Дискусійна записка першого заступника директора ЦНЄ Сергія Солодкого про успішні історії протидії підривній діяльності Росії в Угорщині. PDF файл із текстом дослідження – тут.

Записка була підготовлена минулого року як частина більшого проекту, який ставив за мету проаналізувати слабкі сторони гібридної війни, яку Росія веде в країнах Європейського Союзу. Висновки дослідження стануть у нагоді для подальшої протидії російським втручанням, для взаємодії України та країн Євросоюзу, аби мінімізувати майбутні гібридні інтервенції Кремля. ЦНЄ обрав шість країн для глибинного аналізу: Німеччину, Італію, Францію, Грецію, Польщу і Угорщину. Наразі ми публікуємо “кейси” по кожній країні.

Порівняльний аналіз історій протидії підривній діяльностій Росії у шести країнах під назвою “Атрофія трофеїв” було презентовано 10 грудня 2018 року. Текст документа можна знайти тут.

Дискусійну записку протидії російському впливу у Франції можна прочитати тут (доступна лише англійською мовою), Польщі – тут, Італії – тут.

Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції, викладені у цій публікації, є позицією авторів та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження» та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).

 

Досвід Угорщини: як протидіяти російському впливу в Європі[1]

 

1. ЯКІ ЦІЛІ СТАВИТЬ РОСІЯ

 

Угорські аналітики переконані, що чинник «руки Москви» щодо впливу на угорську політику надто перебільшений. Якщо такий вплив і існує, то він не відіграє вагомої ролі у прийнятті важливих рішень. Так, угорське керівництво підтримує членство країни в ЄС і НАТО, підтримує єдність ЄС у санкційній політиці щодо Росії.

Часті візити Владіміра Путіна до Угорщини, російські інвестиції в енергетичну сферу країни, однакові позиції Будапешта і Москви щодо українського закону про освіту, блокування зустрічей по лінії Україна-НАТО, які є вигідними Росії – все це швидше випадковий збіг інтересів Росії і Угорщини (так схильні вважати більшість аналітиків Угорщини – у тому числі, і ті, хто критикує чинний уряд країни). Намагання опозиції в Угорщині скористатися темою російського впливу на Віктора Орбана не увінчалися успіхом.

При цьому окремі спостерігачі не заперечують, що точковий вплив Росія може чинити – вона може мати «своїх» людей серед політичного істеблішменту: Угорщина іде на прийняття рішень, вигідні передовсім собі (чи особисто Віктору Орбану). Однак, як вважають такі аналітики, уряд не прийматиме рішень, які б суперечили інтересам Угорщини і були вигідними лише Москві[2]. Цьому сприяє не стільки чинник політичної свідомості, скільки і врахування суспільних настроїв. Іншими словами: угорець-антиліберал (а антиліберальні настрої в Угорщині досить популярні) не обов’язково буде угорцем-русофілом.

Проте факт залишається фактом: Віктор Орбан в останні вісім років проводить (свідомо чи ні) політику, вигідну Росії. Цілком очевидно, що Москві вдається реалізувати свої інтереси чи на угорському, чи на міжнародному рівні (через посередництво Будапешта)[3]. Інтереси Росії можуть полягати на угорському напрямку в наступному:

• Росія зацікавлена в нагнітанні ситуації навколо національних меншин в Україні. Знаючи наскільки захист угорців за кордоном має чутливий характер для Будапешта, Росія може підтримувати нагнітання відносин навколо цього питання. Із одного боку, це створює ще одну конфлікту зону, яка вимагатиме додаткового політичного і дипломатичного ресурсу офіційного Києва, а з іншого, створюватиме у світі вигідний для Росії наратив про Україну (країна, в якій утискаються права національних меншин – не тільки російськомовних).
• Росія зацікавлена у розколі в НАТО і ЄС. У першому випадку Москва переслідує ціль із припинення чи скорочення підтримки України в безпековій сфері, а в другому – щодо згортання санкційної політики ЄС щодо Росії. Росія може використовувати в своїх інтересах поведінку Будапешта в згаданих об’єднаннях.
• Росія зацікавлена в розпалюванні антиамериканських, антиліберальних, а також правих антимігрантських настроїв Угорщині. Це сприяє тому, що навіть помірковані сили повинні грати за правилами, які задають праворадикали, котрі нібито мають тісні стосунки з Москвою. Це в свою чергу сприяє посиленню неліберальних тенденцій в країні.

 

2. ЯКІ ІНСТРУМЕНТИ ВИКОРИСТОВУЄ РОСІЯ?

 

• Вербування, шантаж політиків. Згідно з рейтингом Transparency International, Угорщина з-поміж усіх країн Євросоюзу має один із найгірших показників за індексом сприйняття корупції (гірший рівень лише в Болгарії)[4]. У країнах із високим рівнем корупції Росія завжди почувала себе в сприятливих умовах – використання прихованих корупційних схем належало до головних важелів впливу на прийняття рішень на пострадянському просторі (не в останню чергу в Україні). Угорські аналітики звертають увагу, що Росія цілком може використовувати як інструмент підкупу, так і певного шантажу угорських політиків для того, аби їх тримати на гачку. Існує гіпотеза, що на деяких угорських політиків старшого покоління може бути компромат ще в старих архівах радянського КДБ, що зберігаються в Москві. У Будапешті жартома зазначають: легальним чином навряд чи колись вдасться довідатися про справжні масштаби російського вербування – можливо, хтось із російських шпигунів із часом розкриє всю мережу «кремлезалежних» або ж цьому посприяють хакери, зламавши чиїсь поштові скриньки. У Росії ніколи особливо не приховували своєї щонайменше політичної підтримки праворадикальних рухів Угорщини – тих, хто виступає проти мігрантів, ліберального порядку, громадянського суспільства. Так, головний редактор праворадикального журналу Demokrata Андраш Бенчик говорить добре російською, відвідує заходи російського посольства, брав участь в конференції у Москві, присвяченій питанням міжнародної безпеки[5]. Таких прикладів в Угорщині можна знайти чимало, проте у кожному з них складно говорити про прямі докази щодо російської підтримки чи втручання. Останнім часом в угорських медіа з’являються розслідування про втручання Росії – у тому числі втручання російських спецслужб, однак далі чуток і переказів джерел такі розслідування не йдуть. Так, одне з урядових джерел розповідало про зустріч тодішнього прем’єр-міністра Угорщини Ференця Дюрчаня (Ferenc Gyurcsány) з Владіміром Путіним в березні 2009 року. Вона відбулася за 11 днів до відставки угорського очільника уряду – під час зустрічі в окремій кімнаті із коментаря російського лідера стало зрозуміло, що той в курсі майбутньої відставки, хоча про неї знали лише дружина Дюрчаня і кілька найближчих радників[6]. Від джерел в Угорщині було також відомо, що російські співрозмовники часом розповідали подробиці про романтичні стосунки окремих політиків, хоча про них ставало відомо публічно лише через півроку[7].

