Напевно, крім Італії, ніде більше в Європі немає члена уряду, який був би відомий на міжнародній політичній арені більше, ніж президент чи прем’єр-міністр.
Хоч яку посаду обіймав Матео Сальвіні формально, в Італії він поводиться щонайменше як міністр закордонних справ, фінансів, енергетики та соціальної політики одночасно — на додачу до свого номінального портфеля віце-прем’єра і міністра внутрішніх справ, що дозволяє йому завзято боротися з “корінням усіх проблем” Італії (у чому, судячи з заяв міністра, з ним може змагатися хіба що Європейський Союз) — припливом нелегальних мігрантів.
За три місяці урядування Сальвіні неодноразово епатував як своїх співгромадян, так і міжнародну спільноту — аж до проблем із законом. Так, наприклад, сицилійська прокуратура розпочала розслідування проти віце-прем’єра за зловживання ним владою та незаконне утримання людей після того, як Сальвіні тиждень не дозволяв нелегальним мігрантам — урятованим у морі пасажирам рятувального судна — вийти на берег. Інший судовий скандал стосувався вимоги до “Ліги” повернути до державного бюджету 49 мільйонів євро, які партія отримала й використала не за призначенням у 2008–2010 роках. Прокуратура Генуї зобов’язала “Лігу” виплачувати в державний бюджет 600 тисяч євро щорічно до повного відшкодування.
Утім, здається, що ці події не тільки не шкодять, а навіть працюють на користь рейтингу політика. За сто днів роботи уряду рейтинг партії Сальвіні “Ліга” тримається на рівні 30%. Це майже вдвічі більше тих 17%, які “Ліга” здобула на березневих парламентських виборах. Саме Сальвіні, а не прем’єр-міністр Джузеппе Конте, дав тридцятихвилинне інтерв’ю телеканалу “Канале 5” (частині відомого холдингу “Медіасет”, засновником і частковим власником якого залишається Сільвіо Берлусконі) з нагоди ста днів “уряду змін”, під час якого студія аплодувала йому стоячи. У його Фейсбук-сторінки три мільйони підписників.
Сальвіні позиціює “жовто-зелений” уряд як такий, що виконує свої обіцянки. “Від справ до дій: спочатку Іспанія, а тепер Греція обігнала Італію за кількістю висадок на берег”, — декларує політичний постер Сальвіні, підкреслюючи успіх віце-прем’єра у боротьбі з нелегальними мігрантами та їх перерозподілом усередині країн ЄС.
Щодо мігрантів Сальвіні пощастило: за перші вісім місяців 2018 року до Італії прибуло всього 20 тисяч нелегальних мігрантів, що на 80% менше, ніж за аналогічний період минулого року, а від загальної кількості мігрантів, які прибули до Італії за чотири роки, становить близько 3%. Сальвіні залишилося тільки відіграти переконливе шоу рятівника Італії. З іншими пунктами програми “уряду змін”, зокрема соціальною політикою та скасуванням санкцій проти Росії — пунктом, який уперше за історію цих санкцій став частиною урядової програми країни-члена ЄС, — усе може бути не так просто.
Росія і санкції: подвійний трек
Так, коли Сальвіні в липні 2018 року заявив, що санкції не потрібні, анексія Криму була “законною”, а революція в Україні несправжньою”, із запереченням його слів виступив міністр закордонних справ Італії Енцо Моаверо Міланезі, а прем’єр-міністр Джузеппе Конте на прес-конференцї з президентом США Дональдом Трампом сказав, що зняття санкцій з Росії було б “немислимим”. Справді, усупереч коаліційній угоді Італія також підтримала продовження санкцій проти Росії на засіданні Європейської ради в червні 2018 року, а речниця російського МЗС Марія Захарова навіть дорікнула Італії, що в питанні скасування санкцій немає прогресу.
Нагадаємо: “Ліга” і партія “Єдина Росія” мають незаперечні зв’язки. Росія почала працювати над встановленням зв’язків із новими партіями “Ліга Півночі” і “Рухом 5 зірок”, коли обидві були відносно маргінальними. Зближення з обома розпочалося 2013 року і було особливо успішним з “Лігою”: представники цієї партії, з-поміж іншого, відвідували Крим, а 2017-го “Ліга півночі” підписала договір про співпрацю з “Єдиною Росією”.
