Блог Альони Гетьманчук для “Української правди”.
На пальцях однієї руки можна перерахувати напрямки зовнішньої політики України, які є одночасно настільки ж важливими, і настільки складними, як польський.
Саме тому візити перших осіб рідко коли викликають однаково позитивні оцінки з двох сторін.
Візит президента Дуди – той рідкісний випадок, коли і польська, і українські сторони виявились загалом задоволеними очікуваним приїздом – мої співрозмовники і з українського, і польського боків ділились позитивним фідбеком з переважної частини пунктів програми.
Причетних до візиту можна зрозуміти: вперше за тривалий час на переговорах перших осіб фігурували здебільшого питання, які нас об’єднують, а не роз’єднують. Вперше за тривалий час питання історії не домінувало і не затьмарювало зустріч перших осіб держав.
Атмосферні відносини, які встановилась між Києвом та Варшавою після приходу до влади в Україні Зеленського, створили непогане підґрунтя, щоб навіть складні теми обговорювати в значно дружелюбнішій атмосфері. Тим паче президент Польщі в цілому комфортний західний партнер для Зеленського: без докорів щодо реформи правосуддя і можливих відкатів в антикорупційних реформах, що доводиться все гучніше чути владі від деяких інших західних партнерів останнім часом.
Так, певний час відносини між Україною та Польщею ходили по зачарованому колу: поляки відстоювали важливість історичного треку, українці відстоювали важливість безпекового треку. Під час нинішнього візиту зачароване коло було розірване – найбільший фокус робився ні на історії, і ні на безпеці, а на економіці. Хоча безпека безумовно фігурувала (і там у нас надалі все добре). І історія теж (і там у нас надалі все непросто).
Але економіки все ж було більше. І несподіванка тут не лише в тому, що економіка відтіснила історію, але й в тому, що це питання викликало таку пильну увагу саме під час президентського візиту – зазвичай, цими речами у нас займались прем’єри та їхні уряди. Але якщо економіка стала президентською темою, то що заважає історії стати темою істориків? А транспортні дозволи – темою максимум міністрів інфраструктури, а не перших осіб держави (досі обговорюється на рівні президентів).
Але, звичайно, успішність цього візиту, як і інших подібних візитів, можна буде оцінити лише згодом. Згодом, коли стане зрозумілим, чи вдалось вдихнути нового життя в енергетичну співпрацю двох країн, зокрема й після підписаного договору між польським PGNIC (польський Нафтогаз) та украінським Фондом держмайна щодо приватизаційних можливостей в енергетичній сфері. Чи вдалось додати нового дихання в інфраструктурну співпрацю після підписаної угоди між портами в Одесі та Ґданську. І наскільки активно Польща зможе підтримувати український порядок денний в НАТО (щодо ЄС є питання здорової конкуренції, обриси якої все чіткіше видніються зокрема в сільськогосподарській і транспортній
сферах). І чи вдасться сторонам самостійно домовитись про транспортні дозволи, без залучення з цього боку Брюсселяя, на що в Польщі реагують досить чутливо. І чи вдасться історію залишити для профільних інституцій. І нарешті вже наступного тижня – на саміті Тримор’я – стане зрозуміло, чи зможе Польща пролобіювати статус спостерігача для України в цій ініціативі як також один з результатів нинішнього візиту.
Одним словом, з такими візитами часом як з ліками – потрібен час, аби зрозуміти- допомогли вони, все залишили, як є, чи, можливо, викликали побічні ефекти. Цього разу дійсно хочеться сподіватись, що третього і навіть другого не буде.
P.S. Більш розлого про українсько-польські відносини у моїй статті тут