 

• Контакти з праворадикалами. Найбільш гучний скандал, який стосується російської підривної діяльності, стосується викриття депутата Європарламенту від угорської праворадикальної партії «Йоббік» Бели Ковача (на момент написання цього дослідження судовий процес не завершився, хоча звинувачення були висунуті ще в 2014 році). Неонацисти – один із ключових стейкхолдерів, чиї зв’язки з російськими спецслужбами широко висвітлювалися в пресі (угорські мас-медіа в цьому плані не виняток). Так, у жовтні 2016 року угорські слідчі планували провести обшук в будинку Іштвана Дьоркоша, який очолював право-радикальне воєнізоване угруповання Угорський національний фронт (Magyar Nemzeti Arcvonal, MNA). Щойно офіцери з’явилися в будинку, як 76-річний неонацист відкрив вогонь із рушниці (під час перестрілки загинув один із офіцерів). Як вдалося з’ясувати угорським журналістам, представники Головного розвідувального управління Росії (ГРУ) підтримували з Дьоркошем зв’язок, проводили військовий вишкіл. ГРУшники працювали в російському посольстві в Будапешті під дипломатичним прикриттям. Російські розвідники були частими гостями Дьоркоша; ГРУ також отримало контроль над угорським неонацистським сайтом Плацдарм (Hídfő), який запускав Дьоркош. Уся неонацистська риторика зі сторінки згодом зникла, згодом з’явилися прокремлівські дописи[8].

 

• Особисті зв’язки вищого керівництва. Відомо, що Владімір Путін відводить значну увагу налагодженню дружніх стосунків із закордонними лідерами. Російському керівникові вдалося знайти шляхи для дружби з угорським прем’єр-міністром. Віктора Орбана, який демонструє зразкову політичну живучість, сприймали проросійським не завжди. Більше того, угорський прем’єр, стоячи на різко антикомуністичних і антимосковських позиціях, у 1988 зміг отримати стипендію від фонду Джорджа Сороса для навчання в Оксфорді (іронія долі – останніми роками в Угорщині розв’язана масштабна дискредитаційна кампанія щодо американського філантропа угорського походження). У 2008 році Орбан гостро критикував Росію за агресію проти Грузії. Але, за деякими даними, на виборах 2010 року він дослухався до свого радника-економіста Дьйордя Матольчі (із 2013 року очолює Угорський національний банк, входить наразі до п’ятірки найбільш впливових людей країни[9]) щодо того, що ліберальні ідеї більше не в моді, а тому варто переключитися до більш популістської, праворадикальної риторики[10]. У листопаді 2009 року Орбан побував в Санкт-Петербурзі на зустрічі з Владіміром Путіним, наступного місяця він мав уже зустріч з китайською верхівкою – таким чином він почав запуск своєї нової політичної доктрини («відкриття Сходу»). Завдяки особистій комунікації з Владіміром Путіним Віктору Орбану вдалося вирішити низку питань, які принесли йому внутрішньополітичні бонуси у вигляді електоральної симпатії (зокрема, зниження цін на електроенергію через сумнівну схему у транспортуванні газу).

 

• Економічні важелі. Хоч російські інвестиції не відіграють значної ролі в Угорщині, саме з російськими грішми пов’язана низка історій, в яких фігурує ім’я Віктора Орбана. Так, Вікторові Орбану вдається добитися того, що 21,4% акцій угорської нафтової компанії Mol, що належали російській компанії Сургутнефтегаз, були зрештою викуплені угорським урядом (це сталося в 2011 році, на цей час випадає і зміна риторики Віктора Орбана щодо Росії). За деякими даними, лише особисте втручання Владіміра Путіна дозволило здійснити таку купівлю акцій – це сприяло посиленню іміджу Орбана як політика, що дбає про енергетичну безпеку країни. Москва виявила очевидні преференції до Угорщини і в питанні поставок газу. Так, починаючи з 2011 року, угорська газотранспортна компанія MET купувала дешевший газ із західного напрямку. Угорське законодавство створило для цього дуже сприятливі умови. Схема виглядала таким чином: METI, одна з дочірніх компаній компанії MET, купувала дешевий газ із західного напрямку; потім продавала його на австрійсько-угорському кордоні угорській компанії MVMP, яка мала преференції щодо транспортування газу; того ж дня MVMP продавав газ, отримуючи невеликий прибуток, компанії МЕТ; той у свою чергу міг продавати газ на території Угорщині за будь-яку ціну. Corruption Research Center у Будапешті вказує, що Орбан міг бути причетним до цієї схеми – вона ж йому дозволила посилити популярність серед пересічних угорців, оскільки були зменшені ціни на комунальні послуги[11]. Аналітики звертають увагу, що «Газпром» при цьому не висунув жодних претензій до Угорщини, яка згідно з контрактом від 1995 була зобов’язана купувати газ відповідно до механізму «бери-або-плати» (схожі претензії Росія висловила Україні, багатьом країнам Європи). Низькі ціни на енергоносії нібито дозволили Віктору Орбану переобратися в 2014 році. Росія так само допомагає Віктору Орбану в сфері атомної енергетики. Уряд Угорщини вирішив спорудити два нових реактори на АЕС в місті Пакш. Відомі світові компанії (американська Westinghouse, французька Areva) цікавилися проектом, однак було прийнято рішення на користь Росії без жодного публічного тендеру. У серпні 2013 року Орбан мав зустріч з керівником Росатома, у січні 2014 року Орбан та Путін оголосили про домовленість. Ціна питання – 10 млрд євро кредиту, запропонованого російським урядом[12].

 

• Нагнітання ситуації щодо порушення прав національних меншин в Україні. У травні 2010 року парламент Угорщини ухвалив закон, який спрощує процедуру набуття громадянства етнічними угорцями, котрі живуть за межами республіки. За різними даними, більше ста тисяч етнічних угорців, громадян України отримали угорське громадянство (згідно з переписом 2001 року в Україні мешкає 150 тис етнічних угорців). Угорські аналітики наголошують, що Росія немає жодного впливу на політику Угорщини щодо захисту прав закордонних угорців – зокрема, в Україні. Будапешт давно проводив послідовну політику підтримки угорців Закарпаття – надавалася фінансова підтримка насамперед у цей регіон. Перший конфлікт (хоч він і не отримав публічних виявів) стався влітку 2001 року, коли Угорщина схвалила Закон про статус, який передбачав преференції для етнічних угорців, які проживають за межами країни та звернулися по так зване «посвідчення угорця»[13]. В українському уряді неофіційно вже на той час висловлювалися побоювання, що Будапешт може піти далі у своєму втручанні, прикриваючися ціллю захисту своїх співвітчизників. Підстави для занепокоєнь були – ще 1 грудня 1991 року в регіоні відбувся референдум про надання Закарпатській області статусу спеціальної самоврядної одиниці в складі України. У 2016 році голова Закарпатської ОДА звинуватив в організації референдуму «тодішнє КДБ і комуністів»[14]. У жовтні 2016 року в мас-медіа широко обговорювався документ, нібито отриманий хакерами з поштової скриньки помічника російського президента Владислава Суркова – в матеріалах містилися детальні пропозиції щодо дестабілізації ситуації на Закарпатті задля просування ідеї федералізації України. В одній із пропозицій йшлося про залучення до операції Демократичної партії угорців України[15] (справжність документа про так званий «план Шатун» доведено не було). У Росії однозначно стежать за перебігом подій навколо угорців в Україні. Наприкінці 2017 року угорське видання «Мадьяр демократа» (праворадикальне, проросійське) взяло інтерв’ю в російського посла Владіміра Сєргєєва – журналіст напряму зазначає в запитанні : «Наразі Москва і Будапешт знаходяться по один бік барикад щодо українського закону про освіту». Посол наголошує, що Росія повністю «солідарна» в цьому питанні з Угорщиною, Румунією, Польщею та Болгарією. У період ескалації дипломатичної напруги навколо закону про освіту справді російська реакція була найменш помітною – складалося враження, що в Росії вирішили не робити того, що можуть за них зробити представники країн ЄС[16]. Аналітики зазначають, що саме російські медіа і проросійські ресурси в Україні почали активно роздмухувати істерію про «тотальну українізацію», начебто запущену українським урядом. Президент Молдови у своїй заяві посилався саме на статтю в російському виданні, висловлюючи свій протест. Офіційно Росія однією з останніх висловила свій протест – документ з’явився лише через тиждень після голосування у Верховній Раді. У російській заяві особливо було наголошено на тому, що закон уже розкритикувала низка держав, Росія закликала до «колективних зусиль, зокрема на майданчиках міжнародних організацій з метою протидіяти політиці владних структур України, які зневажають загальновизнані праволюдські стандарти»[17]. У лютому 2018 року сталося два підпали Товариства угорської культури Закарпаття – в обох випадках слідство вказало на «російський слід»: 27 лютого злочин вчинили нібито три особи, учасники АТО, а організатором був нібито співробітник придністровських спецслужб; 4 лютого підпал нібито вчинили двоє громадян Польщі, представники проросійської праворадикальної організації «Фаланга». «Всюди стирчать російські вуха», – це оцінка міністра закордонних справ Павла Клімкіна[18]. Згодом з’ясувалося, що замовником підпалу був громадянин Німеччини, прибічник праворадикальних ідей – російський слід у цьому контексті став ще більш видимим. Головне, ця історія показала розгалуженість мережі провокаторів по Європі, чиїми послугами можуть користуватися російські спецслужби – а відтак вдало плутати сліди.

