Аналітичний звіт за підсумками онлайн-дискусії, організованої Центром “Нова Європа” 6 листопада 2025 року.
Підготував Дмитро Бабушко, молодший аналітик, Центр “Нова Європа”
Надійна безпека не зводиться до однієї «чарівної гарантії» чи формули – вона має будуватися на поєднанні власної військової спроможності, стабільного багаторічного фінансування та розгалуженої мережі партнерств. На тлі активізації переговорного процесу питання реальних, а не декларативних гарантій безпеки для України виходить на передній план. Досвід Японії, Південної Кореї та Тайваню показує: справжні гарантії – це тривала політична робота, інституційні рішення й інвестиції у власну оборону, а не багатообіцяючі формулювання в угодах. Це один із головних висновків онлайн-дискусії, яку організував Центр “Нова Європа” 6 листопада 2025 року під назвою “Азійські моделі безпеки: уроки для оборонної стратегії України”. У заході взяли участь провідні експерти з України, Південної Кореї, Японії та Тайваню. “Нова Європа” підготувала короткий аналітичний звіт на основі цього обговорення.
Останні кілька років Центр “Нова Європа” послідовно вивчає досвід країн Східної Азії для того, щоб зрозуміти, які моделі можуть бути корисними для оборони й стримування у складних безпекових умовах, і як Україна може застосувати цей досвід. У 2023 році Центр опублікував дискусійну записку «Формула безпеки “НАТО Плюс”», де серед досвіду інших країн, проаналізував підходи Південної Кореї та Тайваню до довгострокового стримування загроз. У квітні 2025 року команда Центру підготувала серію інфографік про міжнародні військові місії, включно з історичними прикладами Японії та Південної Кореї, щоб виявити ключові передумови успішної військової місії для України. Цього ж року “Нова Європа” організувала цикл дискусій із провідними експертами з Японії, Південної Кореї та Тайваню, присвячених тому, як азійські країни формують і підтримують оборонну стійкість у складних безпекових умовах. Ці дискусії дозволили порівняти різні підходи, від союзницьких гарантій безпеки до моделей, що спираються на власні оборонні спроможності.
«Збройні сили України – ядро нашої оборони»
Окремі компоненти гарантій безпеки мають надаватися Україні уже зараз, безпека України не може будуватися на очікуванні перемирʼя. Гарантії безпеки повинні мати практичний вимір: фінансові ресурси, постачання зброї, спільні виробництва, військові навчання. Це була одна з ключових думок Леоніда Літри, аналітика Центру “Нова Європа”, який визначив українське бачення теми дискусії. Після закінчення війни ці компоненти мають стати довготривалими механізмами, які б зробили нову агресію неможливою.
Важливим стовпом безпеки для України є постійна фінансова підтримка. Фінансова стабільність під час війни дозволяє забезпечувати Збройні сили, постачання боєприпасів, ефективність ППО, а також розвиток виробництва. Україна має отримати гарантії щодо стабільного фінансування на наступні два-три роки. Використання заморожених російських активів для створення багаторічного фонду підтримки України здатне показати: українські партнери налаштовані і надалі підтримувати боротьбу проти агресора, що буде переконливим аргументом для Путіна переглянути свої воєнні плани.
Ще один ключовий аспект безпеки – люди. Збройні сили України – це жива гарантія безпеки. Стабільна підтримка партнерів дає можливість забезпечити належною підготовкою і оснащенням мільйонну армію України.
Третій стовп – розгалужена система партнерств. Київ уже уклав понад 30 безпекових угод, що сприяють гнучкій співпраці з урахуванням потенціалу кожної країни-партнера. Безпекові угоди мають перетворитися на реальні операційні механізми: спільні тренування, участь інструкторів, логістику, ремонт пошкодженої техніки та інше. Ефективність майбутньої безпекової моделі України значною мірою залежить від Сполучених Штатів. Навіть якщо США відіграватимуть часткову роль і не розгортатимуть війська, їхній внесок у постачання (або продаж) озброєння, розвідку та логістичну підтримку залишатиметься ключовим.
