Доповідь базується на інтерв’ю з 44-ма громадянами Німеччини, які добре чи відносно добре знають Україну. І це перша гарна новина: по всій Німеччині про українські реалії знають щонайменше 44 людини з різних професійних сфер (бізнес, політична аналітика, наука, ЗМІ тощо). Наважуся сказати, що у подекуди навіть глибше та краще, ніж деякі українці. Може здатися, що 44 особи – це не так вже й багато, проте я сумніваюся, що таку ж кількість людей, обізнаних в українських реаліях, можна знайти серед, скажімо, громадян Італії чи Нідерландів, або навіть у самій Німеччині 90-х років. І хоча їхнє сприйняття може відрізнятись від громадської думки в цілому, той факт, що саме ці люди формують дискурс у своїй країні, безумовно, слугує нам на користь.

Ще одна гарна новина: німці розглядають Україну як цілком збалансовану, навіть доброзичливу країну. Міфи та стереотипи майже не тиснуть на ці уявлення.

Учасники опитування захоплюються громадянським суспільством України та Революцією Гідності, про що промовисто свідчить одкровення одного з німців, для якого Євромайдан став найбільшою соціально-політичною подією після падіння Берлінської стіни. Опитані також підкреслюють успішний процес реінтеграції внутрішньо переміщених осіб, розуміють мирне співіснування української та російської мов в Україні (аж до спостережень за зміною мовної динаміки з часом), а також усвідомлюють відповідальність Росії за агресію на Сході України.

Хоча деякі співрозмовники висловлюють хибні переконання –  наприклад, про заборону росіянам подорожувати Україною чи заборону російської мови – кількість помилок невисока.

Німці висловлюють занепокоєння з приводу прогресу реформ, які можуть розділити багатьох українців. Утім, дехто з опитаних вкрай приязно ставиться до України, підкреслюючи її відданість європейським цінностям та важливу роль «Європейського проекту», а також висловлюючи сильну віру в наш економічний потенціал. Деякі навіть високо оцінюють зусилля, спрямовані на нашу боротьбу з корупцією: за дещо оптимістичною оцінкою одного з опитаних, «жодна інша країна, за винятком Румунії, не бореться з корупцією так системно, як Україна». Респонденти також мають комплексне розуміння небезпеки, яку демократична та процвітаюча Україна становить для нинішнього російського режиму, а отже і причину, чому Кремль докладає всіх зусиль, щоб підірвати процес нашого процвітання.

Тим не менш, звіт демонструє, що типові проблеми закордонного іміджу України нікуди не зникли. По-перше, спектр ключових асоціацій з Україною все ще є негативним: до найбільш уживаної «корупції» після 2014 року сюди додались такі слова як «війна», «криза» та «Крим». Згідно зі загальнонаціональним німецьким опитуванням, здійсненим на замовлення нашої команди та компанії TNS у 2015 році, ряд асоціацій на громадському рівні також включав виключно похмурі слова «Росія» та «бідність», і лише одне позитивне – «Кличко».

Респонденти підкреслюють давновідомі, та все ще невирішені українські проблеми: відсутність інтересу до України з боку німецьких ЗМІ за винятком кризових ситуацій та, відповідно, відсутність журналістів ключових німецьких медіа у Києві.

Відповідно до доповіді, поява України на німецькій ментальній мапі бере початок з Євро-2012 аж до подій Євромайдану і російської агресії. І це, перш за все, говорить не стільки про свідомі зусилля української держави щодо просування свого іміджу за кордоном, а радше про ситуативний та випадковий характер масового поширення знань про Україну. І він неминуче зникне, як тільки зникнуть кризові причини.

Створення України, яка би була послідовно цікавою та привабливою для німців, досі залишається завданням українського керівництва. І поки його не виконають, існує велика ймовірність того, що ми будемо спостерігати ще більше заголовків, на кшталт того, під яким вийшло інтерв’ю з президентом України напередодні його приїзду. У німецькому виданні Handelsblatt написали: «Порошенко везе українські економічні проблеми до Німеччині».

Доповідь також яскраво демонструє місце, де думки українських та німецьких лідерів розходяться. Йдеться про питання інтеграції України в НАТО. Попри те, що наше прагнення до членства в Альянсі закріплено законодавчо, а декларація Бухарестського саміту НАТО містить щодо цього офіційну обіцянку, німці переважно поділяють думку про те, що така інтеграція була б помилковою.

Відкриття та висновки дослідження корисні не лише для розуміння сприйняття України в Німеччині, а й для розуміння самої Німеччини. У нас часто говорять про потребу зведення метафоричного мосту між Сходом і Заходом, і я була здивована, коли почула, що такі мости не завадили б і самій Німеччині. Приміром, у несподіване русло повернула дискусія щодо надання Україні німецької зброї: всупереч офіційній політиці Берліну, серед опитаних є прихильники такого кроку.

Зрештою, наявність фактологічних помилок у відповідях респондентів говорить про те, що навіть такі обізнані в українських питаннях люди можуть керуватись штампами та стереотипами. Що вже говорити про пересічних німців.

Виправити помилкові уявлення можуть навчальні візити до України та експертні дискусії –  на зміну ж громадської думки знадобиться тривалий час.

Такий порядок денний українсько-німецьких відноси, і такою Україна постає в уяві німців. І, мабуть, головне досягнення України в тому, що на теренах ключового партнера Європи у нас таки не бракує друзів. Розширювати їх список має стати нашим стратегічним завданням.