Китай та Росія діють по-різному в різних регіонах світу — в Європі та Азії. Однак Китай у своїй зовнішній політиці дедалі більше нагадує Росію. До тону китайських дипломатичних
заяв додалася впізнавана російська напористість, маніпуляції
і агресія. Найбільш корисними для Пекіна виявилися уроки в сфері гібридних спецоперацій — інформаційних провокацій, поширенні фейків. Китай іде на поглиблення співпраці з Москвою лише в тій мірі і в тих сферах, де він може посилити свої позиції. Асиметричність відносин між КНР і Росією відводить Москві скромне місце молодшого партнера — РФ програє конкуренцію Китаю за фінансовими ресурсами, технологічним прогресом. Росія не протестує проти посилення присутності Піднебесної в країнах, які Кремль традиційно вважав своєю сферою впливу. Обидві країни знаходять порозуміння у подвійній цілі: перша — боротися з демократичними урядами, друга — посилювати власні авторитарні режими. В Азії занепокоєно стежать за російськими агресивними діями щодо України, побоюючись, що початок нової фази війни може спровокувати Китай на аналогічні кроки щодо Тайваню або японських островів Сенкаку. Співпраця між Пекіном та Москвою базується на холодному і, ймовірно, тимчасовому розрахунку — розмови щодо створення альянсу двох потуг, найпевніше, перебільшені. Головний ефект від російських уроків для Китаю — плачевний: довіра до Пекіна серед країн як Азії, так і Європи останніми роками падає.