Події
Ключові месиджі спікерів шостої панелі 3rd EU Accession Exchange Forum
16 жовтня 2024, 15:30

Вашій увазі ключові месиджі спікерів шостої панельної дискусії “Готуючись до створення Оборонного Союзу: чи зможе ЄС одноосібно гарантувати безпеку для нинішніх і майбутніх членів?” під час 3rd EU Accession Exchange Forum:

 

Лео Літра, старший аналітик, Центр «Нова Європа», Україна:

Багато поточних проблем із європейською обороною та постачанням зброї в Україну випливають із загальної стратегії, що Україна не повинна програти, а Росія не повинна перемогти. Досі існує проблема у формулюванні бачення: Україна має виграти, а Росія – програти. Якби вдалося змінити стратегію, то ми побачили б інший потік зброї в Україну і інший підхід до України.

В Україні зовсім інше відчуття нагальності в питаннях війни. Ми можемо часто їздити до інших країн, пояснюючи наші реалії, проте більший вплив справляють безпосередні приїзди закордонних офіційних осіб до нас – наприклад, на кілька днів до Харкова. Тоді відчуття нагальності повністю змінюється і в іноземців. Вони усвідомлюють, що кожен день — це порятунок життів та інфраструктури. Перебуваючи десь далеко від України й не маючи цього досвіду, емоційного дотику, будь-які пояснення спрацьовують далеко не завжди.

Потрібно збільшити фінансування оборонної сфери. Маю визнати: багато українців були неприємно вражені, коли чимало країн обіцяли зробити свій внесок до чеської ініціативи, але впродовж місяців так і не виконували зобов’язань. Навіть сьогодні я можу сказати: є країни, які анонсували свій фінансовий внесок у чеську ініціативу, але досі не зробили цього. Україна у значній мірі вибудовує стратегію у війні залежно від зобов’язань, взятих іншими країнами. І як Україні слідувати власній стратегії, якщо її фактично залишили без обіцяної допомоги?

Європейська оборонно-промислову стратегія – це чудовий документ для старту. Проблема в тому, що обсяг коштів, закладених у цей документ, дуже поганий. 1,5 мільярда євро спрямовані на усунення обмежень у виробничих ланцюжках в оборонному секторі. І ця стратегія фінансує 8 чи 9 проєктів у різних країнах ЄС. Але якщо подивитися на приклади Росії, то вона вклала 1,5 мільярда лише в один завод. Як можна порівнювати 1,5 мільярда на всю Європу і 1,5 мільярда на один завод?

 

Франсуа Хейсбург, старший радник з питань Європи, Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS), Франція:

По-перше, Європа не готова забезпечити свій захист. По-друге, країни-кандидати, зокрема Україна, роблять величезний внесок у обороноздатність ЄС. Що ЄС та його кандидати можуть зробити ще для збереження миру на континенті? Це багато в чому залежить від наших власних рішень.

Гарантії оборони для України: скільки потрібно часу, щоб потрапити в ЄС? Відповідь була: поговорімо про НАТО. Якщо США погодяться зі своїми європейськими партнерами, більшість з яких виступають за вступ України до НАТО, це може відбутися за 18 місяців. Федеративній Республіці Німеччина, розділеній країні, частково окупованій Радянським Союзом, знадобилося 18 місяців, щоб увійти до НАТО ще в 50-х роках. Ця ж модель цілком може бути застосована до України.

Перший реаліті-чек для Європи відбувається вже зараз. Про нього українцям не потрібно нагадувати, це більше для людей, які живуть у брюссельській бульбашці й схильні забувати основи. Це про те, що поки ми повністю залежимо від американців. Так, ми досягли певного успіху в обході американських обмежень. Річ у тім, що Британія і Франція поставили ракети Storm Shadow, SCALP, і це суперечило американським пріоритетам. В той час як Америка досі не поставила свої крилаті ракети. Я чекаю, проте не дуже сильно, тому що це було б досить нудно. Це може тривати занадто довго.

Друге усвідомлення реальності полягає в тому, що європейцям вдалося здійснити так само багато для підтримки України в багатьох аспектах, як і Сполученим Штатам. Ми віддали набагато більше грошей у цілому. І, крім того, досягли успіху в сфері оборони, і більшість американців цього не знають. Тому ми повинні допомогти американцям провести факт-чек щодо зброї, наданої Україні. Вони не розуміють, що ми надали половину від усього озброєння, переданого Україні. Це доводить, що ми не зовсім аморфні та інертні.

Якщо американці підуть, поступово чи швидко, якщо НАТО виживе, й це найкраще, що може бути в сфері оборони, то Альянс має бутибільш європейським. Це може бути НАТО без ключової держави.

Українці знають справжню ціну стратегічної автономії. Якщо ви не можете використовувати далекобійне озброєння, таке як ATACMS або Storm Shadow, що ви зробите? Можна використати «Нептун». Можна застосувати будь-яке озброєння, що вдарить глибоко по території Росії. Але для цього вам потрібна стратегічна автономія. В Україні це знають. В Брюсселі – ні.

