З наближенням виборів 2019 року в Україні інтереси Москви дедалі більше виходять на перший план. Незважаючи на проєвропейські настрої, що панували після Євромайдану 2014 року, шанси близьких до Росії партій прийти до влади набагато більші, ніж може здатися на перший погляд.
Жоден кандидат на пост Президента не має відчутної підтримки більшості населення. Сукупність таких факторів, як невдоволення роботою уряду, занепокоєння економічними викликами та втома від війни спричинили хиткий баланс суспільних поглядів. Цілком можливий варіант, що у другому турі президентських виборів кандидат із проєвропейською орієнтацією програє кандидату з протилежними ціннісними позиціями. Такий сценарій можливий, якщо виборці, що підтримували претендентів, які не пройшли у наступний тур електоральних перегонів, відгукнуться на риторику «опозиційного лідера» про нормалізацію стосунків із Росією та про кінець конфлікту на Донбасі. Дієвим є й економічний популізм правонаступників Партії регіонів.
Партії «Опозиційний блок» та «За життя» виступають за відновлення відносин із Росією та вирішення війни на сході України невійськовими засобами. У сукупності їх підтримує 12,2% громадян. Нещодавно ці політичні сили оголосили про намір створити спільну виборчу платформу. Потужна медійна підтримка, фрагментованість прозахідного табору та розчарованість населення у поточному стані економіки підвищують шанси єдиного кандидата від опозиційних сил у другому турі. І це при тому, що загальна кількість виборців скоротилася на 16% за рахунок втрати регіонів, які традиційно були бастіоном опозиції.
Раніше цього року Віктор Медведчук, який очолює одну з головних фракцій «Опозиційного блоку», також приєднався до партії Вадима Рабіновича «За життя». Представники цієї політичної сили акцентують увагу на необхідності безумовного миру та нейтралітету України за зразком Швейцарії. Очікується, що вплив Медведчука на опозицію, як таку, буде підживлюватися його потужними медіа холдингами, до яких належать телеканали «112», «Zik» та «NewsOne». Безліч українців вважають його політично токсичною людиною, яка абсолютно не думає про інтерес держави. Примітно, що крило «Опозиційного блоку», очолюване найзаможнішим українським олігархом Рінатом Ахметовим, не долучилося до об’єднаної платформи. Залишається лише спостерігати, яким чином він буде вкладати свої ресурси у вибори наступного року.
Варто очікувати і намагань ввести український електорат в оману. Ставлення громадян до Європейського Союзу варіюється залежно від регіону. Нейтральне та негативне сприйняття НАТО українцями переважають над позитивним. Ба більше, підтримка євроатлантичної інтеграції стрімко падає на сході та півдні країни впродовж останнього року. Проросійський табір активно використовує неоднозначне ставлення українського суспільства до європейських інститутів та пропонує «швейцарську модель» нейтралітету для України.
Ідея нейтральності резонує в українському суспільстві. За три роки кількість її прихильників зросла з 23% у 2015 до 35% у 2018 році. Хоча зараз спостерігаємо безпрецедентну підтримку НАТО (41-42% позитивно ставляться до Північноатлантичного альянсу), велика кількість його критиків може завадити київській владі реалізувати свій курс. Такий варіант стане перемогою м’якої сили Москви.
Поза сумнівом, ставлення українців до Росії відчутно змінилося після Євромайдану. Проте 48% досі «позитивно» чи «дуже позитивно» відгукуються про РФ. На противагу їм, 32% українців по всій країні мають «негативні» чи «дуже негативні» сентименти щодо Москви. Хоча й існує бачення, що більшість прихильників Росії живуть на сході та півдні України, 47% населення центрального регіону в цілому ставляться позитивно до Росії.
Війна на Донбасі – найважливіший пункт президентської кампанії 2019 року. Президент Порошенко та решта кандидатів мають декілька прийнятних варіантів для вирішення цього питання. І ескалація військових зіткнень, і капітуляція перед Москвою призведуть до політичних наслідків. Водночас збереження статусу-кво не сприятиме деполітизації цієї війни.
Широкі верстви українського населення песимістично оцінюють своє майбутнє. Найбільше ця тенденція виражена на півдні та сході України. Відповідно до результатів загальнонаціонального опитування, вісім найбільш песимістично налаштованих міст розташовані у цьому регіоні. Крім того, економічні проблеми виступають тут як найважливіший фактор впливу на електоральний вибір громадян. У цих містах значущою є і кореляція між вищеописаними суспільними настроями та високим рівнем підтримки Євразійського Економічного Союзу. Виборці можуть бачити зв’язок між нормалізацією відносин із Росією та відновленням економіки їхнього регіону. Варто зазначити, що кількість громадян, які досі не визначилися, кого вони будуть підтримувати на прийдешніх виборах Президента, відчутно вища на сході та півдні України.
Широко розповсюдженим є розчарування у політичних лідерах. Жоден з основних претендентів на президентське крісло не має «позитивного» рейтингу, що перевищував би 28%. «Негативне» ставлення суспільства до них превалює над позитивним. 68% українців негативно відгукуються про Юлію Тимошенко, 75% – про Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, 79% – про Президента Петра Порошенка. Такі «анти-рейтинги» можуть стати на заваді прозахідним кандидатам під час виборчих перегонів.
Навіть якщо на президентських виборах перемогу здобуде не проросійський кандидат, Москва буде намагатися вплинути на результати виборів до парламенту. Отримавши декілька мандатів у Верховній Раді для лояльних до РФ політиків, Кремль зможе впливати на ухвалення політичних рішень в Україні. А тим часом війна на Донбасі триває, у чому звинувачують не лише Росію, а й українські політичні еліти. Таке бачення загрожує не лише окремим високопосадовцям, а й прозахідному вектору розвитку України загалом.
Так само, як у 2010 році, маятник може хитнутися у бік російсько-орієнтованих політичних сил. Не всіх українців торкнулися результати розвитку економічних відносин з ЄС в однаковій мірі. Відновлення економічних зв’язків із Росією може зняти суспільну напругу щодо економічної ситуації, принаймні на Сході та Півдні. Такі аргументи, вірогідно, переконають тих виборців, які досі вважають себе патріотами. Таким чином, якщо у другому турі президентських виборів зустрінуться умовні «прозахідний» та «проросійський» кандидати, перемогу останнього може забезпечити широкий пул виборців, які досі не знають, кого підтримати.
Маркіян Кузьмович – асоційований експерт Центру «Нова Європа»
