Реальні гарантії безпеки для України мають бути обовʼязковою передумовою для будь-якого переговорного врегулювання, а не результатом потенційних перемовин.

Центр «Нова Європа» підготував аналітичну інфографіку з рекомендованим алгоритмом та графіком застосування гарантій безпеки і допоміжних безпекових елементів для України під час різних фаз війни.

Цей інфографічний документ доповнює серію аналітичних матеріалів «Нової Європи», присвячених вивченню різних варіантів гарантування безпеки – від слабших елементів допоміжного характеру (надання озброєнь та техніки, навчання військових, фінансова підтримка тощо) до рішень, які передбачають елементи колективної оборони (як, наприклад, відправка військ). Останні з них: «Безпекова матриця України. Від зобов’язань до гарантій», «Потенційні формати та вимоги до запрошення України в НАТО».

Нагадаємо, команда Центру «Нова Європа» докладала і докладає максимальних зусиль для досягнення Україною найбільш ефективної безпекової моделі – повноцінного членства в НАТО: https://cutt.ly/6ePaCxoW

Безпекові гарантії та допоміжні елементи: алгоритм застосування

Реальні безпекові гарантії для України є обовʼязковою ПЕРЕДУМОВОЮ для будь-якого переговорного врегулювання, а не ЧАСТИНОЮ цього врегулювання. 64% українців вважають, згідно з останнім опитуванням на замовлення Центру «Нова Європа», що Україна не повинна погоджуватись на будь-які переговори без реальних гарантій безпеки. Відтак, принаймні перші кроки у цьому напрямку мають бути зроблені ще ДО початку потенційного дипломатичного врегулювання.

Зокрема, ДО початку врегулювання мало б бути запрошення України до НАТО та початок розгортання військової місії європейських країн в Україні (Місії стримування), яка має виконувати транзитну, проміжну функцію, не будучи замінником реальних гарантій безпеки і в ідеалі повинна супроводжуватись проміжними двосторонніми гарантіями безпеки від ядерних держав НАТО.

Україна сфокусована на запрошенні до НАТО, тому що це запрошення наближає світ до завершення (саме завершення, не призупинення) війни в Україні, а не віддаляє від її кінця. Відсутність запрошення України до НАТО – це запрошення Путіна, російських еліт та переважної частини російського суспільства до продовження агресивних дій. Допоки в Альянсі існує стратегічна невизначеність щодо членства України в НАТО – в Росії існуватиме спокуса зробити її частиною Російської імперії в будь-якій її реінкарнації.

Звісно, шлях до повноцінного членства України в НАТО й, відповідно, до повноцінного застосування Статті 5 може бути тривалим. Відтак, потрібні будуть проміжні безпекові рішення. Не як альтернатива вступу до НАТО, а саме як допоміжні та транзитні елементи. Саме тому, найбільш прийнятний для України сценарій та графік застосування гарантій безпеки може виглядати наступним чином:

Активна фаза війни

• Запрошення до НАТО. Радше як політична декларація, не практичний початок процедури вступу.  Водночас важливий з кількох міркувань. З політичної точки зору є сигналом, що продовжуючи війну Путін насправді віддаляється від заявлених цілей війни (нейтралітет України), а не наближається до них. З психологічної точки матиме неабиякий ефект для морального духу українських військових та суспільства загалом.  З точки зору початку переговорного процесу суттєво посилить позицію України, яка наразі є ослабленою через вимушену втрату військової ініціативи.
• Початок розгортання військової місії стримування в Україні. Вже на цьому етапі – у вигляді військових інструкторів та радників на безпечній відстані від лінії фронту (Західна, Південно-Західна, Центральна Україна). Це потрібно зробити до початку переговорів, щоб перетворити це питання на “поза переговорне” (non negotiable), уникнути “розмивання” мандату та коригування складу цієї місії на вимогу Росії чи її партнерів.
• Підписання та початок імплементації двосторонніх безпекових угод. Наразі підписано вже 28 таких угод.
• Залучення інвестицій в українське оборонне виробництво наслідуючи та масштабуючи “данську модель”. Фокус – на інвестиції з країн-членів ЄС, НАТО, G7.

Переговорне врегулювання/тимчасове припинення вогню

• Розгортання боєздатних військових сил вздовж адміністративної лінії як місії стримування. Відправною моделлю може слугувати місія KFOR у Косові. Можуть також бути використані деякі корисні елементи Передової посиленої присутності (EFP) НАТО у країнах Центральної Європи – передусім країнах Балтії – як модель  стримування якраз Росії. Склад місії – європейські країни, однак з відповідними гарантіями та практичним внеском від США (ППО, розвіддані etc).
• Розробка проміжних двосторонніх безпекових гарантій з ядерними державами членами НАТО: Британією, Францією та США. Як зразок можуть бути використані документи, підписані між запрошенням та членством Фінляндії та Швеції в НАТО, але з юридичними зобовʼязаннями (у випадку Фінляндії та Швеції це були політичні декларації). Ідеально – у вигляді Договорів (treaty).
• “Безпечне небо” – створення ППО щита (air defence shield)/ запуск повітряного патрулювання неба. У контексті створення ППО щита йдеться  про можливість залучення протиповітряних спроможностей окремих країн-членів НАТО (зокрема Польщі та Румунії) до захисту неба над частиною Західної та Південно-Західної України.   За основу повітряного патрулювання можуть бути взяті регіональні місії НАТО з повітряного патрулювання (NATO Air Policing).
• Інвестиції в оборонне виробництво України наслідуючи та масштабуючи «данську модель». Пріоритет для інвестицій з країн НАТО, ЄС, G7.
• Імплементація двосторонніх безпекових угод.

Стале перемир’я/врегулювання

• За наявності відповідних безпекових  та політичних умов – запуск вступних процедур щодо членства в НАТО.  Якщо на цей момент деякі території України залишатимуться тимчасово окупованими – реалізація поступового вступу з застосуванням Статті 5 щодо виключно неокупованих територій (підтримка поступового вступу в українському суспільстві наразі на рівні 70%). Параметри застосування Ст.5 можуть бути визначені  через відповідні додатки до Ст.6 Вашингтонського договору, яка якраз визначає географічні координати застосування ст.5 (в історії НАТО такі правки робились вже двічі – у звʼязку з набуттям членства  Туреччини в 1951 році та втратою Алжиром статусу колонії Франції у 1962 році).

У разі складнощів досягнення консенсусу в НАТО в питанні формування військової місії стримування, створення ППО-щита та запуску ініціативи з патрулювання повітряного простору це може бути зроблено на рівні коаліції бажаючих, чи точніше – на рівні «Коаліції рішучих». Окремих країн-членів, які здатність демонструвати політичну рішучість у критичний для євроатлантичної безпеки момент.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».