Пропонуємо вашій увазі ключові меседжі спікерів третьої панелі Третього Форуму Україна-Японія «Новий старт для України та Японії. Як війна Росії впливає на відносини між двома країнами та коригує їхні пріоритети».
Ключові думки:
Д-р Окабе Йошіхо, Професор економічного факультету та директор Центру міжнародних обмінів, Університет Кобе Гакуін:
Понад 90% японських політиків (членів парламенту) підтримують Україну. Деякі з них можуть мати власну думку, але більшість представників провідної партії та опозиції демонструють підтримку України. Але, попри це, багатьох громадян може хвилювати питання: чому Японія не постачає озброєння Україні?
Японський пацифізм був сильним до сьогодні. Це все через поразку Японії у Другій світовій війні, Японську війну в Китаї та інших країнах Азії. Деякими українцям може бути важко зрозуміти це твердження, однак, можливо, буде легше збагнути, якщо знати, що японська позиція збігається з політичною позицією Німеччини в Європі.
Аби зрозуміти японський аспект пацифізму, я повинен сказати вам два факти. По-перше: навіть японці, які вірять у пацифізм, засуджують російську агресію проти України. По-друге: раніше часто стверджували, що війна – це погано, віцна – це зло, а це означає, що її потрібно негайно припинити. Однак із лютого минулого року настрій і атмосфера в Японії кардинально змінилися. Хоча частина людей досі вірить у концепцію пацифізму, більшість японців вірять у перемогу України.
Ми маємо підкреслювати схожість між Японією та Україною. У нас є одна велика спільна проблема – Росія, з якою Японія має територіальну суперечку .
Японія – східний сусід Росії, Україна – сусід Росії на Заході, ми маємо потенціал для солідарної співпраці над спільною проблемою – територіальне питання.
Наталія Бутирська, Експертка з питань Східної Азії:
Японія є номером один в Азії, якщо говорити про реакцію на цю війну. Однак ми хотіли б, щоб таких країн було більше. Якщо ми говоримо про друге місце, то я вважаю, що це Тайвань, але у них є свої проблеми та виклики, і вони дійсно відчувають потребу в підтримці.
Японія, як і інші країни G7, має зосередитися на підтримці України та міжнародного порядку. Наступне – співпраця з Глобальним Півднем, і я маю стверджувати, що агресія Росії проти України як би відвернула увагу багатьох країн від південних країн.
Китай розгортав власну економічну дипломатію в Південній Америці та Африці, він трохи вкорінився в цих регіонах. На жаль, Євросоюз і США не звернули на це особливої уваги, і Китай намагається цим скористатися.
Японія може нам дуже допомогти у країнах Південної та Центральній Азії, а також у регіоні Південної Америки. Наприклад, у Японії хороші відносини з Індією. Важливо, що Японія використовує співпрацю з Індією у своїй тихоокеанської стратегії. У деяких аспектах Японія допомогла б отримати певну підтримку з боку Індії.
Михайлина Скорик-Шкарівська, Заступниця міського голови Бучі:
Коли ми опинились в складній ситуації у листопаді та грудні минулого року, нам подзвонили і сказали, що прем`єр-міністр Японії передає генератори, утеплювачі та обігрівачі. І це була пряма та вчасна допомога Бучі. Також ми закінчуємо розбирати зруйновані приватні будинки – спільний проєкт UNDP із урядом Японії з розмінування та розбору завалів.
Бучі не хочеться бути місцем трагедії, другим Чорнобилем чи Освенцимом, які відвідують тільки через трагічні події. ми хочемо бути частиною історії українського успіху та відбудови. І коли ми говоримо про бучансько-японські стосунки, ми шукаємо того побратима, який зможе нам із цим допомогти.
В інтересах муніципалітету – знайти місто-партнера та працювати над технологізацією Бучі. Це звичайне маленьке місто, і ми завжди говоримо нашим партнерам: “Прийдіть та спробуйте пілотні проєкти в Бучі, і якщо все вийде, то потім ми можемо це масштабувати”. У нас є аеропорт “Антонов”, потреба в правильному менеджменті сміття та електростанціях, щоб цей регіон ожив. Також є потреба перебудови лікарні в реабілітаційний центр ментального здоров’я. У нас є багато ідей, які можуть суттєво змінити постраждалий від окупації регіон.
Я познайомилась із мером міста Дюнкерк, яке змогло стати сучасним містом (воно входить до неформальної мережі “Міст пам’яті”). Таким же містом є і Хіросіма. Після цього я усвідомила, що питання пам’яті для нас теж важливо. Неможливо зробити історію успіху, якщо ми не зробимо історію пам’яті. Тому ми щиро вдячні народу та уряду Японії за підтримку, яку ми отримуємо зараз та розраховуємо на подальше партнерство.
