Лео Літра, старший аналітик Центру “Нова Європа”

Матьє Булег, науковий співробітник, Програма з вивчення Росії та Євразії, Chatham House (Сполучене Королівство)

Англійська версія коментаря доступна на сайті Chatham House.

Як розуміти перші кроки Зеленського у зовнішній політиці?

Новий президент продовжить проєвропейський курс, однак змінить багато нюансів у залученні Києва до міжнародного порядку денного.

Пріоритетом Володимира Зеленського є внутрішня, а не зовнішня політика, тож його підхід до міжнародних відносин тільки формується. Краще зрозуміти зовнішньополітичні цілі Зеленського можна буде тільки після дочасних парламентських виборів у липні. Поки що залишається неясним, коли саме вони повністю викристалізуються та як новий президент відокремить досяжні цілі від передвиборчих обіцянок.

Однак дещо зрозуміло вже зараз. Володимир Зеленський, скоріш за все, приділятиме міжнародним відносинам менше уваги, ніж його попередник, Петро Порошенко. Перші його кроки створюють враження , що Зеленський зосереджений на продовженні збалансованих відносин з західними партнерами України. Однак на відміну від Порошенка, Зеленський не такий агресивний (у позитивному сенсі) у відстоюванні інтересів України. Якщо свого часу Порошенко дозволяв собі повчати Захід, що робити, Зеленський ще не такий зухвалий. У світовій політиці він новачок та хоче справити добре враження. Він «активно слухає» – цієї якості іншим представникам офіційного Києва часом бракує.

ЄС і НАТО

Перші кроки Зеленського були проєвропейськими. Його перший візит відбувся на початку червня до Брюсселя, де він зустрівся із представниками ЄС і НАТО. Для наступного візиту він обрав Париж та Берлін, головних партнерів України у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Те, що заступником глави адміністрації президента, де факто зовнішньополітичним радником та, імовірно, майбутнім міністром закордонних справ призначено Вадима Пристайка, колишнього посла України при НАТО, говорить про те, що відкату у відносинах України з ЄС і НАТО очікувати не варто, принаймні з українського боку.

Водночас Зеленський може змінити акценти. Порошенко був схильний пріоритезувати потенційне членство України в ЄС і НАТО, а не реформи. Новий президент, схоже, робитиме навпаки, вважаючи, що реформи мають передувати прагненню подальшої інтеграції. У разі реалізації такий підхід був би більш привабливим для Заходу.

Зростання «втоми від України» в ЄС і тягар внутрішніх проблем у Брюсселі створюють перешкоди для зовнішньої політики Зеленського. Результати виборів до Європарламенту обмежуватимуть налагодженню робочих відносин на високому рівні щонайменше на нинішньому етапі. Інше занепокоєння – збільшення кількості країн-членів ЄС, які налаштовані скептично щодо санкцій проти Росії. Київ може постати перед усвідомленням про те, що безумовна європейська підтримка України не може більше сприйматися як даність, задля неї потрібно докласти зусиль.

Врегулювання конфлікту на Донбасі

Інший пріоритет і виборча обіцянка – вирішення конфлікту на сході України. У цьому контексті Зеленський виглядає зацікавленим у врахуванні громадської думки. Проблема, однак, полягає в тому, що його широка електоральна база сповідує протилежні (якщо не небезпечні) ідеї – зокрема щодо проведення прямих переговорів із самопроголошеним керівництвом невизнаних «народних республік» у Донецьку і Луганську. Більше того, глава Адміністрації президента оприлюднив вкрав суперечливу ідею про можливий консультативний референдум для прийняття найкращої переговорної стратегії з Росією щодо Донбасу.

Хоча Зеленський демонструє більш поміркований порівняно зі своїм попередником курс щодо Росії, Владімір Путін не залишив йому жодного простору для маневрів, видаючи російські паспорти жителям окупованих територій, влаштувавши нафтову блокаду, святкуючи «державність» окупованих територій та продовжуючи порушувати припинення вогню. Через це Зеленський матиме небагато шансів втілити свою політику щодо вирішення конфлікту в односторонньому порядку.

Пріоритет Зеленського на Донбасі полягає у гуманітарному вимірі конфлікту, але повернення симпатій співвітчизників на окупованих територіях потребує інструментів, якими Україна не володіє: доступ до мас-медіа на окупованих територіях та свобода пересування. Можливим виходом із ситуації є фокус на соціальних аспектах, таких як покращення інфраструктури на лінії зіткнення чи зменшення адміністративних перешкод для українців, що постраждали від конфлікту.

Це лише один бік проблеми. Безпековому та політичному аспектам конфлікту переважно не приділяється увага. А гуманітарний порядок денний не обов’язково дорівнює мирному врегулюванню – Україна не може вирішити ці питання самостійно. Більше того, Київ не схильний до компромісу у вирішенні конфлікту у діалозі з Москвою.

Відносини з США

Відносини з Вашингтоном займатимуть важливе місце на порядку денному Зеленського. Однак в останні місяці президентства Порошенка на двосторонні відносини негативно вплинули заяви генерального прокурора Юрія Луценка про можливу участь України у впливі на результат президентських виборів у США 2016 року, а також розслідування, пов’язане із сином Джо Байдена.

Це може мати непередбачуваний вплив на внутрішній порядок денний у Вашингтоні перед президентськими виборами 2020 року. Звільнення Луценка з посади, яке очікується після парламентських виборів, лише частково вирішить проблему. Існує також імовірність того, що на посаду посла України в США буде призначено іншу людину, щоб відобразити політичну ситуацію в Києві.

Україні важливо уникнути залучення у внутрішню політику США і зберегти двопартійну підтримку у Конгресі – Зеленський, ймовірно, не змінить цього курсу. Він може шукати інноваційні способи диверсифікації відносин з Вашингтоном, не зосереджуючись лише на боротьбі з російською агресією.

Регіональна альтернатива?

Зеленський, схоже, відданий ідеї покращити відносини з сусідами України, яких Порошенко іноді ігнорував. Відносини з Польщею, Угорщиною, Румунією та Білоруссю погіршилися в останні роки. Серед найбільш актуальних двосторонніх питань – розбіжності щодо історії з Польщею та освіти з Угорщиною. Їм має бути приділено належну увагу – Польща важливий партнер України в ЄС, а Угорщина блокує певні формати співпраці між Україною та НАТО.

У своїй післявиборчій промові Зеленський назвав свою перемогу прикладом того, що люди можуть змінювати своїх лідерів, якщо вони цього бажають, у будь-який країні. Послання було адресоване насамперед Росії, але також і всьому пострадянському простору.

Зеленського добре знають як актора і коміка, він подобається мешканцям регіону. На посаді президента України він міг би капіталізувати свою популярність, стати джерелом української м’якої сили, потенційно вселивши віру у зміни громадянам пострадянських країн.

Chatham House та Центр “Нова Європа” співпрацюють у рамках проекту «Вибори України у фокусі».