Відносини України і НАТО не можуть бути предметом угод з Росією
Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження», під час презентації результатів опитування “Зовнішня політика і безпека – 2025” окреслив ключові «червоні лінії» українського суспільства у питаннях завершення війни, наголошуючи, що ціна миру не може передбачати втрату суверенітету, обороноздатності чи права самостійно визначати безпекові орієнтири.
Він звернув увагу на гостру чутливість тем скорочення ЗСУ та членства в НАТО, які дедалі частіше намагаються вбудувати в логіку переговорів із Росією, що суперечить базовим принципам міжнародного права і самого Альянсу. Також Сушко застеріг від можливого зростання недовіри й ресентименту після війни та наголошує на необхідності чесної комунікації з суспільством щодо меж можливих компромісів.
- Українське суспільство досить серйозно ставиться до теми ціни миру. Вони виявляють волю до того, щоб ціна виходу з війни не була критичною для українського суверенітету, незалежності й базових характеристик, які роблять країну обороноздатною;
- Для майбутнього виживання України достатня кількість і якість Збройних сил є принципово важливим питанням. Тому, коли йдеться про скорочення чисельності ЗСУ, великого ентузіазму в суспільстві щодо такого сценарію немає. Водночас відповідь на це питання виглядає ще більш безкомпромісною через те, що скорочення поставлено в один ряд із російським гаслом «демілітаризація», яке фактично означає позбавлення України здатності до опору;
- Чисельність Збройних сил у мирний час не може бути такою, як у стані повномасштабної війни. Але тут питання сприймається не як технічне планування оборони, а як елемент скорочення суверенітету – коли чисельність армії визначається не внутрішніми потребами, а міжнародною угодою. Це рідкісна і проблемна практика в міжнародному праві;
- Будь-яке завершення війни так чи інакше тягне за собою демобілізацію. Але сам факт того, що це може бути частиною гіпотетичної мирної угоди, викликає сильну реакцію, зокрема через відсутність симетричності. Адже ніхто не говорить про скорочення Збройних сил Російської Федерації;
- Починають лунати сигнали про альтернативні формати безпеки. Питання членства України в НАТО починають розглядати не як двосторонні відносини України та Альянсу, а як елемент переговорів із Росією. Це принципово хибна логіка. Якщо така модель буде зафіксована в мирній угоді, це створить серйозні виклики й для самого НАТО, адже суперечить його фундаментальним принципам і процедурам;
- Українське суспільство поки що демонструє стратегічну визначеність. Ми пам’ятаємо періоди, коли цього не було і коли суспільство було розділене у питаннях зовнішньополітичного курсу. Сьогодні цей консенсус зберігається, але ми маємо усвідомлювати, що він стане об’єктом серйозного розхитування в процесі переговорів;
- Підтримка членства в ЄС і НАТО є вищою, ніж рівень довіри до цих інституцій. І це парадокс, але він існує. Після завершення війни, яке, ймовірно, не відповідатиме всім очікуванням, частина суспільного ресентименту буде адресована не лише українській владі, а й західним партнерам. Це може призвести до зростання євроскептичних настроїв;
- Важливо зменшити шоковий ефект від можливих рішень через своєчасну і чесну комунікацію. Я сподіваюся, що ці дані будуть уважно вивчені і українською владою, і міжнародними партнерами, щоб краще розуміти обмеження, які українське суспільство ставить щодо можливих компромісів.
Запис трансляції українською – на нашій сторінці у Facebook, англійською – на YouTube каналі “Нової Європи”.