 

Міхаель Зінканелл, директор, Австрійський інститут європейської політики та політики безпеки (AIES):

Збройні сили України розвинули свої можливості й на сьогодні є найпередовішими та найдосвідченішими на європейському континенті. Це означає, що для інших європейських держав-членів це великий потенціал, щоб повчитися в України та скористатися досвідом, який Україна здобуває у сфері безпеки, оборони та оборонної промисловості зокрема.

Росія залишатиметься загрозою номер один для безпеки та оборони. Це правдиво для Австрії, для інших європейських держав, в тому числі і для України, так і для усього регіону Східної Європи. З 2014 року ми бачимо як в гібридному вимірі, так і в реальності, що Росія є і буде загрозою.

Якщо ми використаємо військовий досвід України для інших європейських країн, яка робить величезні успіхи в оборонній промисловості,  це дозволить наростити військові сили, необхідні Європі, щоб бути геополітичним гравцем. Отже, краща інтеграція європейської та української оборонної промисловості дасть можливість Європі виконати геополітичне завдання свого розширення.

 

Клара Ліндстром, аналітикиня, Стокгольмський центр східноєвропейських досліджень (SCEEUS):

В Скандинавських країнах головним висновком є те, що це не просто війна в Україні, це не українська криза, це російська криза. Ставки неймовірно високі. Ми говоримо не лише про суверенітет, незалежність та існування України, а й про весь заснований на правилах порядок і цінності, які сьогодні багато європейців сприймають як належне.

ЄС уже став геополітичним гравцем, розпочавши переговори про вступ України. Безпрецедентним є те, що ЄС розпочинає офіційні переговори про вступ  з країною, у якій точиться гаряча війна, і в цей процес ЄС вже інвестував як економічні, так і військові ресурси. Отже, я думаю, що це історія, яку ми повинні просувати якомога сильніше. Й це завдання для нас, аналітичних центрів та громадських організацій.

 

Густав Грессель, старший науковий співробітник, Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR):

По суті, Німеччина не ставить під сумнів американський пріоритет щодо управління ескалацією та наслідками війни. Хоча, звичайно, негативна траєкторія війни матиме важкі довгострокові наслідки для європейської безпеки, і німецької зокрема.

Нинішній уряд Німеччини поки що є досить євроскептичним. Урядовці не говорять про це вголос, але в кулуарах дійсно доволі негативно ставляться до того, що вони бачать в ЄС. Зростає відчуття, що ЄС – це великий кошик, де платить Німеччина, а усі решта отримують вигоду. Й тому, коли ЄС вигадує новий інструмент, перша реакція Берліна зазвичай негативна. Потрібно буквально на пальцях пояснювати всі переваги для отримання схвалення. Лише після цього Німеччина починає діяти.

Коли ми обговорюємо всі ініціативи ЄС щодо оборони та оборонної промисловості, потрібно мати на увазі, що сам ЄС не має виконавчих повноважень. ЄС не може придбати жодного снаряда. Європейський Союз може відшкодовувати кошти країнам, коли вони виробляють артилерійські снаряди для доставки в Україну, він може створити умови, але якщо країни-члени не забронюють партії в цьому контракті, тоді закупівель не буде. Отже, основна проблема останніх двох років полягає в тому, що країни-члени надто неохоче діють, погано координують процеси  та не інформують своїх сусідів і партнерів про те, купують вони чи не купують певне обладнання. Отже, якщо вони не цікавляться покращенням цих процесів, тоді нічого не відбувається. Європейська комісія може писати й робити що завгодно, але аби це сталося, необхідна політична воля та лідерство від країн-членів.

 

Модераторка: Сінікукка Саарі, провідна наукова співробітниця, Фінський інститут міжнародних відносин:

Розмови про європейську оборону дуже довго були теоретичними — легше дискутувати, ніж втілювати у життя. Але я думаю, що все змінилося в лютому 2022 року, коли раптом спляча красуня європейської оборони прокинулася у реаліях сьогоднішньої Європи. Стало зрозуміло, що агресивна війна Росії проти України є фактом, так само як і довгострокова загроза Росії європейській безпеці. Також як і те, що вихід США з Європи є більше питанням «коли», ніж «якщо».

Європа дійсно активізувала свою оборонну політику. Але виклик залишається, бо ми маємо терміново надати Україні військову допомогу, щоб забезпечити її перемогу. З іншого боку, ми також маємо підготуватися до довгострокової російської загрози європейській безпеці.

Сьогодні ЄС є настільки ключовим гравцем у наданні військової допомоги Україні, а також у зміцненні оборонно-промислового потенціалу, що його роль в оборонній сфері дійсно посилилася.

 

Переглянути запис Форуму можливо тут.

ФОТО-звіт доступний за цим лінком.

Форум організовано Центром «Нова Європа» у партнерстві з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Міжнародним фондом «Відродження», Європейською радою з міжнародних відносин, Інститутом європейської політики та реформ,  (Молдова), Центром ліберальної сучасності (Німеччина), та виданням «Європейська правда». Форум відбувся за підтримки ЄС у рамках проєкту «Європейське відродження України», який реалізує Міжнародний фонд «Відродження».

Команда Центру “Нова Європа” щиро вдячна за широке медіа висвітлення події інформаційному агентству УКРІНФОРМ.

Підпишіться на новини Центру "Нова Європа", щоб знати все першим!

Підпишіться на наш місячний дайджест, щоб нічого не пропустити!