Медійна версія доступна на сторінках видання Дзеркало Тижня.
Опозиційна Демократична партія Кореї (ДПК) та її союзники здобули переконливу перемогу на виборах до Національних зборів Республіки Корея, отримавши понад 180 голосів із 300. Та як це вплине на позицію Сеула щодо нашої країни?
Президент в опозиційних кайданах
За два роки після президентських виборів політичний ландшафт у країні залишився майже незмінним: президенту доведеться знову стикнутися з опозиційною більшістю в парламенті, яка протягом цього часу гальмувала всі його ініціативи щодо обіцяних реформ.
Водночас опозиції, яка вибудовувала виборчу кампанію під гаслами «імпічменту президента», не вдалося досягнути конституційної більшості в 200 голосів, що дало б змогу розпочати процедуру імпічменту, внести зміни до Конституції та подолати вето президента. (За два з половиною роки Юн Сук Йоль наклав вето на дев’ять законопроєктів, висунутих опозицією, — більше, ніж його попередники за їхні президентські каденції).
Відповідно, обом політичним силам доведеться домовлятися між собою, щоб провести ті чи ті законодавчі ініціативи: керівна партія не зможе цього зробити самостійно через брак голосів, а опозиційна може стикнутись із президентським вето.
Парламентські вибори — це проміжна оцінка діяльності Юн Сук Йоля та його політичної партії, а також барометр для політичних сил на майбутні президентські вибори 2027 року. І вони продемонстрували невдоволення нинішньою владою та президентом. Це пов’язано як із економічними та соціальними проблемами, так і з корупційними скандалами навколо оточення президента та першої леді, які опоненти активно використали в передвиборчій боротьбі.
Отже, Юн Сук Йоль стане першим в історії президентом, якому протягом усієї каденції доведеться працювати з опозиційним парламентом.
Із Україною — до глобальних вершин
На відміну від внутрішньополітичних питань, основна траєкторія зовнішньої політики держави залишиться незмінною.
Відразу після виборів міністр закордонних справ Південної Кореї Чо Те Юль зустрівся з дипломатичним корпусом країни й озвучив зовнішньополітичні пріоритети. Уряд країни націлений на продовження реалізації зовнішньополітичного бачення «глобальної ключової держави». Воно полягає насамперед в обстоюванні міжнародного порядку, що ґрунтується на правилах. За його словами, вибір, який робить зараз країна, має значення для сьогодення та майбутнього глобального порядку.
Серед практичних кроків на цьому шляху міністр назвав участь у нещодавній зустрічі міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі, під час якої Сеул засвідчив готовність далі розвивати багаторічні зв’язки з Альянсом для протистояння спільним транснаціональним загрозам. У цьому контексті, зокрема, йдеться про підтримку України. Уряд країни оголосив про внесення 12 млн дол до Комплексного пакету допомоги НАТО, яким надається медична та реабілітаційна підтримка військовим України.
Також минулого року РК надала понад 140 млн дол гуманітарної допомоги, до якої ввійшло обладнання для розмінування й транспортні засоби швидкої медичної допомоги.
Під час візиту до Києва в липні 2023 року президент Юн Сук Йоль оголосив про виділення додаткового пакету комплексної допомоги в 2,3 млрд дол. на середньо- та довгострокову допомогу у відновленні України. В лютому цього року Південна Корея приєдналася до Координаційної платформи донорів України (MDCP), аби забезпечити ефективну координацію колективної допомоги.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Південна Корея підключилася до міжнародних зусиль із запровадження безпрецедентних санкцій та експортних обмежень щодо Росії, надає гуманітарну та нелетальну допомогу Києву. Водночас уряд країни утримується від прямого постачання зброї Україні, щоб уникнути відповіді з боку РФ: Москва шантажує Сеул наданням російських військових технологій Північній Кореї. Крім того, Сеул побоюється посилення військових провокацій із боку Пхеньяна, заохочених підтримкою Москви.
Геополітичні ланцюги та російські маніпуляції
Російсько-українська війна зміцнила відносини між РФ і КНДР. Північна Корея стала однією з небагатьох країн, яка постачає зброю до Росії всупереч резолюціям Ради Безпеки ООН. Зі свого боку Москва надає економічну підтримку Пхеньяну в обхід міжнародних санкцій, блокує запровадження нових санкцій через заборонені ракетні випробування й наклала вето на продовження мандату міжнародної групи експертів, яка відстежує дотримання санкцій ООН проти Північної Кореї.
