Блог Альони Гетьманчук на “Українській правді”
Вчора мали цікаву зустріч з поважною делегацією з Молдови: прем’єр-міністром Майєю Санду та міністром закордонних справ Ніку Попеску. Ця закрита експертна зустріч була організована Центром “Нова Європа” у партнерстві з посольством Молдови в Україні під перший візит Майї як прем’єр-міністра.
Вона приїхала особисто познайомитись з президентом Зеленським. Попри те, що під час відомого “двовладдя” в сусідній республіці Україна в особі МЗС обрала досить дивну позицію в питанні тамтешньої кризи, і бажаної підтримки від офіційного Києва у ті критичні для нового уряду дні Майя Санду не отримала. Хоча з Кишинева доносили чітко месидж: давайте спільно вибудовувати деолігархічний фронт у нашому регіоні.
Елемент дежавю супроводжував на зустрічі постійно: і коли згадували генпрокурора, який і у них (до вчора) не хотів йти у відставку, і коли говорили про те, що окуповані з Росією території не вижили б, якби у їх існуванні і торгівлі з ними не були зацікавлені певні важливі особи в столицях держав і так далі тому подібне.
Вчора на зустрічі я намагалась донести вичікувальну логіку української сторони до наших партнерів. Адже сам факт появи нового уряду в Молдові, де партнером Санду виступають соціалісти керованого Москвою Додона, поставив руба перед Україною та її суспільством питання: чи може апріорі бути вигідним для України рішення, яке підтримує Росія? Чи має Київ автоматично займати позицію “все схвалене Росією погано для України”? Чи все ж повинен ретельно вивчати і відштовхуватись від нашого інтересу, навіть якщо це збігатиметься з позицією РФ? Так, як до війни це було з позицією визнання Косова.
Сам факт існування уряду Санду загострює в українському контексті й інші питання. Зокрема, наскільки стійким в пострадянських умовах може бути урядова коаліція, об’єднана навколо деолігархізації, а не на основі зовнішньополітичного вибору, що мало місце за попередніх президентів і прем’єрів в Україні та Молдові? Деякі важливі молдовські партнери запевняють, що навіть Додон зацікавлений в євроінтеграції, розуміючи реалії – 68% молдовського експорту йде на ЄС, лише 8% на Росію (це начебто менше, ніж навіть у членів ЄС і НАТО Латвії та Литви). Однак, є підстави вважати, що ці цифри для нього бліднуть на фоні зобов’язань перед Кремлем і фінансових надходжень на його партійний рахунок з Москви у вигляді 600-700 тисяч доларів, які підтвердила людина дуже схожа на нього на славнозвісному компрометуючому відео, розповсюдженому під час кризи командою Плахотнюка.
І останнє питання – чи може в пострадянських реаліях політик, якого називають політиком-вітриною для Заходу, перетворити на вітрину цілу країну? Зазвичай такі політики так і залишались лише улюбленцями західних столиць, будучи неспроможними втілити реальні зміни у себе в країні. Майю Санду критики і скептики теж називають таким політиком-вітриною: прекрасна англійська, престижна західна освіта (Гарвард), досвід роботи на важливих посадах в поважних міжнародних організаціях (радниця глави Світового банку), вміння комунікувати з західними партнерами так, щоб вони розуміли месидж, а не здогадувались, про що йдеться (get the message, not guess the message). Але наскільки їй вдасться переламати ситуацію на свою користь і нав’язати свої правила гри, не перетворюючись на привабливу вітрину для традиційних у наших краях схем?
Наразі не знаю, яке враження справила у Зеленського прем’єрка Молдови, але було помітно, що попри зовсім різний бекграунд, деякі речі їм однаково болять: наприклад, питання боротьби з контрабандою. Також обом доводиться бути під прицілом обкатки з російського боку ідей федералізації. Майя Санду вже неодноразово заявила, що ця є ідея є неприйнятною для її уряду. Наскільки відомо, відкрито вона про це сказала і в розмові з російським емісаром Козаком, який активно “окучує” Кишинів останнім часом. Але тут дуже важливо, яку позицію займуть партнери в ЄС і США. Всупереч їх волі реалізувати подібний сценарій буде непросто (всі пам’ятаємо, як було зірвано перший План Козака). Отож, працюємо не тільки з Кишиневом, а в альянсі з “правильним” Кишиневом – із Берліном та Вашингтоном.