 

• Вплив через угорські мас-медіа. Спостерігачі звертають увагу, що частина мас-медіа Угорщини належать бізнесменам, лояльним до влади. Аналітики стверджують, що проросійське висвітлення подій має непропорційно великий вплив на угорський суспільно-політичний дискурс[19]. Головними акторами поширення ідеологічного впливу Росії в Угорщині є політичні партії, чиї месиджі, відповідно, ретранслюють мас-медіа. Найбільш видимий проросійський крен у праворадикальних політиків. Передовсім ідеться про «Йоббік», але і так само про правлячу «Фідес». В Угорщині доволі парадоксальна ситуація: у той час як громадяни сповідують прозахідні ідеї, політичні еліти промотують східний напрямок. Низка відомих угорських журналістів стоїть давно на проросійських позиціях: Габор Штір (Gábor Stier) частий гість Валдайського клубу; Ференц Санисло (Ferenc Szaniszlo) полюбляє прокремлівські конспірологічні теорії (обидва закінчили Московський державний університет). Донька останнього брала участь в спостереженні за так званими виборами на окупованих територіях Східної України[20]. Габор Штір зараз працює в праворадикальному виданні Demokrata. Час від часу свої статті він присвячує Україні. Так, на початку липня 2018 року він опублікував статтю «Чи можна довіряти Києву?», де відстоював ідею подальшого блокування зустрічей по лінії Україна-НАТО через, як він пише, порушення прав закарпатських угорців і «сильний націоналізм у Західній Україні»[21]. У вересні 2015 року головний державний канал Угорщини М1 почав транслювати новини російською мовою (при цьому російська меншина в країні насправді мізерна). Від початку анексії Криму у Фейсбуку з’являлося чимало сторінок пропагандистського характеру, через які поширювалися праворадикальні, проросійські, ксенофобські погляди. Із-поміж іншого була навіть сторінка Kiállunk Putyin mellett – We support Putin – Мы поддерживаем Путина[22]. Утім, із часом більшість із них було закрито – навіть у кращі часи кількість їхніх фоловерів не перевищувала 20 тис., що може свідчити про низьку ефективність такого роду діяльності. Росія, схоже, не схильна розпорошувати свої ресурси на країни і інструменти, які не доводять своєї ефективності. У випадку з мас-медіа Росії вигідніше утримуватися від прямого втручання і задовольнятися тим, що її цілі досягаються шляхом медіа-активності місцевих політиків. Мас-медіа країни справді стоять перед чималою кількістю загроз – передовсім через зовнішні владні впливи. За Індексом свободи преси Угорщина продовжує постійно падати – у 2018 році вона посіла 73 місце, для порівняння у 2013 році була на 56 місці зі 180 країн світу[23]. Бізнесмени, близькі до прем’єрської партії «Фідес», не лише змогли у 2017 році отримати у власність нові мас-медіа, але і замінили закордонні медіа-компанії, які робили інвестиції в Угорщині – вони активно скуповують регіональні видання. Хоча все ще не можна сказати, що медіа-ландшафт країни перебуває під тотальним партійним контролем. Онлайн-видання друкують розслідувальні репортажі, викриваючи корупційні дії вищих владних чинів. До квітня 2018 року угорці мали щонайменше онлайн-доступ до Magyar Nemzet, критично налаштованої до уряду (хоча міжнародний відділ в ній очолював проросійський Габор Штір). Власник цієї газети Янош Сімічка вирішив закрити газету одразу після парламентських виборів, на яких перемогла партія «Фідес». За деякими даними, проурядові бізнесмени цікавляться тим, як придбати деякі мас-медіа, критично налаштовані до уряду – зокрема, йдеться про один із найвпливовіших комерційних каналів RTL Klub і онлайн-видання політичних новин Index.hu. Раніше проурядові олігархи взяли під свій контроль другий за популярністю комерційний телеканал TV2, популярний інтернет-портал Origo[24]. (Останній було придбано сином впливового глави Центробанку на той час 31-річним Адамом Матольчі – його ім’я досить часто фігурує в скандальних розслідуваннях). Цей тренд може свідчити про звуження поля незалежних мас-медіа, тому і без впливу Росії Україні буде складно розраховувати на конструктивну роль угорських журналістів для налагодження співпраці між країнами. Утім, угорські аналітики звертають увагу, що Київ повинен більше приділяти уваги комунікації з угорськими медійниками – і особливо з тими, хто є вихідцями з Закарпаття. Мас-медіа країни рідко звертали увагу на Україну до анексії Криму, сприймаючи Україну як проросійського актора. Інтерес до України з’явився на тлі Революції Гідності, однак медійний дискурс був не завжди сприятливим для українців. На тлі суперечок навколо закарпатських угорців в мас-медіа країни домінує ворожа тональність.

 

3. КРАЩІ ПРАКТИКИ ПРОТИДІЇ ПІДРИВНІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВАХ В ЦІЛОМУ

 

• Угорське суспільство не довіряє Росії.

У Росії ніколи не було «м’якої сили» в Угорщині: по-перше, Угорщина не слов’янська країна; по-друге, немає великої російської етнічної меншини; по-третє, історичні обставини (радянський період) впливають на обережне сприйняття угорцями і нинішньої Росії.

Росія викликає недовіру в Угорщині донині, підтверджуючи образ безвідповідальної, ретроградної і корумпованої країни. Так, у 2016 році Росія взялася за модернізацію вагонів однієї із ліній метрополітену в Будапешті. Після такої модернізації потяги почали давати збій – двері заклинювало, і вони не відчинялися, або ж вони просто не зачинялися. Скандал набув таких масштабів, що про нього писала навіть закордонна преса. Швейцарська Tages Anzeiger назвала свою статтю «Диявольське метро»[25]. Угорські мас-медіа зацікавилися також тим фактом, що мерія столиці відхилила під час тендеру дешевшу естонську пропозицію, віддавши перевагу російській компанії. Мер Будапешта тоді заявив: «Та нехай навіть сам диявол візьметься за будівництво нових вагонів, лише б ми не гаяли часу». Відтоді і пішли заголовки в угорській пресі про «метро Сатани», «диявольске метро» – не найкраща метафора для проекту, який гордо виспівували у провідних російських мас-медіа. Серед пересічних угорців почало виникати запитання: «А якщо росіяни нам так і реактори АЕС в Пакші збудують? Це ж катастрофа!».

