Медіа-версія аналітичної статтії доступна за посиланням тут.

Франція є тим унікальним партнером України, яка на практичному рівні надає нам значну підтримку, але в інформаційному полі часто стикається з докорами про відсутність або брак такої підтримки.

Одна з причин – те, що навіть та допомога, що надається Парижем, не завжди афішується, а керівництво Франції не використовує надану Україні зброю для піару.

Ще один позитив у французько-українських відносинах, на якому варто наголосити – це те, що відносини з Україною нарешті виокремлюються. Париж вже не сприймає Україну винятково в контексті або крізь призму відносин з РФ.

Утім, це зовсім не означає, що у двосторонніх відносинах прибрані усі “скелети” або що наявний рівень практичної підтримки з Парижа є достатнім.

“Європейська правда” публікує огляд ставлення Франції до України та до низки ключових питань у наших відносинах, підготовлений директоркою Центру “Нова Європа” за підсумками візиту його делегації до Парижа.

Військова допомога Франції

У розмовах з політичними гравцями Франції відчувається, що страх ескалаційних ризиків і, відповідно, “страх розізлити Путіна” тут є суттєво меншим, ніж у низці інших ключових європейських країн, як-от у Німеччині.

Команду Центру “Нова Європа”, наприклад, під час адвокаційного візиту в Париж у березні на жодній зустрічі не питали про ймовірність застосування Путіним ядерної зброї в Україні.

Французькі експерти пояснюють це передусім наявністю ядерної зброї у самій Франції та доволі потужними на тлі інших країн збройними силами.

Це помітно і на рівні французького суспільства: 78% французів, за останніми даними, підтримують надання військової допомоги Україні. Такий підхід дозволяє Парижу займати прогресивну позицію щодо постачання сучасних видів озброєнь.

Відтак Франція входить до топ-5 постачальників зброї Україні.

Водночас ще на початку великої війни у Парижі було ухвалене рішення, що Франція надаватиме допомогу без особливої публічності та піару – тобто принципово інакше, ніж це роблять американці чи британці.

Хоча й приховувати свій внесок у перемоги української армії Париж також не має наміру.

Тут з гордістю повторюють, що саме Франція розблокувала питання постачання танків для України (хоча насправді йшлося про рішення щодо постачання так званих легких колісних танків).

Такі особливості підходу Франції можуть стати у пригоді Україні. Зараз Київ намагається домовитися про те, щоб за аналогією з історією з колісними танками французи розблокували надання Україні західних винищувачів – тобто щоб вони стали першими, хто оголосить про своє рішення надати Україні новітні бойові літаки.

Йдеться про французькі літаки Mirage.

Водночас українські повітряні сили прагнуть того, щоб основним літаком ЗСУ стали не “Міражі”, а американські винищувачі F-16. Але наразі неясно, чи допоможе постачання французьких винищувачів змінити позицію США – так, як вдалося змінити позицію Німеччини щодо танків Leopard 2.

“Переговори про мир”

У Франції політики нині дуже сфокусовані на короткостроковій перспективі – а саме на весняному контрнаступі – та прагнуть надати Україні всі необхідні засоби для його успішного проведення.

Натомість у довшій перспективі французькі політики бачать більше можливостей для РФ, аніж для України. Тож схоже, що до завершення контрнаступу України французи не будуть тиснути у питанні переговорів, при цьому Франція готова посилювати військову підтримку вже зараз, під весняні дії ЗСУ – і Україна має цим скористатися.

Тож Париж готовий підтримати контрнаступ – але поки що лише один.

При цьому чи не найоптимістичніший воєнний сценарій, який бачать у французькій столиці, полягає в тому, що ЗСУ звільнять до кінця літа Херсонську і Запорізьку області та позбавлять РФ сухопутного коридору до Криму – не більше.

При цьому після завершення контрнаступу можуть поновитися заохочення України шукати варіанти завершення війни, які б включали дипломатію.

Те, що зараз цей тиск призупинився, було дуже помітно під час цьогорічного візиту в порівнянні з минулорічним, коли українських експертів прямо запитували: “Як будете домовлятися про мир”? Однак коло спілкування президента Франції й досі включає осіб, які намагаються нав’язати один з основних наративів, які проштовхує РФ на Заході, щоб ослабити підтримку Києва та скоротити кількість озброєнь – думку про те, що у довшій перспективі Україна нібито не має шансів перемогти РФ з її кількаразово більшим населенням, тому, мовляв, “доведеться домовлятися” все одно.

