Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби. Мені незрозумілі зовнішньополітичні (саме зовнішньополітичні) підстави і причини цього звільнення.
За двадцять років роботи у зовнішньополітичній сфері – спочатку як міжнародний оглядач, потім як засновниця і керівниця профільних аналітичних центрів – достатньо добре розумію дипломатичний і навколо дипломатичний ландшафт України, аби дозволити собі зробити висновок: одиниці могли б представляти Україну та її позицію ефективніше і достойніше, аніж робив Кулеба у чи не найкритичніший момент в історії незалежної України. Під час міжнародних заходів та на зустрічах з міжнародними делегаціями неодноразово ставала свідком того, як він вміє переконувати, не ображаючи співрозмовника, тому має прекрасні стосунки з багатьма дипломатами і політиками навіть з дуже проблемних країн. Вміє вибудовувати ad hoc партнерства та коаліції, аби досягнути поставлених цілей. Завжди підкреслено командний, лояльний генеральній лінії, взятій Президентом.
Не з усіма позиціями і заявами Міністерства погоджувалась і погоджуюсь (починаючи від Китаю як стратегічного партнера в Стратегії зовнішньої політики і закінчуючи окремими аспектами взаємодії з Польщею), але за цього міністра завжди це чесно можна було прокомунікувати і запропонувати рішення.
Україна роками і часом на підвищених тонах намагалась розповідати міжнародним партнерам про те, як ми виступаємо проти “подвійних стандартів”. Під час великої війни ми стали носіями ідеї справедливості в контексті завершення війни. Деяких партнерів ми повчаємо, як має виглядати merit based approach – підхід, заснований на заслугах, і чому саме такий підхід повинен бути застосований щодо нас. Але часом не хочемо чи не можемо починати із себе. Рішення про звільнення Кулеби і особливо на тлі подальшого перебування на посадах або в ОП, або в Уряді тих, хто якраз підриває міжнародні позиції України і підважує наші аргументи про подальшу підтримку і членство в ЄС та НАТО – це якраз і про подвійні стандарти, і про відсутність справедливості, і явно не про merit based approach.