При цьому угорські аналітики вважають, що угорське керівництво не можна вважати проросійським – воно, мовляв, справді часом приймає рішення, які відповідають цілям Кремля, але так само збігаються із інтересами Угорщині. Так постійно виправдовують свої нібито проросійські рішення і самі угорські можновладці: «Нам постійно ставлять запитання про те, що ми проводимо проросійську, проєвропейську чи проамериканську політику, а ми кажемо, що ми просто не керуємося такими вимірами чи підходами… Якщо хочете, то ми проводимо проугорську політику» (так висловлювався раніше угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто)[26]. Більше того, вони відповідають інтересам особисто Віктора Орбана, який, схоже, виніс власні уроки: він не зміг втриматися при владі, допоки виступав із ліберальних, прозахідних позицій, маючи позитивне реноме у західному світі; але щойно він зробив крен убік Росії, як не лише отримав прем’єрське крісло, але і зміг утримати його впродовж кількох термінів.

Між тим, як вважають аналітики, Віктор Орбан був готовий сприяти налагодженню відносин між Києвом та Будапештом, якби не було схвалено Україною Закон про освіту, що, на думку офіційної Угорщини, дискримінуватиме права українських угорців. Угорські спостерігачі визнають, що до анексії Криму, російської агресії в угорському медійному просторі до України було досить байдуже ставлення, про неї майже не писали, вона вважалася «свого роду продовженням Росії під іншою назвою»[27]. Єдине питання, яке всерйоз завжди цікавило Угорщину, – це їхні співвітчизники з Закарпаття. В аналітичних, журналістських матеріалах можна навіть знайти термін «закарпатський синдром» – у двосторонніх відносинах домінували питання, пов’язані з національною меншиною і ситуацією в Закарпатській області. Політичні еліти, як показує конфлікт навколо Закону про освіту, не змогли вийти за рамки цього феномену, він обмежує шанси на розвиток поглибленої та всебічної співпраці. Більше того, «закарпатський синдром» перекочував із двостороннього порядку денного на міжнародний (Рада Європи, НАТО)[28].

Як стверджують угорські аналітики, після Революції Гідності в Угорщині вирішили змінити такий підхід, розширивши кооперацію з Україною. В Угорщині визнали постреволюційний уряд України, засудили анексію Криму, підкреслили важливість територіальної цілісності і суверенітету держави. Одним із символічних, поворотних моментів, які мали б довести прихильність Угорщини до нових відносин із Україною, на думку угорських спостерігачів, був виступ Віктора Орбана 25 листопада 2016 року в Дебрецені під час візиту українського прем’єр-міністра Володимира Гройсмана[29]. Угорський очільник уряду назвав Україну «географічними воротами, де починається Схід» – це імпонувало його зовнішньополітичній доктрині. Орбан наголосив на необхідності підтримати євроінтеграційні прагнення України: «Якщо український народ цього прагне, то ми повинні говорити гучніше про ідею набуття Україною членства в Європейському Союзі в середній перспективі»[30]. Такі заяви Україна звикла чути від польського та литовського керівництв, але від угорського почула вперше. Орбан висловив вимогу, аби українці якомога швидше отримали можливість для безвізових поїздок до ЄС (назвав це «моральним обов’язком ЄС» за ту «ціну, яку платять українці» – мався на увазі опір російській агресії). Угорщина запропонувала план дій щодо підтримки України – він стосувався спорудження доріг, відкриття прикордонних пунктів пропуску, створення спеціальних фондів розвитку. Угорщина відкривала кредитну лінію в 50 млн євро.

Звісно, в Україні звертали увагу і на іншу сторону медалі. Хоча угорський медійний наратив складався не завжди на користь українців – революція зображувалася як момент приходу до владу націоналістів, що загрожуватиме мовним, культурним правам угорської меншини. Візит Владіміра Путіна до Будапешта (перший візит до країн ЄС з червня 2014 року) в лютому 2015 року викликав чимало підозр і тривоги в Україні, оскільки його зустріч із Віктором Орбаном випала в час найінтенсивніших боїв навколо Дебальцевого[31].

У будь-якому разі були помітні символічні кроки з боку Угорщини, які справді мали б свідчити про готовність «відремонтувати» відносини. Для Віктора Орбана набагато легше пояснити для власних виборців доцільність підтримки України, а не важливість продовження своїх контактів із Росією. Головна причина: угорське суспільство ставиться насторожено до Москви з історичних міркувань. До Сполучених Штатів серед пересічних угорців у цілому прихильне ставлення (63%)[32]. Половина угорців (48%) не згодні з політикою, яку проводить Владімір Путін (погоджується третина – 33%)[33]. 76% угорців проголосували б на референдумі за членство країни в НАТО, 75% за членство країни в ЄС[34].

Суспільні настрої, таким чином, досить стійкі до підривної політики Росії в Угорщині. Це, власне, змушує Москву бути більш філігранною і менш помітною. Угорські аналітики зазначають, що щойно стало би відомо про неспростовні докази російського впливу на політичні еліти країни, то ці політики давно б втратили владу.

 

 

• Намагання позбутися енергетичної залежності від Росії.

Хоч Угорщина і демонструвала досить неоднозначні сигнали щодо намірів позбутися енергетичної залежності від Росії, Україну мають зацікавити окремі рішення Будапешта щодо здобуття енергонезалежності від Росії. Неоднозначність угорської політики проявилася у двох найбільш символічних прикладах. Із одного боку, уряд Орбана довів прихильність ідеї національної енергобезпеки через рішення уряду викупити акції російської компанії «Сургутнефтегаз» в 2011 році. Із іншого ж, саме на цей період випадає політичне зближення Віктора Орбана і Владіміра Путіна, кульмінаційним моментом якого було рішення про російські інвестиції в будівництво реакторів на АЕС в місті Пакш.

Угорські аналітики звертають увагу не лише на той факт, що процедури купівлі газу в Угорщині стали більш прозорими, але і на те, що угорці намагаються зменшити імпорт газу в цілому. Так, якщо ще до 2004 року йшлося про імпорт обсягом у понад 12 млрд куб м газу, то в 2015 і в 2016 цей показник зменшився майже удвічі. Хоча в 2017 році Угорщина знову імпортувала досить серйозний обсяг – 9,3 млрд куб м газу[35].

Можна припустити, що уряд Орбана переслідує національний інтерес, а тому і підігрує час від часу Росії, отримуючи відповідні дивіденди. Тим більше у принципових моментах Будапешт справді дотримується солідарності з західними урядами, наприклад, у питанні санкційної політики щодо Росії. Угорщина так само відмовилася від участі в російському проекті «Південний проект» (очевидно, не без зовнішнього тиску). Угорщина солідаризувалася з країнами Заходу також щодо висилки російських дипломатів весною 2018 років на тлі скандалу з отруєнням колишнього російського розвідника Скрипаля. Можливе припущення: російське керівництво залишає за Угорщиною певне поле для маневру, оскільки одному Будапешту все одно не під силу зламати політику всього НАТО чи ЄС, але окремих дій Орбана достатньо для того, аби сприяти хоча б частковій реалізації інтересів Росії.

