«День» звернувся до експертів з проханням розповісти про очікування від зустрічі в «Нормандському форматі» та можливість поступу в головних питаннях переговорів.

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Головні питання для обговорення: звільнення українських заручників і мандат миротворчої місії. По обох питаннях Росія демонструвала брак волі до прогресу. Питання миротворців Україна ініціювала, як відомо, ще в лютому 2015 року, тобто цій ідеї виповнилося три роки, а нічого не відбулося, і Росія займається лише висуванням псевдокомпромісів, замилює очі закордонним партнерам, хоча, благо, що вони в ці псевдопоступки не вірять і розчаровані маневруваннями Москви не менше, ніж Україна. Бачимо, що в останні місяці американський представник з питань України Курт Волкер припинив будь-який діалог із кремлівським радником Сурковим на цю тему, бо в ньому просто немає сенсу.

Щодо звільнення українських заручників, ми бачили, що наприкінці минулого року нарешті сталося зрушення. Припускаю, що це відбулося під впливом західного тиску та страхів Москви щодо посилення санкцій, зокрема, побоювалися так званої Кремлівської доповіді у січні цього року. Потім цей процес знову загальмувався через вигадані штучні причини з російського боку.

Німеччина намагається зрушити переговорний процес з мертвої точки. В Берліні частково усвідомлюють певну відповідальність за гальмування переговорного процесу, позаяк Німеччина була більш сфокусована на парламентських виборах, коаліційних переговорах. Сьогодні німецькі вищі посадові особи активізувалися в плані врегулювання конфлікту України та Росії, ми бачили візити президента, міністра закордонних справ Німеччини до України, переговори Президента Порошенка з канцлером Меркель, візит Меркель до Росії.

Бачення, чого хочемо досягнути, в Україні є. Зусилля наших партнерів, зокрема Німеччини, також помітні. Водночас готовності Росії до компромісів немає. Крім того, не додають міці позиції України та наших партнерів постійні вагання чи негативні сигнали для Росії, яка приймає такі кроки, як своєрідну слабкість Заходу. Йдеться про заяву президента США Дональда Трампа про повернення Росії до G7, не підтримку США підсумкового комюніке «Великої сімки», готовність Німеччини до спорудження «Північного потоку-2». Усе це не сприяє швидшому врегулюванню конфлікту між Україною та Росією.

Щодо питання миротворців, то за три роки Росія вже могла би сформулювати якийсь пакет здорового компромісу, але вона цього не хоче. Те, що пропонує РФ, не підтримується жодною демократичною країною світу. Натомість усі провідні західні країни підтримують Україну. Позиція досить чітка: миротворці повинні мати повний мандат, доступ на всю окуповану територію, включно з лінією державного кордону, яка перебуває під контролем РФ, місія не має обмежуватися охороною спостерігачів ОБСЄ. Позиції України зрозумілі, вони спираються на міжнародне право, досвід миротворчих місій. Позиція Росії — маніпулятивна, хитра та підступна, мета якої — тримати конфлікт під повним контролем і диригувати ним так, як потрібно Кремлю, піддавати ескалації тоді, коли Україна сягає посилення своїх позицій на міжнародній арені, коли західні партнери припиняють діалог із Росією з цього питання.

— За яких умов на переговорах буде досягнуто поступ у питанні звільнення в’язнів Кремля?

— Поки що Росія була не готова. Вона намагається виторгувати для себе більше поступок з боку України. Вона розуміє важливість цього питання для української влади. Саме це розуміння провокує Путіна на зрив обміну й звільнення українських заручників. Важко сказати, які Росія висуватиме вимоги. Але позиції України доволі сильні і спецслужби спрацьовують досить ефективно щодо викриття шпигунських мереж, спецоперацій РФ. Можливо, це теж є своєрідним важелем, який би мав впливати на готовність Росії до переговорів. Як я розумію, з цим і була пов’язана вчорашня (10 червня.— Ред.) телефонна бесіда Порошенка та Путіна. Можливо, якийсь прогрес на переговорах щодо цього таки буде. Але Росія робила все можливе, щоб у цих питаннях ми себе не сильно налаштовували на оптимістичний лад. Хоча досі Україна робила і робить усе від неї залежне, щоб звільнити заручників, наша позиція залучення міжнародних партнерів і поведінка досить грамотна і з правового, і з політичного боку, в той час, як Росія ігнорувала все це і робила все можливе, щоб звільнення заручників не відбулося.

Оригінал статті читайте на сайті видання “День”