Стаття стажерки Центру “Нова Європа” Вікторії Омельяненко для “Європейської правди”
На зміну Юнкеру: 7 кандидатів, які мають шанси очолити Єврокомісію
Травневі вибори до Європарламенту стали тільки першим етапом у перезавантаженні європейських інституцій. Наразі постає питання: хто обійме посаду президента Єврокомісії?
Європейські лідери вже розпочали переговори щодо можливих кандидатів, але ця тема виявилася полем зіткнення кардинально різних інтересів та поглядів.
Президент Єврокомісії є однією з центральних фігур в ЄС, адже він визначає політику Єврокомісії, головного виконавчого органу Євросоюзу. Для України важливо, щоб новий президент був налаштований на посилення співпраці з країнами-нечленами ЄС та сприяв збереженню єдності всередині Союзу для унеможливлення посилення впливу Росії в Європі.
20-21 червня відбудеться саміт ЄС, де буде визначений чіткий список кандидатів на посаду. Отже, варто проаналізувати, хто має стати кандидатами на цю посаду, які їхні погляди і що вони в першу чергу означають для України?
Європейська народна партія: Манфред Вебер
Європейська народна партія, найбільша за кількістю представників, обрала своїм кандидатом німецького політика Манфреда Вебера. Його активно підтримує канцлер Німеччини Ангела Меркель, проте через брак управлінського досвіду та незнання мов президент Франції Еммануель Макрон виступив категорично проти його кандидатури.
Для України знаковою є перш за все відкрита позиція посадовця проти побудови “Північного потоку-2”, оскільки це, на його думку, значно посилить вплив Росії в ЄС.
В одному з інтерв’ю Вебер виступив за необхідність продовження санкцій проти Росії з огляду на рішення Путіна спростити процедуру видачі паспортів населенню на непідконтрольних Україні територіях. Поряд із тим політик вважає, що Росія поводиться агресивно не лише стосовно України, але і щодо ЄС через використання гібридних засобів (фейкових новин та кібератак), тому європейські країни повинні дотримуватися спільної позиції та реагувати на таку поведінку.
А на Мюнхенській конференції цього року політик заявив, що для зміцнення безпеки Європи має бути побудована система протиракетної оборони за участі України, що своєю чергою зможе ще більше інтегрувати Україну в європейську систему безпеки.
Вебер є прихильником подальшого розширення ЄС, хоча, на його думку, Україні ще слід багато працювати і найближчим часом мета стати членом ЄС є недосяжною. Але політик наголосив на готовності інвестувати у відносини ЄС-Україна, зокрема в економічній площині.
Альянс лібералів та демократів: Маргрете Вестагер
Данська політикиня, є комісаром ЄС з питань конкуренції та представляє інтереси партії лібералів.
Партія висунула загалом сім кандидатів, але серед них Вестагер має найбільші шанси отримати посаду президента Єврокомісії, зважаючи на підтримку президента Франції та на “гендерні квоти” – Макрон та голова Європейської ради Дональд Туск наголосили на необхідності гендерної збалансованості вищих посад в європейських інституціях.
Минулого року політикиня вела розслідування проти Google, яке закінчилося сплатою компанією штрафу в 1,7 млрд доларів. Поряд із тим, було й інше антимонопольне розслідування, яке розпочалося ще в 2011 році щодо необґрунтовано високої ціни на газ, встановленою Росією для країн Центрально-Східної Європи. Проте справа до штрафів не дійшла.
Таке рішення Вестагер не було позитивно сприйняте в Польщі та Литві.
Постанова Європейської комісії обмежилася зобов’язанням “Газпрому” інтегрувати ізольовані газові ринки та забезпечити вільний рух газу між країнами Європейського Союзу відповідно до конкурентних цін.
Що ж до “Північного потоку-2”, то тут позиція Вестагер стриманіша – раніше вона заявляла, що ЄС не зацікавлений у проєкті, але не має правових можливостей зупинити його реалізацію.
Вестагер активно виступає за диджиталізацію, кібербезпеку та захист цифрових прав населення.