Важливі сигнали для України полягають у тому, що угорські компанії продовжували поставки газу в державу – і хоч обсяг цих поставок може виглядати не критичним, але важливо усвідомлювати, що вони продовжувалися навіть попри політично-дипломатичну напругу у відносинах (аж до блокування переговорних форматів по лінії Україна-НАТО). Так, у 2017 році з боку Угорщини до України надійшло 2 млрд 834,7 млн куб. м, це удвічі більші, ніж отримано з Польщі (1 млрд 305,3 млн куб. м). Словаччина залишалася безумовним лідером з імпорту природного газу – 9 млрд 910,1 млн куб. м газу. Цікаво, що в першому півріччі 2018 року Україна, знизивши в цілому імпорт газу на 36,7%, а відповідно скоротивши поставки і зі Словаччини (менше на 47%), і Польщі (менше на 39%), але з Угорщини якраз спостерігалося зростання імпорту порівняно з аналогічним періодом минулого року на 46%[36].

Угорщина має намір постачати газ із Румунії, що має припинити енергетичну монополію Росії на газовому ринку країни. Угорці планують імпортувати з сусідньої країни не менше 4 млрд куб м газу на рік, починаючи з 2021 чи 2022 року, з допомогою компаній із США[37]. За даними «Газпрому», у 2017 році Угорщина купила в Росії майже 7 млрд куб м газу (у 2016 році цей показник становив 5,5 млрд куб м газу)[38]. У Києві, щоправда, пам’ятають часи, коли Угорщина припиняла реверсні поставки в 2014 році без жодних пояснень (в Україні підозрювали, що це відбувалося через тиск Москви).

Утім, в Угорщині наразі відбуваються інші важливі процеси в сфері посилення енергонезалженості – йдеться про поставки газу з Румунії. Кілька років тому в румунській частині Чорного моря було виявлено велике газове родовище. За попередніми даними, його запаси становлять мінімум 40 млрд кубометрів газу, але можуть сягати і 200 млрд кубометрів. Добутий чорноморський газ планують транспортувати до європейських країн новим трубопроводом BRUA, який має зв’язати Болгарію, Румунію, Угорщину та Австрію. Угорщина, утім, пропонує виключити з цієї четвірки австрійців – таким чином Будапешт нібито хотів би перетворитися в потужний газовий хаб у регіоні[39].

Перша фаза трубопроводу має бути запущена в дію вже в 2019 році. Щоправда, всередині 2018 року розгорівся конфлікт між Угорщиною і Румунією: угорські урядовці звинуватили Румунію у зволіканні з проектом, оскільки не було схвалено остаточно законодавство щодо видобутку газу. Бухарест, у свою чергу, звинуватив Угорщину в тому, що та не надала коштів на спорудження трубопроводу. Американська Exxon, яка має займатися видобутком газу, також наголосила, що чекатиме на схвалення законодавства щодо оподаткування газового видобутку[40].

Утім, якщо у випадку з угорсько-румунською газовою кооперацією інтерес України поки що непрямий і неясний (крім того, що більша енергонезалежність Угорщини дозволить не оглядатися на Росію при реверсних поставках), але існує і чітко окреслена українська ціль в енергосфері. Так, у 2017 році український уряд заявив про готовність долучитися до проекту формування нового газового коридору Хорватія – Угорщина – Україна, який передбачає використання потужностей LNG-терміналу на хорватському узбережжі (такі плани обговорювалися ще в часи президентства Віктора Януковича)[41]. Спорудження цього терміналу підтримує ЄС, надаючи третю частину необхідних коштів (360 млн євро). Із Угорщини наразі надходять різні сигнали – аж до того, що цей проект не прибутковий[42]. У Будапешті розраховували, що участь в цьому проекті посилить переговорні позиції угорських компанії із російським «Газпромом». Утім, між Хорватією та Угорщиною існує вже тривалий конфлікт у енергетичній сфері[43]. Хорватське Управління з протидії корупції та організованій злочинності звинуватило колишнього прем’єр-міністра Іва Санадера в отриманні хабаря на суму в 10 млн євро від Хернаді Жолта (Hernádi Zsolt), керівника угорської нафтогазової компанії MOL (Хорватія вимагає його екстрадіювати). Із допомогою цієї суми угорський бізнесмен нібито намагався розширити управлінські повноваження своєї компанії в партнерській хорватській компанії INA (ця історія тягнеться ще з 2011 року)[44].

 

• Викриття політика, який шпигував на користь російських спецслужб.

Справа з викриттям політика, який працював на російську розвідку, безпрецедентна – йдеться про депутата Європейського парламенту Белу Ковача (Bela Kovacs). Угорська прокуратура звинуватила його в шпигунській діяльності ще в 2014 році (тоді ж його позбавили депутатського імунітету в Європарламенті). Жодна інша країна, попри численні скандали про втручання Росії (як, наприклад, у випадку з виборами у США та Франції) не змогла викрити такого рівня політика. В аналітичному середовищі Угорщини немає одностайної позиції щодо справи Ковача. Усі вони погоджуються щодо того, що викриття такого плану справді впливатимуть на інших політиків як мінімум бути обережнішими в своїх зв’язках з російськими спецслужбами, а в кращому випадку змусять припинити будь-яку підозрілу співпрацю взагалі. Проте все залежить від того, чим завершиться розгляд справи в суді, який розпочався в липні 2018 року. На думку одного аналітика, угорський уряд не дозволить притягнути політика до відповідальності. Причина полягає в тому, що Віктор Орбан нібито не відважиться перейти дорогу Кремлю. Аналітик вважає, що партія «Фідес» використала Ковача, з одного боку, для послаблення позицій праворадикальної партії Йоббік, яка фактично «пасеться» на одному електоральному полі; а з іншого, Віктор Орбан хотів сплутати сліди для тих, хто його обвинувачує в проросійській політиці (мовляв, як «людина Путіна» може скривдити іншу «людину Путіна»?). Деталі про шпигунство Ковача злили в наближену тоді до «Фідес» газету за тиждень до виборів 2014 року. Утім, угорські політологи кажуть, що якщо справа Ковача і мала якийсь вплив на популярність Йоббіка, то доволі слабкий[45]. На користь версії про передвиборчий мотив свідчить і затяжне розслідування, і відсутність жодних арештів чи обшуків, а всі докази миттєво зливалися в пресу, що дозволяло адвокатам Ковача спростовувати їх ще до початку судового процесу[46]. Захист зводиться до того, що Бела Ковач як депутат Європарламенту не мав доступу до секретних даних; у нього була рядова зустріч із російськими дипломатами, під час якої відбувся стандартний обмін думками. Аналітик, з яким було зроблено інтерв’ю ще до початку суду, був упевнений, що після парламентських виборів Бела Ковач Орбану більше не потрібен: тому або справа в суді просто розсиплеться, або Ковачу дозволять втекти з країни[47]. Якщо ж обвинувачення доб’ється свого, то Белі Ковачу (або як його ще інколи жартівливо звуть KGBela) загрожує вісім років ув’язнення[48]. У будь-якому випадку справа залишається знаковою – вона ще раз підкреслює, що «проросійськість» в політичному просторі Угорщини є справою небезпечною (інакше партія Віктора Орбана не стала б його експлуатувати під вибори). Відтак суспільна настороженість щодо підривної діяльності Росії значно звужує поле для маневру і політичного істеблішменту країни.

 

• Посередництво ЄС і США для вирішення проблем, вигідних Росії.

Час від часу здійснюються спроби країн ЄС (насамперед Німеччини) та США вплинути на уряд Угорщини для запобігання небажаним рішенням проросійського характеру. Досить часто Будапешт гостро реагує на критичні зауваження. Політичне керівництво Угорщини неодноразово жорстко коментувало заяви своїх партнерів у ЄС, а таких було чимало – чи щодо антидемократичних трендів в Угорщині, пов’язаних з утисками громадянського сектору, чи щодо повальної корупції, чи щодо, зокрема, проросійських рішень угорського керівництва.

