Як ЄС має вдосконалити свою методологію розширення, щоб заохочувати вступ на основі заслуг?

Шлях України до членства в ЄС був політично ускладнений спробами Угорщини затягнути цей процес. Проблеми, що виникли при узгодженні початку вступних переговорів в середині грудня минулого року, створили відчуття нагальної необхідності щодо реформування методології розширення у такий спосіб, аби вона слугувала ширшим інтересам і волі ЄС та була менш залежною від вузьких національних інтересів його членів. Недавня історія показує, що методологія розширення має серйозну проблему, оскільки система одностайності ЄС щодо ухвалення відносно невеликих етапів процесу вступу створювала перешкоди не лише у випадку України, паралізуючи вступний процес упродовж багатьох років.

Нова методологія розширення (2020) має бути вдосконалена шляхом вирішення проблеми права вето у вступному процесі. Нова методологія відмінно спрацьовувала для вирішення питання фундаментальних принципів з особливим акцентом на боротьбі з корупцією та верховенстві права. Реформи у сфері верховенства права та боротьби з корупцією мають великий запит в українському суспільстві. Вдосконалення методології було здійснено з урахуванням попереднього досвіду, коли деякі країни приєднувалися до ЄС без достатнього прогресу у фундаментальних реформах. Однак нова методологія дозволяє одній окремій країні-члену заблокувати процес вступу на основі двосторонніх претензій, не пов’язаних зі вступом – подивіться на приклад Болгарії та Північної Македонії. Така ситуація сприяє створенню процесу, який не ґрунтується на заслугах (merit-based), він значною мірою зосереджений на політичних домовленостях і свого роду дипломатичній акробатиці. Саме тому необхідно вдосконалити механізм блокування процесу вступу або шляхом голосування 1/3 країн-членів ЄС, або за ініціативою Єврокомісії, але не через вето однієї країни, як це відбувається зараз. ЄС сам має труднощі через процес ухвалення рішень на основі консенсусу щодо багатьох питань, які не повинні ґрунтуватися на підході одностайності. У цьому контексті ЄС прагне реформувати систему ухвалення рішень, яка би дозволила уникнути паралізування вступу, цього ж прагнуть і країни, які б воліли, аби їх оцінювали за рівнем досягнутого прогресу в реформах, а не через політичні обставини, що не мають жодного відношення до вступного процесу. На кону стоїть не лише процес вступу, що ґрунтується на заслугах, але й довіра до ЄС загалом та його політики обумовленості (conditionality).

У цьому зв’язку основою для ухвалення рішень щодо закриття / відкриття розділу мають бути звіти Європейської Комісії про досягнення критеріїв у межах конкретного переговірного розділу. Голосування Європейської Ради має відбуватися лише на найбільш важливих етапах – наприклад, закриття переговорів, вступ тощо. На всіх інших етапах голосування має базуватися винятково на системі кваліфікованої більшості, включаючи відкриття розділу переговорів та оцінки важливих етапів (відкриття, проміжна оцінка або закриття). Удосконалення методології розширення має життєво важливе значення для надання нового імпульсу країнам-кандидатам, які знатимуть, що їхні зусилля з реформування будуть визнані завдяки формальному прогресу у вступному процесі.

Медійну версію опублікувало ІА Укрінформ.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».