Для Італії коронавірус став справжнім землетрусом, причому не лише епідемічним. Серйозні зміни торкнулися і політичного середовища, і суспільних настроїв.

Карантинні обмеження не призвели до падіння рейтингів уряду, швидше навпаки. І одночасно – завдали чималого удару по популярності праворадикалів.

Щоправда, під ударом опинилася й репутація ЄС – голові Єврокомісії навіть довелося вибачатися за затримку з допомогою.

Удар по праворадикалах

У багатьох демократичних країнах епідемія стала випробуванням для “суспільного договору” – спроможністю обраної влади упоратися із несподіваним викликом. У випадку Італії це спрацювало на користь чинної влади, а не навпаки.

Так, за даними Інституту політичних та соціальних досліджень “Демос”, у березні дії уряду схвалювали 82% італійців, а практично стільки ж (81%) підтримували урядове рішення щодо продовження карантину до 3 травня.

Крім того, в Італії зросла довіра до владних інститутів – довіра до президента Маттарелли зросла на 11% і сягнула 75% (майже стільки ж, скільки у папи Римського), до прем’єра Конте – на 15% (усього 58%) (дані Національного дослідницького інституту “Демополіс”).

Коронавірус не тільки збільшив довіру до представників влади, але й зіграв на руку демократичним силам на противагу праворадикальним: у порівнянні з результатами минулорічних виборів до Європейського парламенту підтримка “Ліги”, за даними різних опитувань, впала приблизно на 7% – з 34% до 27%, тоді як популярність “Демократичної партії” та “Руху 5 зірок”, які наразі формують уряд, залишилася практично на тому самому рівні.

Коронавірус завдав праворадикальній “Лізі” одразу двох ударів.

З одного боку, партія залишилася без свого улюбленого “козиря”, завдяки якому нарощувала свою підтримку. Тема мігрантів та небезпеки, яку вони нібито становлять для італійського суспільства, практично зникла з італійського порядку денного – зокрема й через гранично малі цифри тих нелегальних мігрантів, які дістаються італійських берегів (у перші три місяці 2020 року на італійських берегах висадилося майже 2800 осіб), але у першу чергу через те, що уявну міграційну загрозу в очах італійців заступила цілком реальна загроза вірусу.

Дивовижним чином епідемія узагалі перевернула дискусію навколо мігрантів на 180 градусів: Тереза Белланова, міністр з питань сільського господарства, запропонувала легалізувати присутніх у країні мігрантів, щоб залучити їх до роботи у сільському господарстві, яке вже потерпає від відсутності сезонних робітників.

З іншого боку, “Ліга” до певної міри дискредитувала себе на місцевому рівні: коронавірус зіграв злий жарт із міфом про заможну Північ, якій завжди ведеться краще, ніж бідному Півдню.

Станом на початок травня майже третина усіх випадків захворювання в Італії припадає на регіон Ломбардія, традиційний осередок “легістів”, а абсолютна більшість випадків коронавірусу зареєстровані у північних регіонах.

Примара “Італекзіту”

Чи не єдиним гравцем, якого італійці у час епідемії сприймають абсолютно негативно, виявився Європейський Союз.

За даними “Демополіс”, довіра до ЄС серед і без того скептично налаштованих італійців у квітні впала до 27% у порівнянні з 42% у січні (за останні десять років нижчий рівень довіри, за даними Євробарометру, був зафіксований тільки у 2013 році – тоді він становив 24%).

Італійці настільки розчаровані у ЄС, що кількість тих, хто був би готовий проголосувати за вихід з Євросоюзу (так званий Італекзіт), практично дорівнює тим, хто голосував би за те, щоб лишитися (42% проти 44%, дані Інституту “Tecnè”). Голова Єврокомісії Урсула фон ден Ляєн навіть принесла Італії “щирі вибачення” за те, що “багато хто не допоміг Італії одразу і вчасно”.

В Італії порівнюють ЄС із Китаєм, допомога від якого надійшла вже 12 березня, не на користь першого.

Насправді образа італійців не до кінця обґрунтована: у березні Єврокомісія затвердила багатомільйонну схему підтримки Італії у формі грантів та позик. Тим часом італійське видання “Il Foglio” з’ясувало, що частина китайської допомоги насправді була оплачена Італією в рамках двосторонньої комерційної оборудки.

Утім, очевидно, що комунікаційна перемога – не на боці Брюсселя.