У серпні 2017 року Угорщина відкликала свого посла з Нідерландів – цей крок став відповіддю на критику послом Нідерландів в Угорщині політики уряду Віктора Орбана. Офіційний Будапешт також звинувачував США у втручанні у внутрішні справи країни, коли американські дипломати критикували угорську владу за тиск на мас-медіа в країні. Відтак можна стверджувати, що можливість впливати на угорську владу третіми сторонами має свої обмеження, і в деяких питаннях угорський уряд цілковито може зберігати непоступливість. До таких питань, як вважають опитані нами угорські аналітики, цілком може належати підтримка співвітчизників за кордоном: «Не варто сподіватися на США. Орбан не піддасться цьому тиску»[49].

У деяких випадках все ж можна говорити про ефективність зовнішнього впливу. Наприклад,  в питанні припинення російського проекту «Південний потік», однак ніщо потім не завадило угорській стороні долучитися іншого проекту – до «Турецького потоку»[50]. Цілком імовірно, що в Угорщині приглядаються до політичної позиції провідних країн ЄС і НАТО у контексті санкційної політики щодо Росії. Віктор Орбан один із небагатьох керівників країн євроатлантичного простору, які піддають критиці санкції щодо Москви. Однак він не відважується піти проти спільної політики Євросоюзу у цьому питанні[51].

Україна зробила ставку на те, аби Сполучені Штати посприяли вирішенню дипломатичного конфлікту між Києвом та Будапештом навколо Закону про освіту[52]. Потреба залучити американських модераторів (у ранзі заступника держсекретаря США Весса Мітчелла і навіть держскретаря Майка Помпео) виникла, коли українські дипломатичні ресурси були вичерпані, а Угорщина й надалі була налаштована блокувати діалог Україна-НАТО, зокрема на рівні проведення Комісії Україна-НАТО (КУН) на Брюссельському саміті Альянсу[53]. Мітчелл намагався врегулювати питання, домігся переговорів між представниками двох урядів в червні 2018 року, однак вирішити конфлікт так і не вдалося (принаймні до саміту НАТО, який відбувся у червні 2018 року). Це свідчить про певну обмеженість впливу зовнішніх акторів у сферах, які мають принциповий характер для Угорщини – захист національних меншин належить зараз до пріоритетних для угорського уряду: схоже, Віктор Орбан готовий піти на ескалацію із будь-ким, однак не поступиться позиціями щодо закордонних угорців (це стосується не лише угорців Закарпаття).

Утім, це не означає, що Україна не повинна продовжувати комунікацію з ключовими партнерами (США, ФРН) щонайменше для інформування про перебіг подій в українсько-угорських відносинах. Угорський лідер Віктор Орбан зацікавлений особливо в налагодженні кооперації з президентом США Дональдом Трампом. Хоча наразі важко переоцінювати інтерес Білого дому в вирішення конфліктних питань між Україною та Угорщиною, що, вочевидь, спонукає Віктора Орбана до продовження дипломатичної напруги з офіційним Києвом. Між тим, в Угорщині звернули увагу на зміну американського посла – з червня 2018 року ним став Девід Корнстейн, бізнесмен, який зробив статки на ювелірному бізнесі. За спостереженнями аналітиків, він далекий від того, аби критикувати Угорщину за порушення прав журналістів чи інші антидемократичні прояви, однак його головне завдання – досягати цілей, які збігаються з інтересами США. «В інтересах США – регіональна безпека. А Угорщина діє більше в інтересах Росії, йдучи на напругу з Україною. Не можна виключати, що з часом американська дипломатія буде більш рішучою у тиску на Будапешт», – висловлюють неформально і таку думку в Будапешті[54].

Утім, у Києві мають враховувати, що США і ЄС займають посередницьку позицію, а тому навряд чи ставатимуть на ту чи іншу сторону в двосторонніх непорозуміннях України і Угорщини. Більше того, не варто виключати, що західні партнери можуть вказувати на окремі проблеми, спричинені небажанням українських політиків схвалити законодавство, яке б сприяло зменшенню напруги навколо Закону про освіту.

 

4. НАЯВНІСТЬ ВРАЗЛИВОСТЕЙ, ЯКІ МОЖУТЬ БУТИ ВИКОРИСТАНІ РОСІЄЮ В АНТИУКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ?

 

Росія передовсім зацікавлена в збереженні напруги між Україною та Угорщиною навколо закону про освіту. Реакція Будапешта цілком збігається з інтересами Росії (навіть якщо роль Москви в цьому питанні мінімальна). Напруга в українсько-угорських відносинах навколо питання національних меншин дозволяє російським мас-медіа, проросійським лідерам громадської думки в інших країнах ЄС поширювати месиджі про утиски національних меншин, про зростання праворадикальних, ксенофобських настроїв в Україні.

Угорські аналітики, опитані в рамках дослідження, в цілому відкидають можливість блокування Угорщиною політики санкцій ЄС щодо Росії. Проте, очевидно, Віктор Орбан продовжуватиме свою риторику щодо неефективності і невигідності санкцій щодо Росії.

«Орбан – юрист, а тому дозволяє робити будь-які заяви, але діє при цьому лише в легальних рамках. Він може скільки завгодно критикувати санкції, але не піде проти всього Євросоюзу. Тим більше що він зацікавлений у тому, аби «Фідес» зберіг своє членство у ході виборів до Європарламенту (відбудуться в 2019 році) у Європейській народній партії. Якщо він вирішить блокувати санкції, то матиме проблеми з Ангелою Меркель, а відтак із усією Європейською народною партією», – розповів один із угорських аналітиків[55].

Угорський уряд широко експлуатував тезу про значні втрати економіки країни від санкцій. Наразі Будапешт і Москва констатують стрімке зростання товарообігу: за дев’ять місяців 2018 року угорський товарообіг із Росією зріс на понад 30% до 5,1 млрд доларів. Інколи угорські урядовці пояснюють співпрацю з Росією тим, що, мовляв, компанії Західної Європи давно попідписували величезні контракти — тож чому має страждати лише угорський бізнес? Після агресії Росії проти України і запровадження санкцій в Угорщині лунали різні цифри щодо збитків — йшлося про 6-7 млрд євро.

Варто зазначити, що контрсанкції, які запровадила Росії проти агропромислових товарів країн ЄС, стосувалися досить незначної групи угорських продуктів. У передсанкційний 2013 рік Угорщина експортувала таких товарів до Росії на суму 78,1 млн євро. Це число надзвичайно мізерне з огляду на частку, яке воно посідає в цілому експорті товарів — лише 0,4%. І це не беручи до уваги експорт угорських товарів до інших країн ЄС — інакше показник був би ще більш наближеним до 0.

Угорська влада навряд чи сама буде ініціювати перегляд санкційної політики, однак цілком може долучитися до табору «санкційних убивць». Головне питання: хто зробить перший крок?

