франції лідерка ультраправих Марін Ле Пен отримала 34% голосів молоді. В Італії традиційні центристські партії у боротьбі за молодь програли популістському руху «П’ять зірок» та ультраправій, анти-мігрантській партії «Ліга Півночі». Італійському руху вдалося переконати молодих людей, що вони їх чують та розуміють. Юний вік лідера партії теж зіграв свою роль – відсутність необхідних знань та досвіду не так важливі.
Досвід цих країн є цінним для України, яка також знаходиться у зоні ризику тріумфу популізму та націоналізму на наступних виборах. У 2014 році 35% молодих виборців хотіли бачити президентом Олега Ляшка, а в парламенті – «Народний Фронт» та «Самопоміч».
Що робити?
Брюссельські аналітики зберігають оптимізм та закликають не зображувати молодих людей як політично апатичних, обурених та розчарованих. Попри все, молодь є досить обізнаною у темі політики. Вони мають більше чіткі вимоги до влади.
Тож політикам слід частіше та відвертіше спілкуватись з молоддю. Є чимало цікавих речей, (соцмережі, технології) які викликають в останніх більший інтерес, аніж політика. Політтехнологи це розуміють та вже беруть на озброєння методи з індустрії розваг, які перетворюють політику на шоу. Та найважливіше, як показують дослідження, не зацікавити молодь, а довести, що їхній голос – впливовий.