І хоча вихід Італії з ЄС не стоїть на порядку денному – Єврокомісія прогнозує скорочення ВВП Італії на 9,5% у 2020 році та збільшення зовнішнього боргу до 160%, а отже, Італія опиняється у ще більшій залежності від партнерів по єврозоні, – антиєвропейські сили на кшталт “Ліги” намагатимуться використати ці настрої для того, щоб знову наростити підтримку і повернутися до влади.

Тим більше, що, за даними опитування SWG, 52% італійців вважають другом своєї країни Китай (що на 42% більше, ніж у 2020 році), а 32% – Росію.

Щодо ворогів, то в уяві 45% італійської громадськості ворогом №1 є Німеччина, яка прийняла на лікування п’ятдесят італійських хворих на коронавірус.

“Гумконвой” для Італії

Іншою країною, чия допомога привернула до себе непересічну увагу, стала Росія.

“Гуманітарна місія”, яку доправили чотирнадцять літаків Міноборони РФ, перетворилася на цілу піар-акцію (військові вантажівки РФ проїхали через пів країни, щоб доправити допомогу з Рима на Північ, замість того, щоб одразу бути доставленими в аеропорт на півночі країни), яка викликала запитання громадськості навіть у такій прихильній до Росії країні, як Італія.

Зокрема, у авторитетних видань “La Stampa”, яке першим розкритикувало присутність у складі місії російських військових, та “La Reppublica”, яке повідомляло про пропозиції публікувати відео та тексти із подякою за російську допомогу і отримувати за це гроші, які італійцям надходили в одному з месенджерів.

А на початку травня італійське видання “Linkiesta” опублікувало лист від голови комітету із міжнародних справ російської Думи Леоніда Слуцького, який посол Росії в Італії адресує візаві Слуцького у Сенаті Віто Петрочеллі.

Російський депутат закликає міжнародну спільноту сприяти зняттю санкцій, зокрема, через механізм Генеральної Асамблеї ООН.

Попри те, що у листі немає згадки про гуманітарну допомогу, яку Росія надала Італії, італійське видання тлумачить російське звернення саме як вимогу “розрахуватися” за підтримку.

У відповідь на критику Петрочеллі відповів цілком у дусі італійської дипломатії: лист Слуцького, на його думку, не має з гуманітарною допомогою нічого спільного, адже Італія і раніше підтримувала перегляд антиросійських санкцій.

Іншими словами, російська “місія” викликала в Італії неоднозначні оцінки – щоправда, критика з боку італійської громадськості є недостатньою, щоб вважати її мейнстримом.

Україна та Італія: надолужити темп

Невдовзі після листа Слуцького Петрочеллі також отримав і лист від депутатів Верховної ради, які закликають італійських колег продовжувати політику підтримку територіальної цілісності та суверенітету України на міжнародних майданчиках.

Безумовно, українській стороні значно легше подавати такі звернення, коли Україна й сама не стояла осторонь під час італійської кризи.

Відрядження двадцяти лікарів та медсестер до Італії, нехай і з майже двотижневою затримкою, створило нову реальність.

Україна опинилася перед Італією у ролі не прохача, а захисника та друга.

Попри те, що українська допомога не здійняла таку інформаційну хвилю в Італії, як російська чи китайська, міністр закордонних справ Луїджі ді Майо у своїй подяці тим, хто допоміг Італії, назвав Україну серед тих 12 країн, які відзначив поіменно, а посол Італії в Україні Давіде ла Чечіліа після відрядження українських лікарів почав практику дублювання своїх публічних дописів українською мовою.

Коронавірус перервав очевидний період нової динаміки в українсько-італійських відносинах – з осені минулого року прем’єр Конте та президент Зеленський встигли зустрітися цілих два рази (один – під час Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, другий – під час офіційного візиту українського президента до Рима в лютому цьогоріч), до кінця першого півріччя очікувався візит Конте в Україну (востаннє італійський прем’єр відвідував Україну у 2015 році).

Через епідемію ці плани опинилися у підвішеному стані.

Наразі для Італії першочерговий план – побороти коронавірус та вберегти економіку, а вже потім розвивати міжнародні відносини у нових реаліях. Утім, Італія і надалі шукатиме у відносинах з партнерами “дипломатію рішень”, і було б дуже добре, якби конструктивним джерелом частини цих рішень – там, де це відповідає і українським інтересам, – була Україна.

Автор: Катерина Зарембо, 

асоційована аналітикиня Центру “Нова Європа”