Пропонуємо вашій увазі ключові месиджі спікерів під час I панельної дискусії “(Не)засвоєні уроки. Як оцінюють в Україні, ЄС і Японії нинішню ситуацію з війною Росії”:
Хідекі Мацунага, Керівник офісу, Японське агентство з міжнародного співробітництва (JICA) в Україні:
Головним уроком для міжнародної спільноти є насправді сам факт розуміння того, що війну легше почати, ніж закінчити. І стримування війни є дуже важливим.
Очевидно, що міжнародна спільнота не засвоїла уроки з 2014 року, коли почалась війна, даючи дуже багато сигналів РФ. І, можливо, вони простимулювали Росію для переходу до повномасштабного вторгнення.
Досягнення перемоги, миру, стабільності в Україні – це глобальне громадське благо. Але реальність така, що в багатьох країнах переважають внутрішні питання – громадськість і населення орієнтуються на внутрішні переваги у короткостроковій перспективі і не готові платити ціну для досягнення світового суспільного блага. При цьому не помічаючи впливу перемоги на глобальний мир – мир у всьому світі. Тобто це своєрідна внутрішня боротьба, з якою зараз стикнулася кожна країна. Частково так відбувається через невдачі залученості міжнародної спільноти у воєнних діях, особливо в Іраці та Афганістані.
Наразі у світовій підтримці дуже важливою є швидкість. Зараз не йдеться про військову допомогу з боку Японії. Але мова про відновлення, реконструкцію під час війни для покращення життя українського народу тут і створення середовища для повернення тих, хто виїхав.
Порівнюючи успіхи і поразки за останні два десятиліття, поразки переважають. Тому дуже багато країн утримуються від відповідної підтримки. Проте дивлячись на історію, міжнародна спільнота змогла досягти успіху, особливо відразу після Другої світової війни у Європі та Японії. Україна повинна бути наступним успішним прикладом для демонстрації світу, що перемога, відновлення та реконструкція – це і є інвестиція в майбутнє.
Ганна Гопко, Голова правління Мережі захисту національних інтересів «АНТС», ексголова Комітету Верховної Ради у закордонних справах:
Ще років десять тому в резолюції Європарламенту неможливо було побачити згадку про деімперіалізацію та деколонізацію Росії. Зараз це офіційна мова Європейського парламенту.
International Center of Ukrainian Victory (ICUV) готував дослідження можливих сценаріїв закінчення війни, проаналізувавши останні 200 років. Виявилось, що Російська імперія, потім СРСР, а зараз РФ розпочали понад 50 війн за цей період. Тобто деімперіалізація Росії, її перетворення на демократичну країну, можлива тільки за умови перемоги України.
Український парламент продовжує започатковану у 2019 році практику звернення від свого імені до міжнародних організацій (НАТО, ОНН тощо) щодо засудження переслідування корінних жителів, які проживають на території РФ (особливо Поволжя – Татарстан, Башкортостан). Зараз їх примусово залучають у геноцидну війну Росії проти України.
Важливо покарати агресора і створити міжнародний трибунал, щоб досягти у майбутньому сталого миру. А однієї зі стратегічних цілей стійкого миру є конфіскація російських активів та виплата у подальшому репарацій.
Важливо засвоїти уроки після восьми років мирного врегулювання. Бо цей підхід провалився і все закінчилося геноцидом – Росія здійснює злочини проти людяності, екоцид, примусову депортацію українських дітей, стались хвилі міграцій. Всі спроби нинішнього врегулювання, всі заяви з Китаю, Туреччини, Ватикану – це про умиротворення агресора або переговори про перемир’я.
10 років тому тільки Росія вторглася в Україну. Тепер це Росія, Китай, Північна Корея, Іран, Білорусь воюють проти України, воюють проти НАТО, борються проти глобальної демократії. Це не просто війна Росії проти України. Це Росія і всі ці країни вже створили коаліцію тиранії. Дуже важливо розуміти, що тільки перемога Україна є способом досягнення сталого миру.
Густав Грессель, Старший науковий співробітник, European Council on Foreign Relations (ECFR):
Європейські військові багато чому вчаться з ведення війни Україною, тому що бачать багато креативних і нестандартних рішень та способів, як Україна веде цю війну. Структурно Україна мала більші слабкості в багатьох секторах, де європейські армії вважали себе слабкими порівняно з Росією, і тому західні військові звертають велику увагу на те, як Україна намагається заповнити цю прогалину за допомогою дуже креативного використання обмежених ресурсів. Але що стосується політичного навчання, то цей процес дуже нерівномірний і пізній.