«Східна Азія має вчитися в України, а не навпаки»
Ацуко Хігашіно, професорка Інституту гуманітарних і соціальних наук Університету Цукуба, ставить під сумнів саме поняття “гарантій безпеки” і те, як вони працюють на практиці. Вона наголошує, що те, що в Європі називають гарантіями, насправді є набором окремих дій, у які можуть входити допомога, постачання зброї, політична підтримка, які держави здійснюють у межах власних можливостей. Тому такі «гарантії» не завжди означають реальне стримування агресора. Якщо говорити про уроки, які Україна може взяти з досвіду азійських країн, то професорка вважає, що саме Східна Азія повинна вчитися у України, як виглядає реальна перевірка гарантій безпеки, коли держава стикається з повномасштабною агресією.
У зовнішній політиці нового уряду Японії позиція щодо Росії та підтримки України, ймовірно, залишаться незмінними. Водночас цей курс і надалі міститиме внутрішні суперечності. З одного боку, Японія активно бере участь у зустрічах “коаліції охочих” і підтримує високий рівень діалогу з Києвом. З іншого – Токіо зберігає участь у спірних енергетичних проєктах Росії (зокрема в “Сахаліні-2”), що фактично ставить енергетичну безпеку вище за рішучі зовнішньополітичні рішення. До того ж у японському суспільстві питання гарантій безпеки для України має низьку підтримку та не є пріоритетом, хоч НАТО і намагається залучати Японію довласних безпекових ініціатив. Ацуко Хігашіно підкреслила, що Японія хоче робити більше, але її зобов’язання обмежені конституційними рамками та енергетичною залежністю.
Професорка висловила низку пропозицій для держав Східної Азії. По-перше, Японія має розглянути можливість відправку Сил самооборони для розмінування територій в Україні. По-друге, Японія та Південна Корея як учасники формату IP4 (Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія) мали б повніше використати свій статус партнерів НАТО й започаткували інтенсивний діалог як між собою, так і між усіма країнами IP4. Країни мають вирішити те, як саме вони можуть ефективно співпрацювати з Альянсом. По-третє, необхідно зміцнювати безпековий і стратегічний діалог між Європою та Східною Азією й розбудовувати міцний трикутник США – Європа – Східна Азія, у якому лінія Європа – Східна Азія має бути пріоритетною, аби зменшити залежність від одного союзника на тлі сумнівів у надійності американської підтримки.
Для України партнерські відносини з Японією показують, що навіть за умов конституційних обмежень і внутрішньополітичних проблем партнер може відігравати велику роль у стримуванні агресора. Проте часто енергетичні та економічні інтереси партнерів обмежують їхню готовність до більш рішучих кроків.
Аналіз міжнародних військових місій від Центру “Нова Європа” показує, що союзницькі моделі на кшталт японсько-американської працюють тоді, коли є поєднання тривалих безпекових гарантій з чітко визначеним об’ємом військової присутності. Для Японії партнерство із США не обмежилося тимчасовою місією, а переросло у систему стримування, яка підкріплюється політичними домовленостями і чітким мандатом. Для України корисний урок полягає в тому, що будь-яка потенційна міжнародна місія (наприклад, у рамках “коаліції охочих”) повинна стати не тимчасовим епізодом, а вбудована в безпекову архітектуру.
«Україні потрібні сильніші власні оборонні спроможності»
Кім Йонгджун, професор, декан академічних справ Національного коледжу безпеки при Університеті національної оборони Кореї, радник Міністерства національної оборони Республіки Корея з питань контролю над озброєннями та верифікації, пропонує дивитись на корейський досвід через призму непостійності або мінливості союзів, а також через посилення власних оборонних спроможностей. Він нагадав, що укладання двостороннього безпекового договору між РК і США було результатом складного політично-дипломатичного процесу. Рішучість тогочасного президента Лі Син Мана дозволила сторонам закласти підвалини для нинішнього міцного альянсу. Досвід Південної Кореї підтверджує висновки дискусійної записки «Формула безпеки “НАТО Плюс”», зокрема аналіз корейської моделі, підготовлений Наталією Бутирською, асоційованою старшою аналітикинею Центру «Нова Європа». Спочатку США пропонували Сеулу не жорсткі гарантії безпеки, а політичні заяви і обіцянки щодо можливої допомоги. Лише після наполегливого і подекуди конфліктного тиску Лі Син Мана Сполучені Штати погодились укласти повноцінний Договір про взаємну оборону. Це означає, що навіть у випадку Південної Кореї, сильні гарантії безпеки були не подарунком, а результатом цілеспрямованої важкої дипломатичної роботи з американською стороною.