2 квітня південнокорейський уряд запровадив одноосібні санкції проти російських кораблів, компаній і приватних осіб, які мають стосунок до постачання зброї з Північної Кореї до РФ, а вже наступного дня в корейських територіальних водах було затримано судно DeYi, яке йшло без прапора з північнокорейського порту Нампхо до російського Владивостока через Китай. Російський МЗС в особі Марії Захарової звинуватив Сеул у «недружньому кроці» та пообіцяв заходи у відповідь. Також Захарова заявила, що співробітництво РФ і КНДР не суперечить міжнародному праву й що Росія нібито віддана виконанню резолюцій ООН.
Проте навіть в умовах істотного погіршення відносин із Москвою, діяльність якої провокує загострення безпекової ситуації не лише в Європі, а й на Корейському півострові та в світі загалом, Сеул не наважується на військову допомогу Україні. На полях зустрічі міністрів закордонних справ НАТО Дмитро Кулеба закликав Південну Корею надати Україні системи Patriot для захисту неба. До цього посол України в Кореї Дмитро Пономаренко в інтерв’ю корейському виданню The Korea Times закликав Сеул переглянути свою позицію щодо надання летальної зброї Києву. Втім, уряд країни знову наголосив, що поточна політика стосовно надання зброї не змінилася.
Президент країни Юн Сук Йоль змушений рахуватися з низкою чинників, які обмежують його можливості щодо зміни цієї позиції, особливо на тлі поразки на парламентських виборах.
По-перше, вразливість геополітичної та безпекової ситуації на Корейському півострові. Росія активно маніпулює безпековими чинниками Південної Кореї, щоб, з одного боку, вплинути на можливості надання військової допомоги Україні, а з іншого — послабити загальну підтримку міжнародних зусиль щодо тиску на РФ за допомогою санкцій.
Новопризначений посол РФ у РК Ґєорґій Зінов’єв у своєму інтерв’ю наприкінці січня цього року назвав Південну Корею «найбільш дружньою» серед «недружніх країн» і закликав до сприятливої співпраці й повернення корейських компаній на російський ринок. Також посол попередив про «потенційно серйозні наслідки для двосторонніх відносин» у разі безпосереднього постачання зброї Україні.
В такий спосіб Росія намагається вплинути на корейський бізнес, який зазнав втрат унаслідок виходу з російського ринку, та громадян, незадоволених погіршенням економічної ситуації в країні, а також на політичні еліти, зокрема опозиційний табір, які досі дотримуються думки, що РК має зберігати збалансований підхід у відносинах із РФ і КНР, а також пом’якшити політику щодо КНДР.
По-друге, Юн Сук Йоль перебуває під сильним тиском опозиційних сил щодо надання летальної допомоги Україні. Хоча зовнішня політика є прерогативою президента, а її реалізацію зосереджено в руках виконавчої влади, Національна асамблея може перешкоджати ухваленню важливих рішень або вимагати їх перегляду. Наприклад, для надання зброї Україні парламент має внести зміни до законодавства, що забороняє експорт до зон конфлікту. Щоб обійти законодавчі обмеження та внутрішній спротив, уряд країни неодноразово вдавався до «опосередкованої» взаємодії через США, Польщу та інших західних партнерів, однак це більше корелюється з позицією самого президента, а не з державною політикою загалом.
По-третє, незважаючи на прагнення відігравати значущішу роль у глобальних питаннях, політика Південної Кореї щодо України йде у фарватері з політикою США. А отже, дискусії в Конгресі чи можлива зміна підходів щодо підтримки Києва в разі президентства Дональда Трампа вплинуть на формування позиції та готовність іти на ризики з боку Сеула, особливо в тому, що стосується чутливих питань.
З огляду на геополітичні виклики, що стали спільними для України та Південної Кореї, є підстави вважати, що південнокорейський президент продовжуватиме політику підтримки України. Втім, питання прямої військової допомоги ускладнене багатьма чинниками та поки залишається невирішеним.
