Колонка Романа Лекініу, французького аналітика європейських відносин, співзасновника незалежного неприбуткового аналітичного центру Euro Créative. Заснований у 2019 році, Euro Créative – це перший французький аналітичний центр, що займається дослідженням Центральної та Східної Європи.
30 квітня відбулась віртуальна зустріч у Нормандському форматі між міністрами закордонних справ Франції, Німеччини, Росії та України. Зустріч, яка не призвела до жодного прогресу. Французьке МЗС лише опублікувало лаконічне комюніке – звичайна формальність – із нагадуванням про необхідність досягнути цілей, поставлених у грудні 2019 року[1]. Будучи відданим духу нормандського формату, президент Макрон сподівається досягнути помітної дипломатичної перемоги. Дипломатична безвихідь, в яку потрапили чотири країни-учасниці може призвести до зневіри, але вона не повинна позбавляти бажання рухатися вперед. Передовсім, Франція не повинна забувати про Україну!
Чому Франція не повинна забувати про Україну? Перш за все, надання постійної дипломатичної підтримки Україні – це стратегічна необхідність для стабільного європейського безпекового середовища, що виключає збройні силові відносини. Україна стала жертвою військової агресії, і ми не повинні миритись з цією реальністю, яка існує на відстані трьох годин льоту від Парижа. Франція, як посередник у цих дипломатичних переговорах, повинна сприяти обмеженню людських втрат та забезпеченню мирного вирішення. Водночас, за будь-якої ціни слід уникати перетворення Донбасу на ще один заморожений конфлікт на периферії ЄС.
По-друге, Франція також не повинна забувати про Україну заради власних інтересів. Ціль на короткострокову перспективу – дипломатична перемога; і вона має бути чітко задекларована на національному рівні, адже президентські вибори у Франції відбудуться у 2022 році. Ціль на довшу перспективу – встановлення тривалого мирного безпекового середовища в Європі. Росія в очах президента Франції і частини його оточення є невід’ємною ланкою у відбудові архітектури європейської безпеки[2]. Ідея полягає в тому, що якщо напруга на континенті зменшиться, буде легше розвивати європейську стратегічну автономію, яку промотує Франція (тобто спроможність вживати самостійних військових дій, що не дублюватимуть НАТО). Франція, зокрема, започаткувала Європейську ініціативу втручання – спільний військовий проект 14 європейських держав поза структурами НАТО та ЄС. Це небезпечна гра, але якби Франція не мала в ній конкретних інтересів, вона б не була у неї залучена.
Тепер, коли основні причини утримання України в центрі дипломатичної уваги Франції окреслені, час визначити її модальності. По-перше, слід підтримувати діалог між усіма акторами. Необхідним залишається Нормандський формат як доповнення до Тристоронньої контактної групи. Однак слід враховувати еволюцію цього формату та його цілей, а також неминуче ставити питання про чинність Мінських угод. У той же час необхідно посилити легітимність Нормандського формату, з тим, що Франція та Німеччина є не лише де-факто лідерами, але і справжніми представниками європейських інтересів.
У ширшому розумінні, європеїзація цього дипломатичного процесу стане неодмінною умовою для створення більш стабільної європейської системи безпеки. Німеччина та Франція, яких критикували за їх позиції щодо Росії, повинні посилити діалог на цю тему з їхніми європейськими партнерами, зокрема, з країнами, яких Україна вважає своїми найближчими прибічниками, як-от Литва чи Польща. Саме тому Емманюель Макрон має усвідомлювати, що короткостроковий підхід і зацикленість на одноосібній дипломатичній перемозі, якою б спокусливою вона не видавалась, призводитимуть до надзвичайно контпродуктивних наслідків. Стратегія тиску на Україну, спрямована на те, щоб вона прийняла домовленості сумнівної якості, призведе до серйозної політичної кризи в Україні та посилить хвилювання серед її партнерів у Центральній та Східній Європі.
По-друге, необхідно зберегти режим санкцій проти Росії. Знову ж таки, під загрозою знаходиться міжнародний авторитет ЄС та його здатність захищати стабільну систему безпеки, регульовану міжнародним правом та дипломатією. З огляду на майбутню економічну ситуацію деякі країни будуть закликати до припинення дії економічних санкцій з Росії. У Франції також знайдуться ті, хто підтримають цю перспективу. Однак зняття санкцій немислиме до тих пір, поки Росією не будуть виконані необхідні умови. Крім того, санкції можуть стати більш принагідним дипломатичним інструментом у найближчі місяці. Економічна криза в поєднанні з різким падінням цін на нафту може мати катастрофічні наслідки для російської економіки. У такій ситуації Росія може спробувати сісти за стіл переговорів і шукати зручний вихід. Втім, такий результат буде можливий лише у випадку міцної і чіткої європейської єдності щодо продовження санкцій!
По-третє, Франція та європейці повинні продовжувати надавати допомогу Україні. Перш за все, фінансову допомогу, особливо через те, що Україна знаходиться на межі банкрутства. У цьому сенсі позитивним знаком є програма макрофінансової допомоги, яку оголосила Європейська Комісія. Це також повинна бути і структурна допомога, що має на меті заохотити зближення України з ЄС. Зокрема, Франція повинна продовжувати та посилювати свої дії у цій сфері. Співпраця у сфері реформи децентралізації – переконливий приклад, які потрібно примножувати. Ця допомога особливо важлива у час, коли президент Зеленський, як здається, є політично ослабленим.
Нарешті, французи повинні покращувати своє розуміння України. Звичайно, наразі Україна стикається з багатьма викликами, і шлях до європейської інтеграції виглядає більш ніж тернистим. Втім, Україна також сповнена багатьох можливостей і пронизана рідкісним суспільним динамізмом. Це потрібно частіше підкреслювати на політичному, економічному та суспільному рівнях у Франції. З огляду на це, онлайн випуск фільму про дипломатичну діяльність колишньої посла Франції в Україні, мадам Ізабель Дюмон (2015-2019), є невеликою, але заохочувальною ідеєю[3].
Французькі ЗМІ несуть велику відповідальність у цій сфері. Дійсно, щоб розібратись із поточними подіями, необхідно зменшити кількість кліше про Україну, які існують навіть на найвищому політичному рівні. Французькі аналітичні центри, які не виявляють особливої активності щодо української теми, могли б привнести серйозну додану вартість, допомагаючи французьким та українським громадянським суспільствам обох країни розвивати відносини. Підтримка розвитку франкофонії в Україні може бути одним із її аспектів.
В Україні не буде легкого чи швидкого миру. Вирішення цього конфлікту обов’язково має бути частиною довгострокового стратегічного мислення, в якому Франція має відігравати головну дипломатичну роль. Спроможність Франції та її європейських партнерів вирішити цю війну відображатиме здатність ЄС взяти на себе геополітичну роль, що відповідатиме глобальним викликам XXI століття. Частина європейського майбутнього розігрується зараз на Донбасі. Тож повторюся – Франція не повинна забувати про Україну!
[1] https://www.diplomatie.gouv.fr/fr/dossiers-pays/ukraine/evenements/article/communique-de-m-jean-yves-le-drian-reunion-en-visioconference-des-ministres-des
[2] https://www.elysee.fr/emmanuel-macron/2019/08/27/discours-du-president-de-la-republique-a-la-conference-des-ambassadeurs-1
[3] https://www.youtube.com/watch?v=V89O_afNdLI