Після повернення Дональда Трампа до влади у США в РК посилилися побоювання щодо скорочення або взагалі повного виведення американського військового контингенту з Південної Кореї. На фоні цього посилився суспільний запит на власний ядерний потенціал, приблизно 70% опитаних підтримують ідею створення власної ядерної зброї на території РК. Усе це формує основу сучасного корейського підходу до безпеки. Тому корейська стратегія зараз полягає в тому, щоб зберегти і зміцнити безпековий союз із США, і водночас розвивати нові партнерства з країнами НАТО, Японією, Австралією і Україною та іншими. Крім цього, за словами південнокорейського експерта, Сеул має надалі розвивати власні оборонні спроможності, щоб зменшити залежність від США чи інших партнерів.
Професор із Сеула дав кілька рекомендацій для України: інвестувати у власну обороноздатність і розглядати різні захисні моделі, включно з ядерним стримуванням союзників у Європі та поза нею. Також він запропонував проводити спільні морські навчання в Атлантичному або Тихому океанах разом із НАТО, Австралією, Японією і Південною Кореєю, щоб протестувати різні військові сценарії і посилити присутність у безпекових екосистемах один одного. Крім цього, професор Кім наголошує на важливості і значенні довгострокової дружби і обміну досвіду у різних вимірах – людському, безпековому, культурному, економічному, що дозволить Японії, Кореї, Тайваню, Україні та європейським країнам будувати міцні партнерства, які не будуть залежати від одного президентського терміну у Вашингтоні.
Закордонні спостерігачі часом посилаються на історію корейського врегулювання, яке нібито могло би бути застосованим і в випадку з Україною. Подібні заяви про вирішення за корейським сценарієм можна почути і від російських політиків. Проте такі коментатори говорять лише про одну частину корейського досвіду (розведення військ, заморожування), але ігнорують іншу важливу складову: Сеул отримав і продовжує отримувати суттєву військову допомогу зі сторони США. На це прямо вказує дискусійна записка «Формула безпеки “НАТО Плюс”», де зазначається, що Україні здебільшого пропонують спрощені варіанти наявних систем. Україна має розуміти, що посилання на корейську модель автоматично не означає еквівалент корейської безпекової системи. Доведеться окремо боротися за те, що саме буде у тексті домовленостей, щоб гарантії були справжніми, а не декларативними.
«Наш захист ґрунтується на механізмах, а не на формальних договорах»
Кеті Фанг, аналітикиня Програми досліджень національної та економічної безпеки Інституту демократії, суспільства та нових технологій, пропонує подивитися на досвід Тайваню як на модель без формального союзницького договору, але з розвиненою системою безпекових механізмів. Експертка порівнює досвід України і Тайваню як двох країн, які не є частиною формальних військових альянсів і не мають офіційних “безпекових гарантій” від США.
Для Тайваню основу безпекових відносин із США становлять Закон про відносини з Тайванем (TRA), “Шість запевнень” (Six Assurances) та низка щорічних рішень Конгресу (зокрема Taiwan Enhanced Resilience Act), які передбачають багаторічну допомогу, спільні тренування й передачу озброєнь. Це контрастує з українською моделлю, де підтримка США надається через Ініціативу сприяння безпеці України (Ukraine Security Assistance Initiative) та десятирічну двосторонню безпекову угоду між Україною і США, що була підписана у 2024 році. TRA є внутрішнім законом США, тоді як угода з Україною має формат виконавчого документа, але в обох випадках йдеться не про формальний оборонний договір, а про комплекс правових і політичних інструментів.
