Блог директорки Центру “Нова Європа” Альони Гетьманчук для “Української правди”.

У подіях в Афганістані з шокуюче швидким захопленням Талібаном території країни, особливо показовою для України має бути реакція президента Байдена. Його демонстративне переконання, що він абсолютно не шкодує про прийняте рішення про вивід військ з Афганістану і вважає його абсолютно правильним.

Це переконання не лише з розряду політичної впертості, характерної для Байдена-політика: рішення про вивід військ з Афганістану він активно відстоював ще коли був віце-прещидентом в Обами. Це і про переконання Байдена, що американська підтримка і допомога не повинні бути безстроковими у часі для країн, які не можуть належним чином нею скористатись. Американський президент не раз давав зрозуміти: у кожної країни, в яку Сполучені Штати інвестують людські та фінансові ресурси, є певний проміжок часу, впродовж якого вони мають виправдати ці інвестиції. Або ж не виправдати. Щодо Іраку та Афганістану у Байдена позиція викристалізувалась досить давно: вони мали більш ніж достатньо часу, можливостей і простору, щоб належним чином скористатись американською підтримкою та допомогою, але цього не зробили. Тому тепер мають подбати про себе самі. І на прикладі Афганістану цей месидж звучить останнім часом дуже гучно.

Тепер питання, чи є в уявленні Байдена такий “термін” підтримки і допомоги Україні? Чи Україна все ще має, з його точки зору, шанс на суттєву американську підтримку та допомогу, чи вона ВЖЕ МАЛА цей шанс і ним не скористалась? Адже погодьтесь: для Байдена знову повернутись через чотири роки до досьє країни, в яку його держава і він особисто наче б то інвестували багато, але бажаних змін так і не побачили, не дуже надихаючий досвід. Хоча й, заради справедливості, варто відзначити, що інвестиції – зокрема і фінансові – в Афганістан навіть приблизно не можна порівняти з інвестиціями в Україну.