Додатково на зв’язки з Росією вказує Культурна асоціація “Ломбардія — Росія”, заснована 2014 року представниками “Ліги Півночі” спільно з росіянами. Метою організації є боротьба з “інформаційними упередженнями проти Росії” у співпраці з такими “перевіреними та надійними” джерелами інформації як Sputnik News, а ключові посади в ній обіймають такі особи як Клаудіо д’Аміко, який був спостерігачем під час “референдуму” в Криму, і Алєксєй Комов, друг російського олігарха Константіна Малофєєва. У серпні “Ломбардія — Росія” знову опинилася на шпальтах газет — прокуратура Генуї порушила справу проти десяти осіб, яких звинувачує у вербуванні італійських громадян для участі у воєнних діях у Донбасі. За результатами журналістського розслідування BuzzFeed News, з обвинуваченими був пов’язаний голова асоціації “Ломбардія — Росія” Джанлука Савоіні, близький радник Сальвіні. Окрім того, американський сайт FiveThirthyEight, спираючись на розслідування спецпрокурора США Роберта Мюллера, опублікував дані про те, що Москва використовувала Twitter для пропаганди на користь “Руху 5 зірок” і “Ліги”. Сам Сальвіні не приховує свого захоплення Владіміром Путіним, хоча й заперечує близькі контакти з ним.
За спостереженнями деяких італійських оглядачів, Італія наразі вирішила продовжувати щодо Росії класичний італійський підхід “доппіо бінаріо”, тобто подвійного треку, що його свого часу застосовували і Демократична партія і уряд Берлусконі, пропонуючи, з одного боку контакти і діалог, а з другого — зберігаючи тверду позицію і європейську єдність. Простіше кажучи, “говори одне, а роби інше”. Принаймні до грудня, коли санкції знову переглядатимуть. Поки що, подейкують, Італія запропонувала винести питання розширення співпраці з Росією на засідання Європейської ради в жовтні. Утім, ідеться, скоріш за все, не про зняття санкцій, а про поступки на кшталт візової лібералізації. Зрештою, Італія, найімовірніше, пожертвує питанням санкцій, якщо на кону стоятимуть питання міграції, роботи єврозони та бюджет ЄС.
Слід також зазначити, що в сто днів роботи уряду Сальвіні й інші урядовці майже не згадували Росію і питання санкцій у публічних виступах. До речі, з дискурсу уряду “жовто-зелених”, на відміну від їхніх попередників — Демократичної партії, — також зник “Північний потік-2”, який, безперечно, шкодить інтересам Італії з погляду як економіки, так і енергетичної безпеки. Італійські експерти припускають, що таке італійське “мовчання” може бути викликане саме партнерством з Росією — хоча, за логікою соціально орієнтованої коаліційної угоди та італійсько-німецького протистояння, італійські урядовці мали би за кожної нагоди говорити про те, яким шкідливим буде “Північний потік-2” для італійської економіки. Натомість Сальвіні працює над проектом Трансадріатичного газопроводу, який міг би частково диверсифікувати постачання газу до Італії з Азербайджану через Грецію та Албанію.
Боротьба двох Європ
Можна припустити, що на політику Італії щодо санкцій впливає й інший партнер Італії — США. Дональд Трамп також є для Матео Сальвіні об’єктом захоплення. Він зустрічався з ним іще в ролі кандидата у президенти. Колишній радник Трампа Стів Беннон особисто приїздив до Рима у дні формування коаліції і надавав Сальвіні підтримку й поради щодо того, з ким формувати уряд. А першим послом, якого відвідав Сальвіні після виборів, був посол Сполучених Штатів.
Нині цілі Сальвіні і Беннона знову збігаються: після того як Сальвіні завоював Італію, він прагне завоювати Європу. У вересні Сальвіні приєднався до ініціативи Беннона “Рух”, який має на меті об’єднати євроскептичні та популістські політичні сили напередодні виборів до Європейського парламенту і допомагати їм під час проведення кампаній.