Порівнюючи тексти, експертка виділяє спільні елементи: формулювання “глибока стурбованість” («grave concern») щодо будь-яких спроб змінити статус Тайваню або здійснити нову агресію проти України, а також робить наголос на формулюванні “надійна оборона та стримування” («credible defense and deterrence»), тобто обов’язок США забезпечувати оборонні спроможності Тайваню та сприяти підтриманню надійної оборонної спроможності України. Окремо експертка згадує, що «Шість запевнень» (відсутність кінцевого строку продажу зброї, відсутність попередніх консультацій із Пекіном, відмова США від ролі посередника, відсутність тиску на Тайвань щодо переговорів із КНР тощо) разом із TRA та рішеннями Конгресу забезпечують безперервну підтримку Тайваню без формального визнання його суверенітету і без розміщення американського військового контингенту. Аналітикиня наголошує, що механізми важливіші за формальні договори. Якщо механізм, у який входять закон, щорічне фінансування, регулярні консультації, працює, то формальна угода вже не має бути необхідністю.
Водночас, як показує аналіз тайванської моделі в дискусійній записці «Формула безпеки “НАТО Плюс”», навіть детально виписані механізми можуть мати елемент стратегічної невизначеності. США беруть на себе зобов’язання постачати військову допомогу, але і залишають відкритим питання щодо застосування військовий контингент у разі збройного нападу Китаю. Для України це позитивний урок, що стратегічна невизначеність може посилювати фактор стримування змушуючи агресора враховувати ширший спектр потенційних дій партнерів.
Крім цього, Кеті Фанг розповідає про ще один елемент тайванської безпекової моделі – “кремнієвого щита” («silicon shell»). Концепція полягає в тому, що Тайвань став настільки важливим елементом у глобальній міжнародній торгівлі (насамперед у виробництві напівпровідників), що будь-яка військова агресія проти Тайваню створить вагомі економічні проблеми для більшості держав на планеті. Аналітикиня також виокремила напрямки співпраці, які Тайвань розвиває з урахуванням досвіду України. Насамперед це кібербезпека, захист телекомунікацій та підводних кабелів, та виробництво безпілотників, що дозволяє Тайваню зміцнювати свою роль у міжнародних ланцюгах постачання.
Головні висновки
Власна армія – головна гарантія безпеки. Досвід Японії, Південної Кореї та Тайваню демонструє: у світі, де навіть найближчі союзники не завжди готові втрутитися у разі агресії, фундаментом національної безпеки стає власна армія. Жодна країна Східної Азії не покладається винятково на зовнішні гарантії.
Стабільне фінансування як один з головних елементів безпеки. Гарантована фінансова підтримка України хоча б на 2-3 роки є ключовим фактором у війні на виснаження.
Власні оборонні спроможності. Навіть за наявності союзів і партнерств, Україна має не припиняти нарощувати власну військову та оборонно-промислову базу.
Мережа союзів і багаторівневість. Необхідно розвивати різні союзи і партнерства, як-от європейський, східноазійський, індо-тихоокеанський вимір співпраці, а також використовувати формати на кшталт “коаліції охочих”, IP4 та інші.
Роль США як ядро безпекових моделей. Усі успішні моделі спираються на Вашингтон, і щоб їх отримати, союзникам доводиться докладати наполегливості і значних дипломатичних зусиль.
Дієві механізми співпраці. Важливі законодавчі рамки, прописані процедури, консультаційні механізми та практична взаємодія, а не лише політичні заяви.
Гарантії еволюціонують. Україні доведеться виборювати кожен елемент тексту домовленостей. Досвід країн Східної Азії показує, що безпекові моделі можуть із часом еволюціонувати, посилюватися.
Економічна і технологічна взаємозалежність як фактор стримування. Економічна незамінність у ключових секторах міжнародної торгівлі значно підвищує ціну агресії.
Не існує ідеальної формули. Жодна країна в Східній Азії не має ідеальних безпекових гарантій. Моделі працюють тільки тоді, коли країна одночасно інвестує у власну спроможність і будує широку мережу союзів.
Медійну версію люб’язно опублікувало агентство Укрінформ.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».
