Журналісти запитали у першої заступниці директора Центру “Нова Європа” Катерини Зарембо про основні плюси та мінуси Східного партнерства для України. Також говорили про можливий вплив агресії Росії на політику ЄС щодо офіційного Києва. Ось, що відповіла Катерина:

“Напевно, одним з головних плюсів створення ініціативи Східного партнерства десять років тому було те, що для держав Східної Європи була створена окрема програма. Давайте тільки згадаємо, скільки обурення було в Україні в 2003 році, коли східноєвропейські країни об’єднали Європейською політикою сусідства з північноафриканськими. Тобто тими, які навіть теоретично ніколи не могли б претендувати на членство.

Правда, навіть політика Східного партнерства виявилася, з точки зору країн-учасниць, занадто всеосяжною: для одних країн, таких як Україна, Молдова і Грузія, вона пропонувала занадто мало (оскільки мова не йшла про членство), а для інших-Білорусі, Вірменії і Азербайджану-занадто багато (інтеграцію з ЄС). Іншими словами, серед самих “східнихпартнерів” з самого початку не було задоволених.

Безумовно, програма потребує перегляду. Питання тільки в тому, хто в Європейському Союзі зважився б проштовхувати більш амбіційний порядок денний для України. Адже сьогодні Україна може почути критику навіть від тих країн, яких в Україні прийнято вважати друзями. Безперечно, майбутнє ініціативи і її перспектив для України буде залежати також і від результатів виборів до Європарламенту. Чим більше буде успіх євроскептичнихсил, тим менше шансів, що Україні, Молдові та Грузії буде запропонована більш амбітна повістка.

Що стосується впливу Росії, то Східне партнерство ніколи не було програмою з перспективою членства. На момент його заснування тільки Україна і Білорусь були країнами, де ще не було заморожених конфліктів, як в Придністров’ї, Абхазії і Південній Осетії; і конфліктів низької інтенсивності, як в Нагірному Карабасі. Що стосується України – окупації Криму і конфлікту на Сході – то тригером була Угода про асоціацію (відмова з боку України в особі президента Януковича від її підписання), яка є частиною двостороннього треку між Україною та ЄС. Хоча правда також і в тому, що Росія сприйняла Східне партнерство вороже і спочатку вкладала в нього набагато більше значення, ніж сам Європейський Союз”.

З повною версією статті редакції газети “Сьогодні” можна ознайомитися тут.