Співпраця України та ЄС у цій сфері може значно посилитися, адже одним із пріоритетів України щодо євроінтеграції є вступ до єдиного цифрового ринку ЄС в 2019 році. Навіть якщо Вестагер не вдасться отримати посаду, вона може претендувати на місце високого представника ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики – наразі його обіймає Федеріка Могеріні.
В лютому цього року Вестагер була визнана кращим комісаром в команді Жана-Клода Юнкера; більше 50% європейців вважають, що вона має стати наступною очільницею Єврокомісії згідно з всеєвропейським онлайн-опитуванням, яке проводила компанія Burson Cohn & Wolfe за партнерства з EURACTIV. На другому місці – Федеріка Могеріні, на третьому – Франс Тіммерманс.
Соціал-демократична партія: Франс Тіммерманс
Тіммерманс є лідером Соціал-демократичної партії, наразі обіймає посаду першого віцепрезидента Єврокомісії та володіє сімома мовами.
Як кандидата його підтримує Макрон. У 2014 році Франс Тіммерманс підтримував Україну під час Майдану та на початку російської агресії, а згодом у 2016 році, перебуваючи на посаді міністра закордонних справ Нідерландів, активно закликав нідерландських членів парламенту підтримати ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
На нещодавніх дебатах він також заявив, що Європа повинна протистояти як Трампу, так і Путіну, тому в разі перемоги його робота буде спрямована на вирішення внутрішніх проблем Євросоюзу.
Він вважає, що найпріоритетнішими питаннями в Європі є боротьба зі зміною клімату, подолання нерівності та несправедливості, посилення економічної спроможності держав-членів і збереження основних цінностей ЄС – демократії, верховенства права та поваги до прав людини.
Тіммерманс рішуче налаштований проти антиміграційної політики Угорщини та Польщі, погрожуючи навіть відновленням кордонів всередині ЄС, якщо і далі країни будуть опиратися вирішенню проблеми з міграцією.
Зелені: Ска Келлер
Партія зелених висунула кандидатом на посаду президента Єврокомісії німецьку політикиню, яка виступає за демократичну, відкриту Європу та приділяє особливу увагу кліматичній політиці та захисту прав біженців.
Варто зауважити, що Келлер неодноразово наголошувала, що фундаментальні європейські цінності: незалежний суд, свобода преси та верховенство права – нині під загрозою в таких країнах, як Польща, Угорщина і Румунія, і ЄС має цьому приділяти більше уваги.
Водночас вона критикувала свого конкурента Вебера за недостатньо різку позицію щодо призупинення членства партії угорського прем’єра Віктора Орбана в ЄНП.
Щодо України, то у лютому цього року Келлер заявила, що виступає проти “Північного потоку-2”, адже, по-перше, він діятиме в обхід Польщі та України, а по-друге, ділить Європу на Схід та Захід і посилює залежність від Росії.
Зелені можуть стати вигідним союзником для однієї з домінуючих партій, саме тому ліберали боротимуться за створення коаліції із зеленими та соціал-демократами, щоб покінчити з багатолітнім домінуванням ЄНП. У такому разі є висока ймовірність, що зелені підтримають компромісного кандидата на посаду президента, який матиме більшу підтримку, ніж Келлер, і також наголошуватиме на пріоритетності кліматичної політики.
Альянс європейських консерваторів та реформістів: Ян Заграділ
Чеський політик представляє Альянс європейських консерваторів – євроскептичу партію ЄС. Заграділ виступає за те, щоби покінчити з процесом швидкої інтеграції країн ЄС в усіх сферах через значні амбіції брюссельських бюрократів.
Тому він, наприклад, проти того, що усі країни повинні користуватися єдиною валютою та не підтримує важливість спільної кліматичної політики. Перед виборами до Європарламенту Ян Заграділ припускав, що якщо Британія вийде з ЄС, Франція, Німеччина та Італія посилюватимуть зв’язок із Росією, а це аж ніяк не відповідає інтересам Центрально-Східної Європи.