 

5. РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Зняття напруги. Врегулювання з Угорщиною питань навколо Закону про освіту позбавить Росію основному важелю впливу. Залучення країн ЄС, США – це один із механізмів, який має переводити напружені відносини в більш конструктивне, галузеве русло (проте покладатися лише на посередництво не варто). Чим довше триватиме цей конфлікт, тим більше можливостей отримуватиме Росія для нагнітання панічних настроїв в світі щодо України – «посилення неонацистських, ксенофобських настроїв», «переслідування національних меншин». Угорське керівництво дедалі гучніше артикулюватиме позицію про невигідність і неефективність політики ізоляції Росії. Політика Угорщини в цілому не користується підтримкою серед країн ЄС, тому Україні буде легко знайти союзників – інша справа, що треті сторони можуть забезпечити лише рамки для комунікації, Києву та Будапешту все одно доведеться виходити на практичні рішення, які б влаштували дві сторони. Без компромісних рішень, найпевніше, ескалація в двосторонніх відносинах посилюватиметься. Українському уряду потрібно брати до уваги, що частина аналітиків, журналістів, які критично налаштовані до політики Віктора Орбана, не схвалюють підходи України до просування Закону про освіту.

2. Співпраця з неурядовим сектором, журналістами. Вплив угорського уряду на інституції громадянського суспільства і мас-медіа досить значний. Утім, в цьому секторі є чимало діячів, які налаштовані на розвиток відносин між Україною та Угорщиною – особливо серед аналітичного сектору, який часто говорить про неліберальні тренди в своїй країні Віктором Орбаном (насамперед через нападки на організації, які співпрацювали з Фондом Джорджа Сороса). Український уряд повинен підтримувати ініціативи з розвитку форматів, спрямованих на співпрацю інституцій громадянського суспільства двох країн. Угорські аналітики підтримують і закликають створити форум публічної дипломатії, на якому б представники двох країн могли обмінюватися думками – це б сприяло зменшенню напруги між країнами хоча б на нижчому, суспільному рівні. Серед тих, кого варто залучати до такої комунікації: Петер Креко (Péter Krekó), Сабольч Паньї (Szabolcs Panyi), Андраш Петьо (András Pethő), Андраш Дежьо (András Dezső), Андраш Деак (András Deák), Петер Талаш (Péter Tálas), Ботонд Феледі (Botond Feledy), Сікерле Патрік (Szicherle Patrik), Дьйор Лорант (Győri Lóránt), Андраш Рац (András Rácz) та інші.

3. Краща комунікація. Українська влада повинна чіткіше комунікувати аргументи на користь своєї позиції для розвитку відносин із Угорщиною. В угорських аналітичних, журналістських колах відчутний брак інформації щодо імплементації Закону про освіту, який став головним каменем спотикання в відносинах (наприклад: скільки і які предмети викладатимуться угорською мовою? чи зможуть навчатися угорською мовою учні приватних шкіл?). Комунікувати більш послідовно і гучніше потрібно випадки атаки на інституції національних меншин в Україні – особливо ті, до яких можуть бути причетні російські спецслужби. Закордонні спостерігачі дедалі частіше сприймають заяви України про «російську руку» зі скепсимом, оскільки справа нібито не рухається далі висловлення підозр. Якщо є нові дані щодо розслідування минулорічних атак на угорське товариство в Ужгороді, то потрібно про це повідомляти закордонним журналістам, аналітикам, дипломатам.

4. Вихідці з Закарпаття. Угорські спостерігачі зазначали, що українські урядовці мало звертають уваги на відомих угорців (політиків, журналістів), які є вихідцями з України. Досить часто, звертають увагу угорські аналітики, такі люди налаштовані критичніше до дій української влади, ніж інші лідери думки в країні. Україна повинна сприймати таких діячів не як загрозу, а як ресурс для налагодження відносин між двома країнами.

5. Утримуватися від заяв про «російську руку». Заяви про те, що угорський уряд виконує завдання Путіна, здебільшого дискредитують більше українську позицію (прямих доказів про вплив Росії на агресивні дипломатичні підходи Угорщини щодо України немає). В Угорщині досить сильні антиросійські настрої: нинішню співпрацю з Росією угорці не вважають за загрозу для національної безпеки. В Угорщині заяви про «російську руку» сприймають приблизно так само, як в Україні сприймають заяви з угорського боку, що при владі «знаходяться праворадикали і націоналісти».

6. Розвивати енергетичну співпрацю. Співпраця України і Угорщини в питанні реверсних поставок – один із тих елементів, які свідчать про можливість поглиблення відносин задля посилення енергетичної незалежності обох країн. Щойно буде знято напругу навколо Закону про освіту Україні потрібно продовжити діалог із Будапештом щодо співпраці з Хорватією, Румунією в енергопроектах, які сприятимуть зменшенню російської газової монополії.

 

 

[1] Центр «Нова Європа» дякую за підготовку цього матеріалу численним колегам, друзям в Україні та Угорщині – зокрема Балашу Ярабіку, Дьйорі Лоранту, Андрашу Рацу, Андрашу Деаку та ще багатьом фахцівям, які побажали бути неназваними. Ця дискусійна записка була підготовлена у рамках проекту Центру «Нова Європа» «Атрофія трофеїв. Як Україна може скористатись російської політики у ЄС?». Робота над дослідженням здійснювалася у квітні-листопаді 2018 року.

[2] Jarabik, B., Putin’s Budapest Bargain Is Built on Shaky Ground, August 28, 2017. https://themoscowtimes.com/articles/putins-budapest-bargain-built-on-shaky-ground-58768

[3] Kalan, D., Hungary in the grip of a bear hug, ECFR, May 5, 2016.

[4] Transparency International EU, ‘Hungary’s decline in the Corruption Perceptions Index is a dire warning to the EU’, 21 February, 2018. https://transparency.eu/cpi17/

[5] The Daily Beast, How Putin’s Using Hungary to Destroy Europe, September 2017. https://www.thedailybeast.com/how-putins-using-hungary-to-destroy-europe

[6] Pethő, A., and Szabó, A., ‘The Eight Most Interesting Revelations From Our Orbán-Putin Story’, Direkt36, March 3, 2018. https://www.direkt36.hu/en/a-nyolc-legerdekesebb-resz-az-orban-putyin-kapcsolatot-feltaro-cikkunkbol/

[7] Там само.

[8] Panyi, S., The Great Escape of ‘KGBéla’, Hungarian MEP Accused of Spying for Russia, Index.hu, October 10, 2017. https://index.hu/english/2017/10/10/kgbela_escape_russia_hungary/

[9] A 100 leggazdagabb 2018. https://www.napi.hu/info/a_100_leggazdagabb_2018.html

[10] The Newsweek, The Plot Against Europe: Putin, Hungary and Russia’s New Iron Curtain, April 19, 2018. https://www.newsweek.com/2018/04/27/putin-kremlin-russia-trump-orban-bannon-nationalism-iron-curtain-eu-891843.html

[11] The Budapest Beacon, ‘Billions diverted from Hungary state coffers to natural gas broker’, January 14, 2015. https://budapestbeacon.com/billions-diverted-from-hungary-state-coffers-to-natural-gas-broker/

[12] Вейнер, Ч., «Новые формы российской инвестиционной активности в Венгрии», журнал «Современная Европа», ноябрь-декабрь 2016. http://www.sov-europe.ru/2016/06-2016.pdf

[13] Солодкий, С., «Закон про закордонного угорця: «втручання» з благими намірами?», газета «День», 26 липня 2001 року. http://day.kyiv.ua/uk/article/den-planeti/zakon-pro-zakordonnogo-ugorcya-vtruchannya-z-blagimi-namirami

[14] Бізнес Закарпаття, «Москаль вимагає визнати незаконним закарпатський референдум 1 грудня 1991 р.,», 12 квітня 2016 року. https://www.businessz.com.ua/news/events/725

