Блог Альони Гетьманчук на “Українській правді”.
Отже, Зеленський поговорив з Байденом. Чомусь без відео, як з Путіним, що було б цілком логічно, але, за синхронним визнанням і Києва, і Вашингтона – в теплій атмосфері. І вперше з публічною заявою з Білого Дому – жодних рішень про Україну без України. Причому від Байдена це начебто звучало ще красивіше – якщо Україна на порядку денному, то вона має бути за столом. Інше питання, що “за столом” поняття дуже фігуральне з американської точки зору, не буквальне. І вчорашній дзвінок теж був явно віднесений до цього “столу”.
Результати таких дзвінків, зазвичай, як об’ємні файли з ілюстраціями – вимагають часу на завантаження. Поки вони завантажуються, дозволю кілька ремарок, які, з моєї точки зору, важливо було б тримати в умі.
-Байден – не Трамп, обтяжений спецрозслідуваннями про змову з Росією. Він може собі дозволити значно більше на російському треку, аніж його попередник, виправдовуючи це виключно благородним бажанням – не допустити нової війни.
-Сприйняття рівня компромісу, на який може піти Україна у питанні Донбасу та в контексті виконання Мінських домовленостей у Вашингтона та Києва помітно інше. Нові представники української влади цього можуть не знати, але та ж Вікторія Нуланд, яка і сьогодні посідає важливу позицію в Адміністрації, в часи Обами була цілком ок з ідеями про те, щоб під час виборів на окупованих територіях безпеку забезпечували “local security providers” (тобто народна міліція), а озброєння не відводилось, а зберігалось в так званих “security bubbles”. Сам Байден відомий тим, що в останній рік (чи навіть півроку) президентства Обами ставив досить жорстко питання виконання політичної частини Мінська на переговорах з Порошенком в Нью-Йорку. Тому особливо радіти з приводу того, що Адміністрація Байдена нарешті долучиться до процесу врегулювання навколо Донбасу – я б не стала.
-Кооординація з європейцями по Україні – це старий “пунктик” Байдена. Він давно (і резонно) переконаний, що зупинити Путіна можна лише об’єднаним західним фронтом. Якщо США будуть діяти наодинці, то це лише посилить Путіна, а не послабить його – приблизно в такому руслі доводилось чути аргументи безпосередньо від Байдена. Для України тут і добра новина, і не зовсім. Не зовсім добра полягає у тому, що уніфікована з європейцями лінія в нинішніх політичних обставинах ризикує бути більш розмитою, аніж була б американська чи американсько-британська. Тому Києву важливо й надалі щільно працювати не лише з Вашингтоном та Лондоном, але й з Берліном та Парижем. І сприятливого тла для такої спіпраці стає більше. Один маленький, але дуже показовий момент: у минулому році в США і Німеччині була приблизно однакова кількість тих, хто виступав за потребу близьких відносин з Росією – на рівні 25%. У цьому році в США таких стало помітно БІЛЬШЕ – на рівні 33% (дані Pew Research Center), а в Німеччині – помітно МЕНШЕ – на рівні 16% (дані Korber Foundation).
-Ну і останнє: Байден належить до того табору західних політиків, які впродовж тривалого часу були переконані, що основна загроза для України як держави – не Росія, а корупція. І допоки існуватиме така корупція і такий брак верховенства права Росія матиме змогу гібридно атакувати та дестабілізовувати ситуацію. Чи змінився його підхід? Навряд чи. Українські високопосадовці не повинні себе обманювати: якщо Байден говорить з Зеленським більше про безпеку (що цілком логічно на фоні майже вже перманентної загрози військового вторгнення), це зовсім не означає, що боротьба з корупцією та судова реформа стали для нього в українському файлі менш важливими. Саме тому й надалі звучить від Байдена питання “стійкості демократичних інституцій”, як це все красиво запакували в Білому Домі, і в розмові з Зеленським, і в розмові з лідерами Бухарестської дев’ятки. Саме тому відбувається Саміт за демократію і вперше в історії США приймається Національна стратегія боротьби з корупцією, яка насправді і глобальна. Інше питання, що Путін своїми діями навколо України Саміт за демократію, який, на хвилиночку, планувався як головна зовнішньополітична ініціатива Байдена в перший рік його президентства, відсунув помітно на другий план. Що, в принципі, теж доволі показово в контексті оголошеної Байденом війни демократії проти авторитаризму.
Далі буде) Зокрема знову щодо НАТО.