Це перша промислова війна у 21-му столітті. Ми зіткнулись з протистоянням індустріальних націй у 21 сторіччі. Цей досвід сильно відрізняється від того, що було у попередні тридцять років.
Підготовка своєї власної армії, необхідність операційних планів, навчання, готовність працювати з тією армією, яка є, а не ту, яку планується створити. Треба вміти битися. Європейські армії, вони особливо радіють можливостям планувати і працювати як розписано у «Білій книзі», а не як в реальній ситуації.
Інший урок – стара зброя також добре вбиває. Часто в таких випадках потрібна модернізація і інтеграція. Для того, щоб поновити ефективність старого озброєння. Але ви також можна скористатися комерціоналізацію сфери військового озброєння.
Ще один урок – це стабільність промислової спроможності. Це стосується європейської оборонної промисловості. Яким чином не припинити підтримувати Україну у війні? Як надавати їй запчастини для того, щоб вона могла продовжувати війну проти Росією?
Наступний урок полягає в тому, що великі війни стосуються промислової стійкості. Це найболючіший урок, тому що європейська оборонна промисловість не встигає, коли йдеться про утримання України у війні. Інша справа – це рівень технічного обслуговування. Цікава дискусія щодо Panzerhaubitze 2000 та CISAR. Panzerhaubitze має кращі можливості. Але CISAR можна легко підтримувати, установка працює більшу частину часу, її можуть обслуговувати багато людей, які мають базовий рівень навичок. Тобто, система, яка працює, має набагато більшу бойову цінність, ніж система, яка дуже блискуча на оборонній виставці, але не робоча в бою.
Відбувається зміна самого поняття «війна». Мова про об’єднані війська, де точиться ця дискусія про тренування України за стандартами НАТО. Зараз звичайно можна говорити про те, що пішло не так з українського боку. Є причини для цього. Але правда для європейців полягає в тому, що у Запорізькій області в 2023 році не стався Фульдський прохід 1985 року. І коли НАТО думає про загальну війну проти супротивників, то ментально ще перебуває у 1985 році – процедури, спосіб мислення у війні бореться з червоною армією у внутрішньому німецькому кордоні. Це більше не працює в 21 столітті.
Інший тип великого уроку, який, ймовірно, протягом наступних півтора років стане вирішальним – інтеграція штучного інтелекту і великомасштабних обчислень з електронною розвідкою. Заходу потрібно забезпечити Україну засобами для протидії такій розвідці.
Краще провести військову підтримку України і отримати максимальний ефект від довіри до європейської оборони і оборони НАТО замість того, щоб ховатися за бюрократичними перешкодами або політичною обережністю.
Ацуко Хігашіно, Доцентка, Університет міста Цукуба:
Японія дуже велика країна. Наразі там бачать змішану картину світу через те, що про вже дізнались і про що не змогли дізнатися. Тому не має якогось колективного, однакового уявлення тих уроків, що були засвоєні з цієї війни.
Японці забувають уроки, які вже пройшли і які мали би для себе винести, досі перебуваючи в процесі навчання. Тому є потреба підтвердити для себе і говорити знову і знову про деякі дуже-дуже важливі раніше винесені моменти уроків.
Урок, який японці, засвоїли під час війни, полягає в тому, що Росія не є гідним учасником переговорів, тому зникла довіра до Росії.
Проте аргумент припинення вогню наразі є дуже активним у Японії, в тому числі, коли йдеться про компроміс зі сторони України. Наприклад, віддати 20% території. Або просто припинити війну для того, щоб вже більше не було війни між Росією і Україною. Поки існують такі обговорення, не можливо реально сказати, що урок від українського народу вивчено.
Кожна людина, яка спостерігає за цією війною, продовжує говорити, що таке припинення вогню не означає миру. Саме про це необхідно надалі казати іншим аудиторіям і багатьом людям, які досі мають ось таке уявлення, що це може допомогти.
Необхідно допомагати будь-якій країні, яка стала жертвою російської агресії або може стати такою. Навіть, починаючи з невеликого обсягу. І в такому разі допомога має надходити відразу, щоб в подальшому, як у випадку з Україною, закласти засади перетворення цього всього у велику, масштабну допомогу.