Він також не бачить сенсу об’єднуватися із Сальвіні та проросійськими партіями, адже його ставлення до Росії залишається різким. Це і перешкоджає єдності євроскептичних партій в Європарламенті в цілому.
Політик нещодавно заявив, що Росія все ще фізично і ментально не оговталась після розпаду СРСР і тепер з “неоімпералістичним апетитом” хоче відновити свій вплив на колишніх територіях. Цього бояться країни Балтії і, зокрема, через гарантії безпеки з боку ЄС не чинять ніякого спротиву політиці Брюсселя. А Чехія, Польща, Угорщина мають більше сміливості протистояти, наприклад, політиці Макрона щодо поглиблення співпраці в економічній та безпековій сфері.
Тому Заграділ виступає за створення нового центру сил з країн-однодумців в межах Центрально-Східної Європи, щоб чинити опір зростаючому впливу франко-німецької осі. Таке об’єднання може в перспективі включати й Україну.
Хто ще?
Вказана п’ятірка – це так звані “провідні кандидати” (“spitzenkandidaten”). Це принцип вибору президента Єврокомісії, згідно з яким Європарламент призначає на цю посаду лідера найбільшої фракції. Цього разу це представник ЄНП Вебер. Така система вибору президента спрацювала вперше у 2014 році і сприяла обранню Жана-Клода Юнкера. Але на цих виборах Макрон і Туск, на відміну від Меркель, виступають проти цього принципу, віддаючи перевагу більш демократичному способу – голосуванню в Європарламенті для остаточного призначення президента Єврокомісії.
Це пов’язано з тим, що ще одним фаворитом Макрона є француз Мішель Барньє – представник ЄС на переговорах з Британією, який не входить до списку “провідних кандидатів”. Такий вибір контрастує з партійною складовою, адже Макрон увійшов до партії лібералів, а Барньє входить до ЄНП.
Він користується авторитетом через проявлену майстерність у веденні переговорів із Великою Британією та збалансовану політику щодо цього питання стосовно 27 держав. Під час Мюнхенської конференції в лютому Петро Порошенко мав зустріч із головним парламентарем ЄС щодо Brexit для обговорення відносин Україна – ЄС. Барньє висловив бажання надалі підтримувати Україну та продовження санкцій проти Росії.
Посадовець може стати компромісним кандидатом на вакантне місце, якщо європейські лідери не дійдуть згоди щодо представників від партій, і для України це – один із оптимальних варіантів. Очевидно, що Макрон наполягатиме на кандидатурі Барньє, адже стосунки з Вестагер, попри підтримку її як кандидата від лібералів, погіршилися через заборону на початку року об’єднати французьку компанію Alstom та німецьку Siemens на противагу посиленню китайських компаній.
Серед інших можливих неофіційних кандидатів називають Крістін Лагард – голову Міжнародного валютного фонду.
Лагард непогано обізнана з українським портфоліо, щоправда, швидше з економічної точки зору. Меркель позитивно ставиться до кандидатури Лагард, яка має значний шанс бути обраною на посаду європейськими лідерами як компромісний варіант. До слова, ім’я самої канцлерки Німеччини виринало у переліку тих, хто міг би очолити Єврокомісію. Щоправда, існує багато сумнівів щодо цього – вона сама заявляла, що не шукатиме жодних посад після 2021 року, коли планує піти з посади канцлерки (не очолює більше партію, має складний діалог із коаліційними партнерами – соціал-демократами).
Натомість найменш прихильні до України партії – євроскептики та ультраправі – попри збільшення своєї присутності в Європарламенті, не спроможні сформувати коаліцію та переважити за підсумками голосування. І це для нас, поза сумнівом, гарна новина.
Хто б не став очільником або очільницею Європейської комісії, вже зараз можна сказати напевно – це буде представник проєвропейських сил (а найбільші шанси наразі мають Вебер та Тіммерманс). Відносини між Єврокомісією та Україною не обов’язково будуть безхмарними, але президент ЄК, прихильний до європейського проєкту, – це вже перемога для України.