[15] LB.ua, «Хакеры выложили “план Суркова по дестабилизации в Украине”, 24 октября 2016. https://lb.ua/news/2016/10/24/348732_hakeri_vilozhili_plan_surkova.html

[16] МИД РФ, «Интервью Посла России в Венгрии В.Н.Сергеева еженедельному изданию “Мадьяр демократа”», 13 декабря 2017 года. http://www.mid.ru/ru/maps/hu/-/asset_publisher/VeB0YYuUfSvX/content/id/2993389

[17] Гайдай, Д., «Мовне яблуко розбрату, або Як навчатимуться національні меншини», 22 вересня 2017 року. https://dt.ua/international/movne-yabluko-rozbratu-abo-yak-navchatimutsya-nacionalni-menshini-254229_.html

[18] Бі-Бі-Сі Україна, «Хто стоїть за підпалами угорського товариства в Ужгороді?», 5 березня 2018 року. https://www.bbc.com/ukrainian/news-43284659

[19] «Індекс інформаційного впливу Кремля», 2017 рік, ГО «Детектор Медіа». http://ms.detector.media/content/files/dm_iik_ukr_pravka-compressed.pdf

[20] Kreko, P., and others, The Weaponization of Culture: Kremlin’s traditional agenda and the export of values to Central Europe, 2016. http://www.politicalcapital.hu/wp-content/uploads/PC_reactionary_values_CEE_20160727.pdf

[21] Gábor, S., ‘Lehet-e bízni Kijevben?’, Demokrata, July 5, 2018. http://www.demokrata.hu/hir/belfold/lehet-e-bizni-kijevben

[22] Kreko, P., and others, The Weaponization of Culture: Kremlin’s traditional agenda and the export of values to Central Europe, 2016. http://www.politicalcapital.hu/wp-content/uploads/PC_reactionary_values_CEE_20160727.pdf

[23] Репортери без кордонів, Угорщина. https://rsf.org/en/hungary

[24] «Індекс інформаційного впливу Кремля», 2017 рік, ГО «Детектор Медіа». http://ms.detector.media/content/files/dm_iik_ukr_pravka-compressed.pdf

[25] Tages Anzaiger, ‘Die Metro des Teufels’, June 29, 2017. https://blog.tagesanzeiger.ch/welttheater/index.php/38907/die-metro-des-teufels/

[26] Fiola, A., ‘From Russia with love: An energy deal for Hungary’, The Washington Post, February 16, 2015. https://www.washingtonpost.com/world/europe/from-russia-with-love-an-energy-deal-for-hungary/2015/02/16/05216670-b134-11e4-bf39-5560f3918d4b_story.html?noredirect=on&utm_term=.8dc3638b906e

[27] Інтерв’ю з угорським аналітиком, червень 2018 року.

[28] Мединський, І., Капчос, Б., «Угорщина–Україна. Партнерство, озираючись на Москву та Закарпаття», 21 квітня 2016 року.

[29] Prime Minister Viktor Orbán’s speech at the Hungarian-Ukrainian Business Forum, Cabinet Office of the Prime Minister, November 25, 2016. http://www.miniszterelnok.hu/prime-minister-viktor-orbans-speech-at-the-hungarian-ukrainian-business-forum/

[30] Там само.

[31] Мединський, І., Капчос, Б., «Угорщина–Україна. Партнерство, озираючись на Москву та Закарпаття», 21 квітня 2016 року. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/04/21/7048108/

[32] Global Indicators Database, Pew Research Center, Spring 2017. http://www.pewglobal.org/database/indicator/1/survey/all/

[33] Globsec Trends 2018, Central Europe: One Region, Different Perspectives. https://www.globsec.org/wp-content/uploads/2018/05/GLOBSEC-Trends-2018.pdf

[34] Там само.

[35] https://www.ceicdata.com/en/indicator/hungary/natural-gas-imports

[36] «Україна в I півріччі знизила імпорт газу на 36,7%», Інтерфакс-Україна, 2 липня 2018 року. https://ua.interfax.com.ua/news/general/515314.html

[37] Reuters, Hungary to import Romanian gas, reducing reliance on Russia – PM Orban, February 9, 2018. https://uk.reuters.com/article/uk-hungary-gas-romania/hungary-to-import-romanian-gas-reducing-reliance-on-russia-pm-orban-idUKKBN1FT2D7

[38] Интерфакс, “Газпром” обнародовал данные об экспорте в 12 стран дальнего зарубежья в 2017 году, 4 января 2018. http://www.interfax.ru/business/594394

[39] Deutsche Welle, Romania and Hungary Clash over Black Sea Gas Distribution, July 18 2018. https://www.msn.com/en-xl/europe/top-stories/romania-and-hungary-clash-over-black-sea-gas-distribution/ar-AAAhCI5

[40] BalkanInsight, Romania Resists Pressure to Rush Offshore Gas Bill, July 6, 2018. http://www.balkaninsight.com/en/article/romania-under-pressure-to-adopt-offshore-gas-bill-07-04-2018

[41] «Володимир Гройсман: Київ готовий долучитися до проекту формування нового газового коридору Хорватія-Угорщина-Україна», Кабінет Міністрів України, 13 червня 2017 року. https://www.kmu.gov.ua/ua/news/250061842

[42] ICIS, Hungary’s Orban government likely to target Romanian gas, April 13 2018. https://www.icis.com/resources/news/2018/04/13/10211372/hungary-s-orban-government-likely-to-target-romanian-gas/

[43] Stratfor, Hungary’s Motivation in an Energy Dispute, December 27, 2013. https://worldview.stratfor.com/article/hungarys-motivation-energy-dispute

[44] Total Croatia News, ‘Hungary to Continue Ignoring Croatia’s Arrest Warrant’, July 29 2018. https://www.total-croatia-news.com/politics/30092-hungary-to-continue-ignoring-croatia-s-arrest-warrant

[45] Novak, B., ‘KGBéla indicted for espionage’, The Budapest Beacon, December 6, 2017. https://budapestbeacon.com/kgbela-indicted-espionage/

[46] Panyi, S., ‘The Great Escape of ‘KGBéla’, Hungarian MEP Accused of Spying for Russia’, Index.hu, October 10, 2017. https://index.hu/english/2017/10/10/kgbela_escape_russia_hungary/

[47] Інтерв’ю з угорським аналітиком, червень 2018 року.

[48] Nemtsova, A., ‘Moscow’s Man in Europe’s Parliament on Trial as a Spy’, The Daily Beast, July 22, 2018. https://www.thedailybeast.com/moscows-man-in-europes-parliament-on-trial-as-a-spy?ref=scroll

[49] Інтерв’ю з угорським аналітиком, червень 2018 року.

[50] Интерфакс, «Болгария, Сербия и Венгрия будут развивать свои газовые сети для продления «Турецкого потока», 29 июня 2018 года. http://www.interfax.ru/world/619076

[51] ECFR, ‘Winning the normative war with Russia: An EU-Russia Power Audit’, May 21, 20118. https://www.ecfr.eu/publications/summary/winning_the_normative_war_with_russia_an_eu_russia_power_audit#

[52] Kreko, P., and Szicherle, P., ‘Why Is Hungary Blocking Ukraine’s Western Integration?’, Atlantic Council, January 16, 2018. http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/why-is-hungary-blocking-ukraine-s-western-integration

[53] Гетьманчук, А., «Індекс зовнішньої політики: Україна-США», березень-червень 2018 року. https://truman.ua/uk/node/19

[54] Інтерв’ю з угорським аналітиком, серпень 2018 року.

[55] Інтерв’ю з угорським аналітиком, серпень 2018 року.