Такий крок цілком узгоджується із заявленими амбіціями Сальвіні сформувати блок “сувереністів” для участі у виборах до ЄП — нині він веде переговори з консервативними, ультраправими та популістичними силами Франції, Німеччини, Польщі, Румунії, Болгарії, Нідерландів, Бельгії та Австрії задля протистояння “дуополії християнських демократів і соціалістів” — тобто, за нинішніх умов, франко-німецькій осі.
Цілком у дусі епохи постправди Сальвіні позиціює себе як захисник європейських цінностей — “від юдо-християнського коріння до права на роботу, права на безпеку, права на життя”. Ідея виходу з єврозони, яку він пропонував під час передвиборної кампанії, трансформувалася у вищу мету — змінити ЄС зсередини, ставши частиною його інститутів. Він навіть розглядає для себе посаду голови Європейської комісії. Щоправда, шанси такого сценарію на сьогодні невисокі. Утім, Сальвіні вміє чекати: за п’ять років він пройшов шлях від партії, яка мала загальнонаціональну підтримку в межах похибки, до головної політичної сили країни.
Показово, що, попри одержимість мігрантською темою, солідарність у прийнятті мігрантів (яку виявляють, приміром, Португалія, Іспанія, Мальта, Франція, Ірландія та ін.) не є для Сальвіні підставою для партнерства та співпраці. Він шукає передусім ідеологічних союзників. Так, головним партнером Сальвіні в ЄС є угорський прем’єр Віктор Орбан, який усупереч рішенню Європейської комісії не прийняв в Угорщину жодного мігранта. Що не заважає Сальвіні й Орбану обсипати одне одного компліментами і засвідчувати взаємну адорацію: приміром, Орбан вважає італійського віце-прем’єра “героєм”.
До цього дуету мав приєднатися і федеральний канцлер Австрії Себастьян Курц, однак ситуація навколо запровадження санкцій проти Угорщини з боку Європейського парламенту розколола партнерів. Курц заявив, що депутати його Австрійської народної партії голосуватимуть за старт санкційної процедури. “Угорське питання” спричинило розкол навіть усередині італійської коаліції: “Рух 5 зірок” оголосив, що також голосуватиме “за”.
Зірки не в тій лізі
Загалом, попри запевнення Сальвіні й Луїджі Ді Майо, лідера “Руху 5 зірок” і віце-прем’єра/міністра праці та економічного розвитку, що в них чудові стосунки, вже зараз видно, що “Руху 5 зірок” тісно в коаліції. Надто багато розбіжностей уже накопичилося між партнерами — від реформи Євросоюзу (“5 зірок” позиціюють себе як антисистемну партію, яка у принципі виступає проти існуючих інститутів) до енергетичної та соціально-економічної політики. “5 зірок” також не підтримують ідеї Трансадріатичного газопроводу, звертаючи увагу на те, що його будівництво може завдати шкоди довкіллю та культурній спадщині півдня Італії.
Зрештою, найбільшим каменем спотикання між коаліційними партнерами є питання розподілу державного бюджету на виконання своїх обіцянок, викладених у коаліційній угоді. Обидві партії тягнуть ковдру на себе: у той час як Ді Майо наполягає на запровадженні допомоги на випадок безробіття та низького доходу для досягнення мінімального доходу в 780 євро, Сальвіні хоче запровадити “фіскальний мир” — звільнення боржників від сплати податків обсягом аж до 1 мільйона євро. Сальвіні не приховує: на виборах до Європейського парламенту “Ліга” і “5 зірок” є конкурентами, тому йому не вигідне зростання підтримки партнерів по коаліції. Планам обох протистоїть міністр економіки Джованні Тріа.
Утім, навряд чи коаліція розпадеться, принаймні в осяжному майбутньому: у разі перевиборів “5 зірок” ризикують програти “Лізі”, а тому тримаються за позиції та результат, що їх здобули в результаті березневих парламентських виборів. Стосовно “Ліги” і Сальвіні є підстави вважати, що за тієї підтримки, яку партія має нині, у неї є всі шанси протриматися при владі як мінімум легітимні п’ять років каденції (а як DT.UA писало раніше, Сальвіні має плани залишатися біля політичного керма Італії цілих тридцять).
Так чи інакше, в Україні важливо розуміти: Сальвіні, як влучно назвав його журнал Times, — обличчя нової Європи. А отже, зокрема, й від України залежить, якими будуть її душа і майбутнє.