Носії такого мислення присутні й у військовій розвідці, відомій некоректними прогнозами щодо України, і у генштабі Франції.

Також і надалі багато французьких політиків поділяють бачення президента Макрона, що треба “не принижувати Путіна”.

Загалом, як зазначив голова групи дружби Україна-Франція Бенджамін Хаддад у своєму виступі на форумі “Україна-Франція”, французькі політичні еліти є більш розділеними у питаннях підтримки України і мають значно більше русофілів, аніж французьке суспільство. До речі, Хаддад – трансатлантист та колишній аналітик Atlantic Council – є одним із найактивніших друзів України у Франції, що просуває, серед іншого, перехід французької військової промисловості фактично у режим виробництва воєнного часу.

Що думає Франція про вступ України до ЄС

У Франції пишаються роллю країни у тому, що Україна та Молдова отримали статус кандидата в члени Євросоюзу за французького головування. Неодноразово доводилося чути, що на той момент Париж ще не усвідомлював, наскільки стратегічно правильним було це рішення.

Зараз нібито це розуміння вже є. Щонайменше, відчувається разюча відмінність від багатьох попередніх років, просякнутих заявами та натяками Франції про несприйняття членства України в ЄС.

Загалом про процес вступу України до ЄС тут незмінно говорять в ув’язці з Молдовою, не приховуючи прихильного ставлення до нинішнього молдовського керівництва.

Нині увага Парижа щодо України цілковито прикута до виконання семи рекомендацій, які ЄС надав разом із кандидатством. При цьому Франція не виключає, що до кінця року ЄС має прийняти політичне рішення про початок вступних переговорів. І хоча у Парижі все ще нагадують, що навіть виконання семи рекомендацій не гарантує відкриття вступних переговорів, схоже, що є розуміння: буде некоректно відмовити Україні у цьому політичному рішенні, якщо вона продемонструє реальний прогрес у виконанні рекомендацій.

При цьому в Парижі чекають не “виконання на 120%”, а швидше реального прогресу по кожному з пунктів, без неоднозначностей у сприйнятті виконання кожного з них.

Утім, перегляд методології розширення, яка нині дозволяє будь-якій країні-члену ЄС де-факто заблокувати процес вступу і щодо якої лунає багато скарг від країн Західних Балкан, тут не вбачають можливим.

А ідея поетапної інтеграції України до ЄС не завжди викликає схвальні оцінки. У Парижі нагадують, що ЄС – це не тільки про економіку, але й про політичні та ціннісні речі. На тлі кризи верховенства права у Польщі та Угорщині цим питанням приділяють особливу увагу.

Готовність до членства України в НАТО

Одне з приємних здивувань у Парижі – готовність обговорювати членство України в НАТО.

Фактично на кожній зустрічі лунало питання про безпекові гарантії для України: Єлисейський палац та особисто президент Макрон хотіли б розробити французькі пропозиції, які б стосувалися безпекових гарантій для України.

Тому стає особливо важливою комунікація української сторони про те, що такі безпекові гарантії можуть бути лише “проміжними” на шляху до входження в Альянс і у жодному разі не можуть бути заміною членства України в НАТО.

Тема вступу України в НАТО вже не викликає такої алергії у Франції, як раніше.

Це ще один показник разючої зміни французької політики щодо України.

Особливо якщо порівнювати з 2008 роком, коли перед Бухарестським самітом НАТО цю ідею публічно підтримували хіба що два французькі філософи.

У Франції визнавали потребу винести правильні уроки з рішення у Бухаресті, яке все більше політиків називають помилковим, а також з того факту, що Путін не наважився напасти на жодну з країн Альянсу.

По суті, Путін позбавив скептично налаштовані країни НАТО найпотужнішого контраргументу проти членства України – можливої ескалації РФ у випадку запрошення до Альянсу. Виявилося, що все рівно навпаки – саме відсутність членства штовхає РФ до ескалації.

Щодо безпекових гарантій, то найбільше наразі проговорюється ідея щодо можливості чотирьох країн (Франції, США, Німеччини та Британії) надати такі гарантії після того, як, на думку цих столиць, з українського боку буде проблематично досягнути значимих військових здобутків та виникне потреба шукати інші шляхи “пошуку миру”. Причому в Парижі допускають можливість, що Франція може виступити лідером у цьому процесі навіть у разі небажання США надавати подібні безпекові гарантії.