22 червня Європейський Союз нарешті оприлюднив усний звіт щодо виконання семи рекомендацій, які були надані Україні разом зі статусом кандидата на вступ до ЄС. Усний звіт є перевіркою реальності для України, що дає уявлення про те, як ЄС оцінює її прогрес у виконанні реформ. Крім того, він дає Києву певний час для усунення недоліків у процесі імплементації рекомендацій до жовтневого звіту про розширення, який, імовірно, дозволить зрозуміти, чи будуть розпочаті переговори про вступ з Україною чи ні.
Короткий підсумок: усний звіт підтвердив, що дві із семи рекомендацій «виконані» – йдеться про сфери судочинства і медіа; одна – «помітний прогрес» – щодо Конституційного Суду, а решта позначені як «певний прогрес» – боротьба з корупцією, відмивання грошей, деолігархізація та національні меншини. Результати попередньої оцінки ЄС значною мірою збігаються з результатами незалежного моніторингу виконання Україною рекомендацій ЄС «Кандидат Check», який за ініціативою Центру «Нова Європа» здійснює низка аналітичних центрів і громадських організацій.
Україна заслуговує на похвалу і підтримку хоча би через той факт, що вона показує результати, незважаючи на війну з Росією, – жодна інша країна не проводить реформи за таких умов. Саме це ЄС фактично й робить, застосовуючи конструктивний підхід до оцінки виконання семи рекомендацій, а також, до надання порад щодо подальших кроків. Але що стоїть за політичним рішенням про позитивну оцінку прогресу?
Попри зусилля невеликої кількості осіб, які стежать за тим, аби процес виконання рекомендацій був послідовним і відповідав головній меті – розпочати переговори про вступ, інтеграція до ЄС, особливо на високому політичному рівні, часто нагадує «піаніно в аеропорту», на якому випадкові туристи грають одну-дві пісні – тобто роблять одну-дві заяви на тему інтеграції до ЄС – і летять своїм рейсом: опікуються іншими, більш нагальними питаннями. Це стало очевидним в останні місяці, коли в епіцентрі уваги опинилося НАТО з огляду на наближення саміту Альянсу у Вільнюсі.
Чи ЄС і Україна на тій самій сторінці?
Для того, щоб оцінити зусилля України щодо вступу до ЄС, необхідно розглянути кілька аргументів. Швидкий і “легкий” статус кандидата певним чином змінив уявлення про те, що є досяжним для України, а що ні. Деякі недалекоглядні заяви українських чиновників про вступ до ЄС вже за два роки є досить показовими. Той факт, що деякі чиновники і політики все ще розглядають вступ до ЄС як винятково політичний процес, робить Україні ведмежу послугу. Крім того, існує тенденція вважати Україну більш просунутою, ніж країни-кандидати на Балканах, які застрягли в процесі вступу до ЄС. Проте порівняння результатів минулорічних звітів про розширення з оцінкою анкети, яку Україна подала минулого року, показує, що Київ відстає від усіх балканських країн-кандидатів. Але навіть якщо припустити, що Київ випередить балканські країни у наступних звітах про розширення, приклад балканських країн має стати для України уроком, що до розширення мають бути готовими обидві сторони – і країна-кандидат, і ЄС. Прогрес деяких балканських країн у проведенні реформ не відповідає фактичному прогресу на шляху до членства в ЄС. Це означає, що реформи є невід’ємною частиною процесу, але недостатньою для прогресу на шляху вступу.
Швидка інтеграція в ЄС виглядає сумнівною, навіть якщо припустити, що Україна стане готовою до членства за пару років (що є вкрай малоймовірним), готовим до цього має також бути і ЄС. Багато лідерів ЄС чітко дали зрозуміти, що поки сам ЄС не реформується, включаючи процес ухвалення рішень, можливості для розширення ЄС заслабкі. Тому питання не в тому, наскільки готова Україна, а в тому, наскільки гнучким є ЄС, щоб виробити спільне бачення того, як зробити Союз більш функціональним. Боротьба з російською агресію, безумовно, дає Україні політичний поштовх до інтеграції в ЄС, однак вона не може замінити або пришвидшити процес реформування ЄС.
Що далі?
Якою мала би бути стратегія України з огляду на нинішній контекст? Пріоритет «№1» – безпека країни. Тому абсолютно правильно і надалі просити про всебічну підтримку України задля перемоги, що включає й надання запрошення до членства в НАТО. Україна має одним голосом переконувати західних партнерів, чому підхід про «приєднання до НАТО без додаткових передумов, а до ЄС на основі заслуг» – найбільш оптимальний та справедливий з усіх точок зору. В іншому випадку навіщо Україні здійснювати реформи, якщо вона стоятиме перед загрозою втрати державності?
Передовсім головну увагу в процесі подальшого руху до ЄС слід приділити так званим «основам» (fundamentals). Виконання рекомендацій щодо судової реформи, а також у сфері масмедіа – вже значний крок вперед. Якщо прогрес щодо реформи Конституційного суду буде підкріплений ухваленням відповідного законодавства в другому читанні, тоді увесь блок, повʼязаний із реформою судочинства, стане серйозним підґрунтям для запиту про початок вступних переговорів.
По-друге, країни-члени пильно стежитимуть за успіхами в антикорупційній сфері, особливо з огляду на процес відбудови, перш ніж дати зелене світло для вступних переговорів. Антикорупція так само є частиною «основ», а тому складно уявити, що ЄС відкриє переговори без суттєвих результатів у виконанні цієї рекомендації. Нещодавні приклади боротьби з корупцією на вищому рівні (голова Верховного Суду) підтверджують зусилля України. Але лише обвинувальні вироки покажуть, що Україна налаштована серйозно у цьому плані.
По-третє, середньостроковим завданням України може стати поступова інтеграція в ЄС. Приєднання до чотирьох свобод та єдиного ринку ЄС є цілком виконуваними цілями для України, тим паче, що багато елементів у цьому контексті вже досягнуто. Це дозволило би врахувати проблеми та занепокоєння ЄС, не понижуючи амбіцій України (посилання на аналітичний документ Центру «Нова Європа»)
По-четверте, необхідний менеджмент очікуваннями. Оманливі месиджі деяких українських посадовців про те, що «Україна виграє війну та інтегрується в ЄС за замовчуванням», або ж вступить до ЄС за два роки, не є ані реалістичними, ані конструктивними. Той факт, що усний звіт ЄС обговорювали на засіданні Ради національної безпеки і оборони України вже наступного дня після оголошення, – хороший знак того, що влада займає більш реалістичну позицію щодо рекомендацій ЄС і можливості розпочати переговори.
Незважаючи на висновок ЄС про те, що Україна має продовжувати виконувати своє домашнє завдання, є очевидним політичний сигнал про бажання почати переговори. З точки зору успішних реформ в Україні, для ЄС було б доцільно розпочати переговори, навіть якщо не буде виконано повністю всі 7 рекомендацій. Причина полягає в тому, що ЄС і суспільство в Україні мали б набагато більше важелів впливу на реформи в Україні, якби переговорний процес було запущено.
З повною версією можливо ознайомитися тут.
Аналітичний коментар підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію автора і не обовʼязково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».