Японські санкції поки що досить подібні до санкцій інших країн, включно з ЄС. Там є дуже важливий виняток наразі. Підписаний тринадцятий пакет, який містить санкції і третім країнам, включно з Індією, Континентальним Китаєм і так далі. Він важливий, бо розширює територію застосування санкцій. Проте Японія у найближчому майбутньому не приєднається до санкцій третіх країн. Бо Японії дуже складно засвоїти цей урок, щоб змінити політику майбутніх санкцій, де включена не тільки Росію, але й всі країни, які допомагають їй.
Твердження, що Японія втомилась від підтримки України, не має під собою аргументів. В той же час важко боротися з цим наративом. Бо виглядає так, що дуже-дуже важко тим, хто підтримує Україну, але це не втома від допомоги Україні.
Японія допомагає Україні в економіці, у відновленні. Але найбільша її потреба – це системи протиповітряної оборони. Потрібно переконувати японців, що надання ППО не є наданням зброї для вбивства, а зброї для захисту життя людей. І це питання дуже термінове і критично важливе.
Михайло Гончар, Президент, Центр глобалістики «Стратегія XXI»:
Антиескалаційна модель поведінки НАТО і G7 стала зеленим світлом для агресора. На жаль, в деяких партнерів України ця модель поведінки залишається робочою. Виняток наразі – це Франція. Це багатократне повторювання про наслідки для агресора, в той час, коли ці наслідки лишаються лише на папері.
Одним з найбільш ефективним заходом протидії агресїї – це рішучі дії. Стратегічний партнер України – Сполучені Штати – колись продемонстрували такі рішучі дії в сирійському випадку (мова про знищення американським підрозділом підрозділу Вагнера у 2018 році). Що цікаво, Росія ніяк не відреагувала. Нічого не трапилось. Тому що вони отримали відсіч і змінили модель поведінки.
Важливий урок з позиції українського досвіду – це успішне знищення агресора у Чорному морі. Чорноморський досвід України важливий для Східної Азії, бо у випадку можливих бойових дій, вони будуть, передусім, повітряні і морські.
В Східній Азії формується коаліція рішучих на чолі з Японією. Іншого вибору там немає.
Головний і все ще не засвоєний урок – це те, що війна в Україні сприймається як війна в Україні. Десь там на Сході і може навіть не в Європі. У країнах Балтії зрозуміли відразу, що війна в Україні – це війна в Європі ще у 2014 році. У Франції теж відбулося переусвідомлення. У Брюсселі теж маємо прогрес. Тепер говорять про війну на порозі Європи.
Інший незасвоєний урок – це те, що агресор не збирається зупинятися. Хто буде наступним? Молдова, Грузія, Казахстан, країни Балтії чи Норвегія? Орда не зупиняється, вона рухається постійно. Важливо, що агресор має бути зупинений жорсткими діями. Але для того, щоб не допустити гарячого сценарію, необхідна жорстка економічна протидія. Якби санкційні пакети 22-23 років були запроваджені в 2014-2015 роках, то можна припустити з великим ступенем ймовірності, що 22-го року не було би.
Перемога України в Європі означає найбільш ефективне попередження Китаю від його експансіоністських планів в Азії. Навряд чи Китай вдасться до відвертих мілітарних дій найближчим часом. Але він бере економічною потугою. І, по суті, тут він вже має незаперечний успіх. Тобто «годівля крокодила» продовжується. Так само, як годували Росію і вигодували крокодила. Тому потрібно переглянути підходи.
Важливо діяти рішуче. Коли в Європі, в Східній Азії формуються коаліції рішучих то, вони повинні перетворюватись з риторичних правильних декларацій в конкретні дії.
Модератор: Лео Літра, старший аналітик, Центр «Нова Європа»:
Автократії вже мобілізувалися і такі країни, як Іран, Бівнічна Корея, допомагають Росії воювати з Україною.
Ключове питання зараз – чи переходять європейські країни на масштабування виробництва, адже якби вони це зуміли, зараз було б набагато простіше в плані організації поставок.
Щодо ідей про миротворчі місії і переговори, потрібно нагадати, що Україна в «мінських процесах» провела десь 200 раундів переговорів, було 20 домовленостей про припинення вогню, і всі були порушені.
Мета виправдовує засоби. Якщо є мета – перемога Україна – тоді знайдуться засоби для того, щоб це відбулося.
Єдиний урок, який можна підсумувати – Україна має виграти цю війну. Коли це відбудеться, це означатиме, що усі інші уроки вивчені.
Більше про Форум та месиджі спікерів тут.
Відеозапис Форуму доступний українською та англійською.
Медіапартнер – Укрінформ.
