За результатами дострокових виборів у Туреччині президент Реджеп Таїп Ердоган вступив у другий строк своїх повноважень і керуватиме країною принаймні до 2023 року, де-юрезосередивши на собі владні повноваження, якими і так користувався де-факто: на Туреччину чекає перехід до президентської форми правління.

Для України, однак, найбільший інтерес викликає те, чи вплинуть внутрішньодержавні трансформації, які почнуться в Туреччині після дострокових виборів, на зовнішню політику нашого стратегічно важливого чорноморського сусіда.

Зовнішні взаємини Туреччини базуються передусім на прагматизмі та національних інтересах. Туреччина не заграє із зовнішніми партнерами із необґрунтованими обіцянками чи популістською риторикою. Зовнішня політика для Туреччини становить інтерес передусім економічний, енергетичний, безпековий і оборонний – і в цьому чинна влада солідарна з опозицією.

Отже, Туреччина не стане на кардинально новий зовнішньополітичний курс та продовжить співпрацювати зі своїми зовнішніми партнерами відповідно до встановлених рамок.

Та якими є ці рамки для України?

Співпраця між Україною і Туреччиною дуже помітно пожвавилася – лише за останні півроку відбулося понад десяток офіційних зустрічей, готується сьоме засідання Стратегічної ради на рівні президентів.

Туреччина залишатиметься стратегічним гравцем у найгарячіших для України питаннях – врегулювання конфлікту з Росією та звільнення в’язнів Кремля, захист прав кримських татар, економіка.

Разом з тим, нові тенденції намітилися в енергетиці. А віднедавна на порядку денному двосторонніх відносин з’явилося ще одне питання – автокефалія Української церкви.

Головна новина для України щодо перспектив турецької політики в усіх цих вимірах – передбачуваність і послідовність. Утім, подекуди інтереси України та Туреччини збігаються, подекуди – конфліктують.

Конфлікт з РФ та звільнення політичних в’язнів

Туреччина залишається послідовною у балансуванні між Росією та Україною.

З одного боку, країна декларує підтримку територіальної цілісності України та невизнання анексії Криму, з іншого – вона не приєдналася до санкцій ЄС, запроваджених проти Росії.

Росія залишатиметься партнером Туреччини у її сирійські політиці, а відносини Анкари із Вашингтоном погіршуватимуться (за результатами опитування Університету Кадир Хас, у червні 2017 року 66,5% турків вважали, що найбільша безпекова загроза для світу походить зі США).

З іншого боку, Туреччина намагається балансувати вплив Росії у Чорному морі, у тому числі наклавши заборону на морський та повітряний рух між Туреччиною та окупованим Кримом – і тут інтереси України та Туреччини цілком збігаються.

Туреччина також демонструє інтерес до медіації щодо конфлікту на Донбасі. Нагадаємо, турецький дипломат Ертугрул Апакан з 2014 року очолює СММ ОБСЄ. Туреччина також підтримує розгортання миротворчої місії ООН на окупованій території Донбасу та висловлює готовність взяти в ній участь.

Безперечно, однією з історій успіху українсько-турецьких відносин є звільнення в’язнів Кремля Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова за посередництва Ердогана минулого року. Українське керівництво і надалі розраховує на підтримку Туреччини у вирішенні проблеми бранців Кремля, а тому порушує це питання чи не на кожних українсько-турецьких переговорах.

Захист прав кримських татар

Для Туреччини повсякчас актуальним є захист прав кримських татар.

Ця проблема є постійним пунктом переговорів між українським і турецьким президентами та міністрами. Окрім того, варто згадати про активність в Туреччині кримськотатарської діаспори (яка є важливим електоратом для Ердогана) в напрямку допомоги кримським татарам в окупованому Криму, а також її роль у лобіюванні українських інтересів.

Наразі ж особливої актуальності набуло питання кримськотатарської автономії в Україні. Відповідний проект закону був поданий на розгляд до Верховної ради у квітні минулого року.

Реалізація права кримських татар на національну автономію збігається з інтересами Туреччини, відповідно, Україна може розраховувати на її підтримку, що посилить позиції України відносно російських.

Торгівля та туризм

Країни активно взаємодіють у різних сферах економіки.

У 2017 році товарообіг між Україною та Туреччиною зріс на 20% і досягнув $3,78 млрд з позитивним сальдо в $1,26 млрд (дані КМУ).

Ще більшій інтенсивності торгівлі сприятиме Угода про вільну торгівлю, яка за прогнозами буде підписана вже цього року (для України це становить конкретний інтерес та вигоду – наприклад, у 2017 році Туреччина посіла третє місце серед торговельних партнерів України за обсягом українського експорту товарів).

Конкретні проекти також втілюються в оборонно-промисловій та авіакосмічній сфері. Наприклад, зараз відбувається реалізація проекту зі створення військово-транспортного літака Ан-188). Окрім того, з 1 червня минулого року діє не просто безвізовий режим, а навіть дозвіл в’їзду до Туреччини за внутрішніми ID-картками. Завдяки цьому кількість українців, які відвідали Туреччину за минулий рік, зросла до близько 1 млн.

Автокефалія Української церкви

Ще одним актуальним питанням для українсько-турецьких відносин є надання томосу про автокефалію православної церкви в Україні.

У квітні цього року Київ, всупереч спротиву РФ, виконав процедуру подання прохання про визнання автокефалії, обов’язковим для якої є звернення не тільки від ієрархів, але й від державної влади – президента і Верховної ради.

Турецький президент Ердоган має можливість вплинути на рішення про визнання автокефалії Константинопольським патріархом – про його роль у цьому процесі може свідчити зустріч із вселенським патріархом Варфоломієм, що відбулася 25 квітня, тобто за три дні після повідомлення про початок необхідних процедур.

Утім, якою мірою і на чию користь Туреччина впливатиме на це питання – наразі сказати складно. Враховуючи неймовірний тиск Росії, Туреччина, швидше за все, займе нейтральну позицію.

Енергетика

Незважаючи на те, що обидві країни декларують енергетичну сферу співпраці як стратегічно важливу, реальні перспективи взаємодії України і Туреччині досить примарні. Україні цікава співпраця щодо катарського скрапленого природного газу, а саме пропуск танкерів з СПГ через протоки Босфор і Дарданелли. Однак Туреччина поки що не дозволяє прохід відповідних суден через протоки.

Натомість щодалі виразніше помітне зближення Туреччини з Росією, а також з Азербайджаном (нещодавній запуск газопроводу TANAP). Це – закономірно у світлі задумів Ердогана створити в Туреччині великий енергетичний хаб.

Поза тим, Україна в очах Туреччини має вагому перевагу порівняно з багатьма іншими партнерами: в Україні Туреччина і надалі знаходить підтримку, а не критику, а сама Україна постає у ролі партнера, а не прохача.

Чи вдасться нам продовжити відносини з Туреччиною у режимі “нуль проблем” – покаже час.

Окрему подяку висловлюємо Сергію Корсунському і Михайлу Гончару за коментарі та спостереження під час підготовки статті

Оригінал статті читайте на сайті “Європейська правда”