Аналіз Маріанни Фахурдінової для Forbes Ukraine
Які умови має виконати Україна, щоб стати членом НАТО вже зараз, не чекаючи закінчення війни
Як початок повномасштабного вторгнення в лютому підштовхнув Україну до подання заявки на членство в ЄС за лічені дні, так і анексія Росією частин чотирьох українських областей призвела до подання Україною заявки на вступ до НАТО. Того ж дня свою підтримку якнайшвидшому приєднанню України до Альянсу висловили міністри закордонних справ країн Балтії та Канади.
Позиція США та ЄС щодо вступу України до НАТО
За кілька днів цю підтримку було закріплено на офіційному рівні: президенти дев’яти країн НАТО з Центральної та Східної Європи опублікували спільну заяву, в якій підтримали членство України в Альянсі. Це важливий крок, але він не став сюрпризом – заяву підписали usual suspects – країни-друзі, які й раніше підтримували євроатлантичну інтеграцію України.
Водночас тепер так само, як це було щодо питання кандидатства України до ЄС, важливою буде позиція держав-лідерів: Німеччини та Франції. Можна припустити, що їхнє ставлення до української заявки в НАТО буде доволі стриманим, якщо не скептичним. Попри беззаперечну підтримку України та засудження дій Росії, у ФРН досі існує блокування щодо постачання Україні певних видів важких озброєнь, а у Франції не полишають спроб домовитися з президентом Путіним.
У 2008 році, коли Україна подала заявку на членство в НАТО вперше, саме через позицію Німеччини та Франції Україні та Грузії де-факто відмовили у вступі, не надавши обом країнам Плану дій щодо членства (ПДЧ). Цей документ є дорожньою картою для впровадження необхідних реформ та першим кроком на шляху до членства в НАТО.
Тоді серед причин називали публічно – низький (20%) рівень підтримки вступу до НАТО серед українців (тепер – рекордні 83%); негласно – небажання провокувати Росію (тепер – повільно, але змінюється). Водночас, де-юре Альянс завжди наголошував на тому, що його двері відкриті й Україна одного дня стане членом НАТО.
Повертаючись до реакції держав–членів Альянсу на заявку України зразка 2022 року, важливою стала також заява США про те, що такий крок України став несподіванкою для адміністрації Байдена. Найімовірніше, США уникатимуть прямої відповіді на «одне просте запитання» найближчим часом. Водночас у Конгресі США лунали голоси й на підтримку заявки України, а вересневе соціологічне дослідження показало, що 73% американців підтримують вступ України до НАТО, навіть якщо через це українців доведеться захищати від майбутніх нових атак Росії.
Серед основних побоювань європейців – вступ України до НАТО на цьому етапі призведе до втягування 30 держав-членів, зокрема й США, до війни з Росією. Серед інших застережень – готовність України поповнити лави Альянсу.
Після семи місяців повномасштабної війни з асиметричним супротивником ні в кого немає сумнівів щодо спроможностей та потуги української армії. Якби єдиним мірилом для вступу в Альянс було геополітичне – реальний вклад країни в безпеку євроатлантичного простору, Україна вже давно була би членом НАТО.
Як зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: «Ми ще не маємо над собою парасольки п’ятої статті, але всі члени НАТО де-факто перебувають під парасолькою України, під захистом наших Збройних Сил».
Суто технічно для вступу до військово-політичного альянсу країна-аплікант має відповідати низці критеріїв.
Військовий вимір
Для взаємодії з партнерами в рамках НАТО армії держав-членів повинні бути взаємосумісними, щоб розуміти одна одну та злагоджено діяти під час навчань або операцій. На практиці це означає застосування однакових або подібних доктрин, зброї єдиного зразка, уніфіковану структуру збройних сил тощо.
До початку повномасштабного вторгнення Україна вже мала непоганий рівень взаємосумісності з НАТО. З початком постачань західної зброї після 24 лютого Україна почала перехід на матеріально-технічні стандарти НАТО. Тепер українські військові не тільки отримують зброю західного зразка, але й вміють нею оперувати.
