Експерти відповідають на запитання “Нової Європи”

Медійну версію люб`язно опублікувало видання TCH.ua.

У рамках постійної рубрики «Нова Європа цікавиться» Центр «Нова Європа» та ТСН.ua поставили українським і закордонним експертам питання:

«Як би ви оцінили поточну готовність та зобов’язання західних партнерів України, зокрема в рамках ЄС, зміцнити обороноздатність України в короткостроковій та середньостроковій перспективі, чи-то шляхом спільного виробництва, прямих інвестицій, чи постачання військової техніки; та які фактори наразі сприяють або могли б сприяти подальшій взаємодії в оборонно-промисловому секторі України?».

Джеймс Шерр, почесний співробітник Міжнародного центру оборони та безпеки (Таллінн, Естонія):

Із самого свого заснування головним досягненням Європейського Союзу було унеможливлення війни між його членами. Проте захист Європи від зовнішніх загроз завжди був трансатлантичною місією. Це так само стосується й оборони України.

Добра новина полягає в тому, що, принаймні станом на сьогодні, більшість європейських урядів та оборонних відомств впевнені в існуванні аксіоматичної залежності між обороною України та їхньою власною. Однак, виборці не завжди поділяють ці переконання. Що є більш промовистим: плани Німеччини подвоїти оборонні витрати до 2029 року чи хиткість коаліції канцлера Мерца? Жорстка позиція Емманюеля Макрона щодо Росії вражає. Але його внутрішня електоральна база різко скоротилася, а заборона Марін Ле Пен брати участь у виборах у 2027 році майже не похитнула популярність її партії «Національне об’єднання» (Rassemblement National).

Водночас з-поміж країн E3 (неформальна співпраця між Великою Британією, Німеччиною та Францією) найбільший політичний землетрус може статися у Сполученому Королівстві, де войовничо антиєвропейська і русофільська партія Reform UK (її лідер Найджел Фарадж був однією з ключових фігур у кампанії за Brexit — Ред.) має всі шанси стати найбільшою партією в парламенті після наступних виборів (мають відбутися не пізніше 15 серпня 2029 року — Ред.). Виборці можуть підтримувати популістські партії через причини, які мало пов’язані з Росією (як, наприклад, через питання імміграції), але це аж ніяк не зменшує шкоди, яку такі партії можуть завдати, якщо прийдуть до влади.

Навіть якщо політичний центр втримається, Європі ще належить подолати серйозні перешкоди, перш ніж її військова допомога досягне повного потенціалу. Як постійно нагадує українське керівництво, Росія становить загрозу не тільки для України, але й для всієї Європи. Але на чому слід зосередити пріоритети? Велика Британія — найбільший постачальник військової допомоги Україні в Європі, однак ресурси, призначені для власної оборони Сполученого Королівства та інших важливих напрямків (Арктика, Балтика, Червоне море й Перська затока), є недостатніми, якщо не тривожними. Чи правильно ми розставляємо пріоритети? Перед подібними питаннями стоять також Польща, Фінляндія та Німеччина.

Крім того, Європа має збалансувати довгостроковий імператив у створенні інтегрованої, передової оборонної промисловості з найнагальнішими потребами України. Лише тепер Європа починає усувати хронічне недофінансування, що послаблювало її оборонні спроможності з часів Холодної війни. Проте фінансування саме по собі не вирішує проблему.

Найбільший недолік європейської оборонної промислової бази — це її фрагментованість.

Вона заважає досягати ефекту масштабу та виробляти такі обсяги продукції, які б перетворили ВВП цих країн (Європейської економічної зони та Великої Британії), що у 12 разів більший за російський, на дієву військову міць, та компенсували б практично неминуче скорочення присутності США. Цю проблему неможливо вирішити без політичної мужності та глибоких і дуже витратних структурних змін.

Утім, найгостріші виклики для України — короткострокові.

Тому Європа не може оминути необхідність різко збільшити постачання систем озброєння, потрібних Україні вже зараз, щоб зберегти цілісність її оборони.

Не менш критичним дисбалансом для Європи є дефіцит життєво необхідних спроможностей — авіалогістики, технологій майбутнього покоління, стратегічних комунікацій, розвідки, далекобійних ударних систем, через що зберігається хронічна залежність від Сполучених Штатів. Інвестиції, що покликані зменшити цю залежність, нівелюються іншими заходами. Наприклад, британськими закупівлями американських F-35A, що лише поглиблюють залежність.

Неодноразово широко розрекламовані цілі — наприклад, англо-французькі «сили стримування» (коаліція рішучих — Ред.) для України — зриваються через усвідомлення того, що необхідних ресурсів просто немає. Стратегічний оборонний огляд Великої Британії на 2025 рік далекоглядний та вражаюче послідовний документ. Але в ньому немає навіть натяку на те, як планується фінансувати потрібні програми та спроможності.

Сьогодні ці виклики усвідомлюють так, як це було неможливо у 2022 році. Прогрес помітний, а в деяких сферах він вражаючий. Європа взяла на себе зобов’язання мобілізувати $40 млрд для України, компенсуючи частку США. Навіть більше, Штати погодилися надавати стільки допомоги Україні, скільки готові профінансувати європейські платники податків. НАТО, яке розробило Пріоритетний перелік потреб України (PURL), тепер включатиме допомогу Україні як внесок у виконання союзниками зобов’язання підвищити оборонні бюджети до 5% ВВП.

Плани передбачають закупівлю радарів і систем радіоелектронної боротьби, перехоплювачів безпілотників і артилерії, що покриватиметься з національних бюджетів країн Європи і координуватиметься на рівні НАТО в обхід громіздких процедур ЄС. У цьому поєднанні формується своєрідна алхімія, що обіцяє задовольнити короткострокові потреби України до того часу, коли довгострокові структурні зміни не дадуть результатів.

Не менш важливо, що союзники тепер визнають: партнерство з технологічною та індустріальною базою України відповідає інтересам обох сторін. Імперативи швидкості, інновацій та структурних змін дедалі більше усвідомлюються. Але в нас досі немає впевненості, що ці виклики буде подолано.

Карстен Зондергаард, посол Данії в НАТО (2010-2014)

Західна підтримка піддалася суттєвим змінам від початку російської агресії проти України, проте все ж таки деякі партнери роблять набагато більше, ніж інші. Постає питання, як посилити наявну допомогу.

На цю мить, США відходить від того, щоб просто давати озброєння, а обирає продавати його. Є група країн які не проявляють інтересу щодо підтримки України, їх допомога доволі мала. Інші ж продовжують не тільки надавати озброєння, але й роблять набагато більше. Вони купують нове та краще спорядження, і інвестують в українське виробництво.

Над Україною нависла довготривала екзистенційна загроза. Це логічно, що Захід має інвестувати і у власну промислову базу. Цього можна досягти за допомогою приватного та державного капіталу – як в Україні, так і в європейських країнах.

Війна стає важливим рушієм промислових інновацій. Яскравим прикладом стали дрони та електронна боротьба. Якщо інвестувати в це, можна отримати суттєву вигоду від інновацій.

Інвестиції відкривають шлях для двостороннього руху. Вони підвищать прогнозованість – без додаткових зупинок і затримок. Але – і тут є «але». Щоб цей процес рухався вперед, Україна повинна поліпшити бізнес-середовище. Сумніви щодо готовності України боротися з корупцією аж ніяк не сприяють цьому.