Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Молдові, яка стала знаковим документом для країни, асоційованої з ЄС. Після довгих коливань, після тривалого періоду терпіння у відносинах з Кишиневом Євросоюз вирішив “показати жовту картку” молдовській правлячій еліті.

При цьому в депутатів не виклика сумніву той факт, що Молдова вже “напрацювала” на жорстке ставлення до себе. Європарламент ухвалив рішення абсолютною більшістю голосів: 396 депутатів проголосували за, 76 – проти.

І у європейських депутатів, і у дипломатів є чимало причин піддавати сумніву дотримання Молдовою своїх зобов’язань – як тих, що прописані в Угоді про асоціацію, так і тих, які Кишинів взяв на шляху до отримання безвізу. І хоча рішення Європарламенту відзначає деякий прогрес у торгівлі з ЄС, причиною безпрецедентної критики стало інше: відкат у дотриманні базових європейських цінностей.

Серед найбільших проблем – відсутність належного розслідування “крадіжки сторіччя”, під час якої з молдовських банків вивели $1 млрд, а також відсутність покарання причетних; зміна закону про вибори і перехід на змішану виборчу систему “українського типу”, всупереч негативному висновку Венеціанської комісії; визнання недійсними виборів мера Кишинева 5 липня 2018 року за дуже сумнівними підставами; брак незалежності та неупередженості антикорупційних органів і системи судочинства; а також висилка до Туреччини турецьких громадян, нібито пов’язаних із рухом Гюлена, без дотримання юридичної процедури.

Список проблем, складений Європарламентом, дав ЄС можливість нагадати Молдові, що вона може багато чого втратити.

На кону – по суті, все, чого Кишинів досяг від 2010 року, включно з безвізом та Угодою про асоціацію.

Звісно не йдеться про негайну відмову від цих досягнень.

Насправді проект рішення Європарламенту не містить навіть рекомендацій до Єврокомісії про призупинення асоціації чи безвізового режиму.

Цей документ ставить іншу мету: позначити, якими можуть бути наступні кроки з боку ЄС, якщо Молдова продовжить політику, що суперечить документально зафіксованим домовленостям між Брюсселем і Кишиневом.

Резолюція встановлює чітке спрямування політики ЄС щодо Молдови – з одного боку, підкреслюючи, що Кишинів вже втратив (зокрема, макрофінансову допомогу на суму 100 млн доларів, а також фінансування програм бюджетної підтримки), а з іншого боку – наголошуючи на тому, що він ризикує додатково втратити.

Час, відведений Молдові для того, щоби повернутися на шлях реформ, спливає дуже швидко.

Європейський парламент вказує на парламентські вибори 24 лютого 2019 року як на “сигнальну дату”, коли оцінюватиметься майбутнє відносин. Якщо наступного року Молдові вдасться провести вільні й справедливі вибори і реанімувати реформи – то ЄС може розблокувати як фінансування Кишинева, так і політичний діалог.

Якщо ж ні – Брюссель розглядає можливість запуску безпрецедентних заходів тиску на Молдову, які мають змусити політичне керівництво держави відчути ціну своїх дій, а також підштовхнути його привести свої дії у відповідність зі своїми зобов’язаннями перед ЄС.

Текст рішення ЄП окремо наголошує, що “геополітичні аргументи” не спрацюють.

А отже, звична гра на тому, що, мовляв, Брюссель попри все має підтримувати Молдову, бо інакше штовхне її в руки Росії – не має сенсу. Такі пояснення не розглядатимуть.

Попередження від ЄС надійшло саме в той час, коли Кишинів знову взяв у роботу свій улюблений геополітичний аргумент. Молдовські політики – як свого часу і українські – часто намагаються шантажувати Брюссель цим, запевняючи ЄС, що критика нинішньої влади лише розширює можливості проросійського табору і гарантує його представникам кращі результати на виборах.

Ця думка небезпідставна. Захід надто довго закривав очі на проблеми з демократією в Молдові, аби лише зупинити “російську загрозу”. Приклад – парламентська кампанія 2014 року, під час якої було чимало порушень, що не викликали реального спротиву західних партнерів, адже перемогли сили, що називали себе проєвропейськими та демократичними. Та й після виборів ЄС системно підтримував Молдову та надавав уряду фінансову допомогу, навіть попри очевидні проблеми із проведенням реформ.

Події останнього року, насамперед скасування виборів мера столиці після перемоги опозиційного кандидата, переповнили чашу терпіння у Євросоюзу.

Та у молдовській політичній еліти досі поширена думка, що ЄС – це такий собі “банкомат”, який дає гроші за клятву в любові до Європи. У Брюсселі прагнуть покласти край таким судженням – і резолюція Європарламенту має в цьому допомогти. Вона чітко наголошує, що заяви та обіцянки надалі не братимуть до уваги. Прогрес оцінюватимуть за конкретними діями, а не за намірами.

Враховуючи фінансові реалії, це означає, що Молдова нині – на роздоріжжі.

Або їй доведеться повернутися до проведення критичних реформ, або вона буде змушена покладатися на фінансування з інших джерел. По суті, єдиним таким джерелом є Росія. А її гроші – як довів приклад кредитування України у схожих умовах у 2013 році – супроводжуються дуже болючими поступками і надвисокою політичною ціною, яку неможливо порівняти з обсягами запропонованого фінансування.

Є ще один сигнал, який Євросоюз передає Молдові цією резолюцією:

правлячі партії вже не можуть використовувати ЄС для легітимізації своїх дій чи рішень.

Багато років поспіль політики прикривалися Євросоюзом, щоб додати легітимності своїм діям, а також фліртували з ЄС, щоб отримати підтримку проєвропейського електорату. Наразі можливості для цього у них зникають.

Що далі?

В гіршому випадку “жовта картка” від ЄС може перетворитися на “червону”. Тобто погрози санкціями перетворяться власне на санкції. І якщо парламентські вибори наступного року не будуть визнані вільними та чесними, імовірність цього суттєво зросте.

Однак цей шлях не є неуникним. Попри нинішню кризу, Молдова має всі передумови поліпшити відносини з ЄС навіть до виборів. Для цього знадобиться вирішити ключові питання, окреслені ЄС, та забезпечити рівні умови для всіх учасників на майбутніх виборах. Звісно, якщо Кишинів сприйме резолюцію Європарламенту як можливість відновити відносини з ЄС – а не обере шлях подальшої конфронтації і не буде й надалі погіршувати свої відносини з Брюсселем.

Оригінал статті опублікований на сайті видання “Європейська правда”