Дайске Кітаде, Старший аналітик, Mitsui&Co.Global Strategies Studies Institute:
Японський бізнес дуже активно готується до відбудови України. Зараз Міністерство економіки і промисловості Японії проводить неформальну зустріч із японським бізнесом. У ній беруть участь декілька сотень представників японських компаній. Така велика цифра свідчить про значну зацікавленість японського бізнесу в процесах відбудови України.
У короткостроковій перспективі відбудова України вбачається насамперед у постачанні генераторів та фільтрів для очищення води. У довгостроковій перспективі ми плануємо відбудову заводів та інфраструктури України.
Поки триває гаряча фаза війни, на жаль, мало хто з японського бізнесу готовий поїхати в Україну. Через це ми відчуваємо певні труднощі у веденні бізнесу, наприклад, у постачанні обладнання або навчанні місцевого персоналу.
Звідки беруться кошти на реконструкцію? Це двостороння або багатостороння допомога: гранти, кредити, інвестиції. Це буде величезна сума. Однак інвестори та партнери не захочуть або будуть боятися вкладати кошти, якщо в країні буде присутня корупція. Україна публічно оголосила, що буде боротися з корупцією. Я думаю це не просто слова, а серйозний намір.
Євроінтеграція буде важливим елементом реконструкції України. Сильна європейська Україна – магніт для міжнародних інвестицій.
Такаші Хірано, Керівник японської секції, Укрінформ:
Ставлення японців до Росії кардинально змінилось. Симпатії не було й до цього, а зараз вона фактично впала до нуля. Водночас ставлення на рівні громадськості до України змінилося серйозно. Можна сказати, що після 2014 року Японія була партнером України на основі цінностей, а зараз присутнє емоційне зацікавлення, співчуття, яке відображається на рівні уряду. Тому ентузіазм є, солідарність висока, але треба працювати більше.
Однак є і проблеми – співпраця між Японією та Україною розвивається не таким темпом, як ми очікуємо. Я бачу надзвичайну японську обережність. Наприклад, пізнє повернення японського посольства до Києва, а також затягування приїзду прем’єра Кішіди до української столиці. Також я не чую про визначеність у перемозі України від японських лідерів, вони більше говорять про співчуття та пацифізм. У цьому теж відображена японська риса. Потрібно розуміти японську рису “стратегічної терплячості”, нарощувати довіру та реалізувати реформи.
Більша частина людей, які розуміли наміри Кремля та переносили російські наративи до японського простору, після вторгнення Росії прокинулись та визнали минулі помилки. Але є і частина, яка досі поширює зручні для Кремля тези. Водночас і японські ЗМІ перестали слухати та запрошувати таких людей (“русистів”) на ефіри. Сьогодні у Японії чують думки та позиції українців, і це є заслугою японських журналістів.
Альона Гетьманчук, Директорка Центру «Нова Європа»
Починаючи з 2014 року і до моменту повномасштабного вторгнення, українсько-японські відносини хоч і виглядали досить непогано та динамічно, однак були так чи інакше скуті двома факторами:
Перший був пов’язаний з політикою, яку проводив уряд за прем’єрства Сіндзо Абе. Було дуже багато ілюзій щодо пошуку з Росією компромісів щодо Північних територій. Абе 27 разів зустрічався з Путіним і намагався дипломатичним шляхом розв’язувати це питання. І до певної міри це було ударом по японській політиці щодо України.
Другий фактор – у Києві були інші ілюзії щодо того, що ми маємо у діалозі з Японією зважати так чи інакше на позицію Китаю, тому що саме Китай мав би стримати Росію у разі її планів щодо повномасштабної агресії. Відбувалась дзеркальна ситуація, коли Японія підтримувала контакти з РФ, щоб розв’язувати питання Північних територій, а також стримувати Китай. Україна підтримувала стосунки з Китаєм, щоб стримувати Росію.
Після повномасштабного вторгнення Японія втратила ілюзії щодо розв’язання питання Північних територій через діалог із РФ. Також ми бачимо, що в японського уряду є значно більший карт-бланш на підтримку України, щоб вона була набагато масштабнішою і не лімітованою або самолімітованою, як це було із 2014 року до повномасштабного вторгнення. У порівнянні з іншими країнами G-7 Японія не була лідером у контексті санкцій щодо Росії. У Києві також стались позитивні зміни – стало менше ілюзій щодо ролі Китаю (стримування РФ), що надало нам можливості краще розвивати діалог із Японією.
Одним із позитивних вимірів стосовно відносин із Японією під час війни є відносини на рівні міст-побратимів. Йдеться навіть про ті відносини, які були задекларовані ще за радянських часів, але фактично не розвивались (винятком були лише відносини між Кіото і Києвом). Сьогодні ми бачимо, що на рівні міст з’являється набагато більше зв’язків і ініціатив.
Нас дуже цікавить віра в українську перемогу. Якщо ти віриш в українську перемогу – ти інвестуєш в українську перемогу набагато більше ресурсів – людських чи фінансових.