Політичний вимір
Лише демократичні країни з функціонуючою ринковою економікою та верховенством права можуть претендувати на вступ до Альянсу. Традиційно серед занепокоєнь держав–членів НАТО були корупція та слабка судова система в Україні.
Дуже помічним для України на цьому шляху є процес європейської інтеграції та отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Проведення демократичних реформ (зокрема, у семи сферах, які пріоритетизував для України ЄС) стане сигналом та кроком вперед на шляху не лише до ЄС, але й до НАТО. До слова, Україна вже суттєво просунулась у цьому напрямку – у серпні експерти оцінили поступ влади у виконанні семи єврореформ на 4,4 бала з 10.
Водночас досвід країн Центральної та Східної Європи показує, що вступ до обох організацій іде одночасно. При цьому вступ до НАТО зазвичай передує вступу до ЄС, який відбувається через певний час після початку уніфікації законодавства країни-апліканта із законодавством ЄС. Такий шлях пройшли, зокрема, Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина та Словенія (вступ до ЄС у 2004 році); Болгарія, Румунія та Хорватія (вступ у 2007-му та 2013-му роках).
Так само показовим є нещодавній кейс блискавичний вступу Швеції та Фінляндії до Альянсу. Секрет їхнього успіху в тому, що тривала військова, політична та ментальна приналежність цих країн до євроатлантичного простору стала визначальною для ухвалення Альянсом рішення на користь їхнього вступу. Впродовж десятиліть обидві країни мають високий рівень військової сумісності з арміями держав–членів НАТО, є членами ЄС, тобто «своїми» для Альянсу. Наостанок, обидві країни змогли запропонувати реальні відчутні переваги для НАТО: стратегічно важливе географічне положення, потужний військово-промисловий комплекс (у випадку Швеції), історичний досвід протистояння російській агресії (у випадку Фінляндії).
Такий рівень підготовки до вступу та політичне вікно можливостей, яке утворилось внаслідок концентрації сил та уваги Росії в Україні, створили прецедент: швидкий вступ Швеції та Фінляндії до НАТО без етапу ПДЧ. Говорячи про «пришвидшену процедуру вступу» України, президент та інші представники української влади мають на увазі саме це – вступ до Альянсу без виконання додаткових критеріїв, прописаних у Плані дій щодо членства.
З огляду на той внесок, який Україна робить для забезпечення безпеки євроатлантичного простору, вступ без ПДЧ видається цілком логічним. Щодо цього питання є згода як української влади, так і експертної спільноти. Але й тоді вступ до Альянсу не відбудеться за одну ніч. Процедурно після офіційного рішення щодо вступу країни-апліканта в НАТО та підписання протоколів про приєднання парламенти всіх 30 держав-членів повинні ратифікувати ці документи. За три місяці протоколи про вступ Швеції та Фінляндії до НАТО ратифікували 28 із 30 держав-членів.
Водночас питання про готовність партнерів до пришвидшеної інтеграції України в Альянс залишається відкритим. Імовірно, це розуміють і українські можновладці – у своїй заяві, за підсумками засідання РНБО, президент Зеленський зауважив, що українська сторона пропонує реалізувати пропозиції щодо гарантій безпеки для України згідно з Київським безпековим договором, доки не буде ухвалене рішення щодо вступу України в НАТО.
В умовах війни надзвичайно важливим є напрацювання різних креативних рішень для залучення підтримки партнерів, таких як формат «Рамштайн», розробка дво- або багатосторонніх договорів про гарантії безпеки для України, адвокаційні поїздки українських делегацій до ЄС та США за участі першої леді або жінок-військових, звернення президента до парламентів інших країн або насамкінець подача заявки на вступ до НАТО.
Усі ці інструменти покликані акумулювати підтримку для України, нагадати про російську загрозу та не зникати із зовнішньополітичних радарів Європи та США. З повним усвідомленням того, що Україна може не стати членом НАТО за одну ніч, заявка на вступ стала все ж важливим ходом України на великій політичній шахівниці – рішучою відповіддю на псевдореферендуми та анексію українських територій. Сигналом Росії – «ми продовжуємо боротьбу, наш вектор незворотній». Нагадуванням партнерам – «ми тут, на порозі ЄС і НАТО, і війна також тут. Тож будьте рішучими. Час настав».
